Читати книгу - "Ураган"

вводив програму в агрегат, який складався з реактора, термостатів, центрифуг, — і в контрольному віконці пробігали символи. Бум-Восьмий особливо ретельно ставився до своєї роботи, однак зовсім не ображався, коли хтось із Знатних прискіпливо перевіряв біомасу або через його плече стежив за символами, що показували, як саме розподіляються у просторі нуклеїнові кислоти, утворюються подвійні спіралі, характерні для спадкової речовини аборигенів. Разом з іншими безіменними він метнувся до інкубатора, тільки-но звідти вигнувся перший біоробот.

Бум-Восьмий так поспішав, що по дорозі сховав ноги і випустив замість них шасі з колесами. Він примчав до інкубатора перший і різко загальмував. Назустріч йому йшов біоробот. Він трохи горбився, його довгі руки звисали майже до колін, перелякані очі визирали з-під низького лоба.

Од високої напруги у Бума-Восьмого одразу замкнулися контакти між трьома блоками. “Яка вона квола, немічна, недосконала, оця розумна істота! — подумки відзначив він. — Ні міцної енергетичної оболонки, ні навіть криці надійної… Організм ледь прикритий тонкою плівкою, яку можна легко пробити, доторкнувшись… А жити йому доведеться в недоброму світі. Скільки страждань чекає на нього, скільки страху набереться, скільки разів умиратиме, доки навчиться розуміти світ, у якому живе! Імениті стверджують: саме в такий спосіб біоробот збере найбільшу інформацію. Але якою ціною? Чи маємо право на такий експеримент?”

Зупинившись на мить, біоробот нахилився і витягнув з ноги скабку. Його обличчя спотворила гримаса. Жоден бум ніколи не відчував болю. Проте Буму-Восьмому чомусь стало не по собі. Сумніви у справедливості рішень Думища ятрили, розжарювали контакти мозкових блоків.

Тим часом з ранки ноги біоробота закапала червона рідина, що розносила по тілу кисень та інші елементи, життєво необхідні для організму. А до ранки вже проникали найдрібніші організми, які роїлися в повітрі і ґрунті планети. Вум-Восьмий помітив це перш ніж на нозі біля ранки почалося запалення: “Це для нього небезпека, яку не можна недооцінювати. Мабуть, вона тут найбільш серйозна і згубна, найбільш… Стривай! Хіба тільки ця? А інші? Не одразу й збагнеш, яка з них найбільша. Хоч цього разу допоможу…”

— Іди до мене! Отак…

— Так… — луною повторив робот і слухняно рушив Бумові-Восьмому назустріч.

А Бум-Восьмий, виставивши з грудей тонкий металевий стерженець-паросток, розжарив і припік ним ранку. Запахло паленим. Робот відсахнувся, сполохано забурмотів: “Так, так, так”, — намагаючись відштовхнути свого рятівника.

— Не бійся, — заспокоював Бум-Восьмий, та біоробот задкував усе далі, його погляд був розгублений, дихання ставало гучним, переривчастим.

Бум-Восьмий уловлював думки робота, виразно перехоплював його єдине прагнення — якнайшвидше втекти. Він соромився самого себе.

І коли біоробот дременув у зарості, — не став його зупиняти.

“Повага до розуму — закон міжгалактичної співдружності, — згадав він заповідь Кодексу Моралі, з якої починається навчання в школі першого ступеня. — Та ось ми порушили священну заповідь, створивши розум у нетривкому вмістищі. Імениті помилились…”

— Імениті помилились! — вигукнув, він щосили, аби всі буми почули. — Треба негайно припинити виробництво таких біороботів. Це страшна жорстокість і неповага до розуму.

Безіменні дивилися на нього з жахом. Ще ніхто не наважувався виступити проти рішення Думища. Подумати тільки: протиставити свій розум одинака, свій мізерний досвід об’єднаному мозку і досвіду колективу!

