Читати книгу - "Серенада Ваяланда 2, Fill"

— Що ж, Кліде, — мовила королева з бездоганною, ледве помітною усмішкою, тією самою, яку бачили десятки послів, генералів і зрадників. — Настав час тобі розповісти все, що знаєш.

Клід розслаблено всівся на місці, знову відкинувшись назад, і його усмішка розширилась, набула ще більше зверхньої гри.

— О, неочікувано. Тепер зі мною заговорила сама королева. Давно я таке чув… мм? Якщо не помиляюсь, востаннє так до мене зверталась сама імператриця.

Він зробив паузу, і в кімнаті стало відчутно важче дихати.

— Хоча… це ж була ти, правда? — додав він, із зухвалою вказівкою на минуле, яке ніколи не мало озвучуватись. — Сьогодні — королева, вчора — імператриця. Але, гадаю, титули нічого не змінюють.

Брова королеви опустилась на іншу, її погляд на мить затуманився, але усмішка залишалась незмінною. Роки навчання стриманості, протоколу й дипломатії не давали збоїв — ще ні разу. Хоча цього разу було близько.

— Ох, здається, це не відповідь на моє запитання, — промовила вона, голосом таким же холодним, як осінній туман над північними болотами.

Клід, очевидно, очікував іншу реакцію, та несподівано усвідомив, що сьогодні його гра — не єдина на полі. Він нахилив голову трохи нижче, та вже без іронії мовив:

— О, я, безумовно, маю що розповісти. Але… слід враховувати всі умови, чи не так?

Королева ствердно кивнула. Погляд її ні на мить не спадав з нього.

— Чудово. Тоді я маю право висловитися. Просто так я інформацію не даю. Тож хочу відповідну ціну.

Амілія зробила півкроку вперед, її обличчя розпалилось гнівом, але королева ледь помітним жестом зупинила її. Це було не час і не місце.

— Що ж, говори. Що ти хочеш? — запитала вона, так само врівноважено.

Усмішка Кліда знову натягнулася — тепер вона нагадувала вузький поріз.

— Прохання моє невелике, — сказав він повільно. — Просто скажіть, чи достойна охорона хранилища Фертель?

Хранилище Фертель? — подумала Амілія, в голові миттю закрутилась ланцюг образів. Це ж… артефакт, вибитий з Селести Ваяланди. Заряджений ядрами дракона. Його тримають у найзахищенішому місці в імперії…

— В найкращому вигляді, — відповіла королева.

Клід злегка звів брови, в його очах заграв несподіваний вогник.

— Сподіваюся, все настільки надійно, що навіть майстер до будь-якої справи не пролізе?

Амілія розгублено нахилила голову:

— Що? До чого це?..

Вмить двері розчахнулися з громовим гуркотом — наче сам вітер приніс із собою щось страшне. В залу залетів зажаханий гонець, весь у грязюці та крові, з рваним подихом і широко розплющеними очима. Сторожа намагалася його стримати, але марно — він прорвався вперед, наче від цього залежало його життя.

— Що сталося? — зірвався голос королеви, і тиша, яка запала після вторгнення, здалася надто гучною.

Гонець підвів голову. В його очах палав справжній жах — дикий, нелюдський, такий, що всім стало моторошно.

— М-м-м... МОНСТР! — прохрипів він, його голос зривався і тремтів. — Мить — і там усе РВОНУЛО! А ВІН... ВІН...

— Хто? Що сталося? — Амілія зробила крок уперед, в очах її була напруга, але ще не розуміння.

— ЦЕЙ МОНСТР ЯВИВСЯ І САМ ЗРУЙНУВАВ ЛОРЕНАРТ! — гукнув гонець, — РАЗОМ З НИМ І ХРАНИЛИЩЕ ФЕРТЕЛЬ!!!

Слова зависли у повітрі, наче ножі. Тиша, що настала після них, була нищівною.

Королева, єдина хто зберіг спокій, нахилила голову трохи вбік:

— Хто це був?

— Я НЕ ЗНАЮ! — затремтів гонець ще сильніше. — ВІН З'ЯВИВСЯ САМ, ПРЯМО ПЕРЕД БРАМОЮ! ТУМАН ЩЕ НЕ ЗПАВ, А ВІН УЖЕ СТОЯВ ТАМ! СТОРОЖА ЗАПИТАЛИ, ХТО ВІН, А ВІН… ВІН ПРОСТО ПРИРІЗАВ ЇМ ГЛОТКИ! БЕЗ СЛІВ! ПОТІМ ВСІХ — ВСІХ ПОВИБИВАВ! ПІШОВ ПРЯМО ДО ХРАНИЛИЩА, І ЙОГО НЕ МОГЛИ ЗУПИНИТИ! ВІН ВСІХ ЗНИЩУВАВ, ВСЕ ПЕРЕТВОРИВ НА ПОПІЛ!

Гонець ковтнув повітря, на мить ніби втратив дар мови, а тоді докинув останнє:

— ЄДИНЕ, ЩО ВІН СКАЗАВ — ЦЕ БУЛО ПОСЛАННЯ. СКАЗАВ ПЕРЕДАТИ ЙОГО... АРТЕФАКТ РОЗЛЕТІВСЯ НА РІЗНІ СТОРОНИ. НЕЗНАЮ, НАСКІЛЬКИ ДАЛЕКО…

— А ось і той самий майстер будь-якої справи... — просичав Клід крізь стиснуті зуби, ледве стримуючи зловісну посмішку.

Це було останньою краплею — Амілія вмить метнулась до нього, її обличчя палало гнівом:

— ТИ! ТИ ЗНАВ!!! ТИ ВСЕ ЗНАВ!!!

Королева підняла руку, і голос її, хоч і спокійний, мав у собі крижану силу:

— Досить, Аміліє. Заспокойся.

— Передай мені послання, — спокійно, але твердо мовила королева, не зводячи погляду з гінця.
Той, тремтячи, миттю витягнув із зашморгнутої шкіряної сумки згорнутий лист, опечатаний старою, але вишуканою емблемою — сонцем з трьома мечами.

Королева розірвала печатку одним рухом. Але щойно її очі пробіглися по рядках, вираз її обличчя миттєво змінився. Лють — раптова, справжня, безкоролівська — вирвалась назовні:
— ЦЕЙ НАХАБНИЙ ХЛОПЧАК-ПРИНЦ!! — гукнула вона, жбурнувши листа об підлогу.

Амілія, хоч і дещо розгублена, обережно підняла аркуш. Її очі побігли по каліграфічно виведених літерах. Вона читала вголос, тихо, майже шепотом:

_"Якщо цей лист розгорнули, значить мною послана людина знайшла потрібного гонця, бо я навмисне зробив так, щоб печать могла зламати саме Королева.

Що ж, тепер до справи.
Ця записка — лише з одним проханням. І сподіваюся, ви, як ділова людина, його виконаєте.

Я пришлю гонця через тиждень, він прибуде до вас у визначений день. Попрошу його не вбивати прямо біля брами, бо те, що він вам скаже, передати листом — неможливо.

Що ж, сподіваюся на розуміння.

Від: Совільяна Тойна Нордан, Владики Заходу і Правителя ЄДИНОГО Сонця Континенту

Після прочитання в кімнаті запала напружена тиша. Усі ніби відчули, що на континент насувається щось незворотне.

Амілія блискавкою кинулася на Кліда. Цього разу — ніхто не зупиняв. Ні охорона, ні сама королева. Її погляд палав.