— Ти забув про колектив… Колектив не може помиля тися, — зашепотіли навкруги. — Не виставляйся…

Та Бум-Восьмнй не вгавав, уперто заперечуючи:

— Повага до розуму — то найперший закон. Якщо Імениті порушують його, їхній наказ не слід виконувати.

Навколо Бума-Восьмого утворилася порожнеча. Безіменні одсахнулися від нього, як од навіженого, що підля гас негайному демонтажу і переробці. Утворилося замкнене коло, з якого одинакові не вирватися. Він і сам відчув загальний осуд, проте над усякі сподівання не скорився, а ще раз кинув сміливо свій виклик:

— Вимагаю поваги до розуму!

А до кола вже входив Фотонно-Неперевершений, прямуючи до одинокого буптаря. Ось він близько, ще ближче, хоч міг би здаля послати паралізуючий сигнал. Став поряд з Бумом-Восьмим і лагідно торкнувся його гарячої голови своєю контактною пластиною.

— Все значно складніше, ніж тобі здається, хлопче, — сказав він. — Добре, що в тобі прокинулася жалість, це свідчить про складність сигнальних ліній. Але ж ти й сам знаєш, що не про жалість, а про повагу до розуму сказано в наших закопах. Бо зрештою розумним потрібна не жалість, яка виникає у сильного щодо слабкого, а любов та повага, які єднають рівноправних і дводишних. Тому вибору у нас нема. Біороботи пройдуть через страждання. щоб добути інформацію, яка нам потрібна. В ній — виправдання їхніх поневірянь і злигоднів, їхньої слабкості і нашої жорстокості, їхньої смерті і нашого лету… Страждання цих жалюгідних істот, про які ти здогадуєшся, тільки краплина в морі. На біороботів чатують незліченні хвороби і швидке зношуваня організму, коли нагромаджені неполадки й дефекти перетворюють лишок короткого життя в суцільне страждання, а попереду, замість надії, — остання конвульсія мук… Та найстрашніше для них полягає в тому, що із симфонії сигналів, яку чусмо ми, вони сприймають лише кілька нот. Головною азбукою їхніх сигнальних систем є сигнали болю, про які ми знаємо поки що тільки теоретично. Але саме ця азбука потанцює на їхніх хребтах, перш ніж ми розшифруємо її… Я згоден — цс жахливо, проте це єдиний шлях, що веде до осмислення суті буття. І ми не можемо відхилятись од нього. Будь-яке відхилення — це неприпустиме марнування часу й зусиль. Мине ще чимало часу, перш ніж твої діоди пропустять думку у зворотному напрямку і ти збагнеш правоту Думища. Але колись ти неодмінно зрозумієш її, бо вже сьогодні в тобі зріє зерно самостійного мислення на заздрість отим безіменним телепням, товаришам твоїм. А це, як відомо, найбільший у всесвіті дар, який веде до нових крупинок знань. Ти вже можеш мати власне ім’я, заслужив його, і віднині всі називатимуть тебе Діодо-Бунтарем…

Буми одразу заходилися вітати нового Іменитого.

Порожнеча круг бунтаря хутко заповнилася любов’ю і повагою колективу. Кожен намагався привітати його вигадливіше, ніж інші. І слова ті були щирі, бо жоден безіменний заздалегідь не знав, хто може стати його начальником.

ІІ

Минуло багато тисячоліть, перш ніж вони повернулися на планету. У Діодо-Бунтаря, який уже на той час не був бунтарем, нагромадились сотні переповнених блоків мозку. Блоки ті зберігались у мнемотеці зорельота, і коли Діодо-Бунтар встромляв їх у спеціальні гнізда, що мали прямі контакти з мозком, голова його ставала набагато більшою за тулуб.

Зореліт облетів планету по стаціонарній орбіті. Діодо-Бунтар узяв з мнемотеки саме той блок, який зберігав відомості про перебування у цих краях, вставив у