Читати книгу - "Ніч перед кінцем світу"

Його наручник задзижчав.

— Так?

— Це Лі, тату. Не забудь переказати мені гроші.

— Так, синку, добре. Я зараз зайнятий.

— Я просто хотів нагадати, тату, — сказав наручник.

«Ромео і Джульєтта» Чайковського[27] заглушила його голос і побігла нескінченними коридорами.

Психіатр ішов по вулику кабінетів, через суміш мелодій, де Стравінський зустрічався з Бахом, Гайдн як міг відбивався від Рахманінова, а Дюк Еллінґтон шматував Шуберта.[28] Він кивнув секретаркам, котрі щось наспівували під носа, і лікарям, які бадьоро насвистували, займаючись ранковою роботою. У своєму кабінеті він звірив кілька документів зі стенографісткою, що теж наспівувала впівголоса, а тоді зателефонував капітану поліції, котрий сидів поверхом вище. Через кілька хвилин блимнув червоний вогник і голос зі стелі сказав:

— Арештованого доправлено у камеру для допитів номер дев’ять.

Він відчинив двері камери, увійшов і почув, як за ним клацнув замок.

— Ідіть геть, — сказав в’язень, усміхнувшись.

Психіатра вразила ця посмішка. Дуже сонячна, приємна, тепла посмішка, що випромінювала яскраве світло. Вранішня зоря серед темних пагорбів. Полудневе сонце опівночі — ось якою була ця посмішка. Блакитні очі безтурботно сяяли над цим білозубим виявом впевненості в собі.

— Я тут, щоби допомогти вам, — сказав психіатр, насупившись.

Щось із кімнатою було не так. Він відчув це, щойно увійшовши. Він озирнувся навколо. В’язень засміявся.

— Якщо ви дивуєтесь, чого це тут так тихо, то це тому, що я щойно забив радіо до смерті.

«Агресивний», — подумав лікар.

В’язень угадав цю думку, посміхнувся і заспокійливо махнув рукою:

— Ні-ні, я небезпечний тільки для механізмів, що базікають без упину.

Уламки трубок і уривки дротів настінного радіо лежали на сірій підлозі. Не звертаючи на них уваги і відчуваючи на собі цю посмішку, немов тепло від лампи, психіатр сів навпроти пацієнта у незвичній тиші, наче перед штормом.

— То ви — пан Елберт Врок, що називає себе Вбивцею?

Врок люб’язно кивнув.

— Перш ніж ми почнемо… — Невловимим рухом він зняв наручник із докторової руки, стиснув його зубами так, що той аж заскреготав і хруснув, як горіх, і повернув ураженому психіатру з таким виглядом, неначе зробив їм обом послугу. — Отак краще.

Психіатр дивився на розламаний пристрій.

— Ви ще збільшили розмір заподіяної вами шкоди.

— Мені все одно, — усміхнувся пацієнт. — Як у тій старій пісні: «Хай буде, що буууде!»[29] — Він промугикав її.

Психіатр запитав:

— Ви готові почати?

— Так. Першою або однією з перших моїх жертв став телефон. То було жорстоке вбивство. Я запхнув його у кухонний подрібнювані Але подрібнився він лише наполовину — бідолаха-подрібнювач вдавився. А після цього я застрелив телевізор!

Психіатр хмикнув.

— Випустив шість куль прямо в екран. Видовище його шматочків, що із дзенькотом розлітались на всі боки, було прекрасним. Неначе впала кришталева люстра.

— У вас розвинене образне мислення.

— Дякую. Я завжди мріяв стати письменником.

— Розкажіть мені, коли ви вперше усвідомили, що ненавидите телефон.

— Він лякав мене ще з дитинства. Мій дядько називав його Машиною Привидів. Безтілесні голоси. Я боявся його до смерті. І в подальшому житті я не міг спокійно ним користуватись. Телефон здавався мені якимось нелюдським приладдям, яке може пропустити особистість людини через свої дроти, якщо захоче. А якщо не захоче, то просто відфільтрує вашу особистість так, що голос, який дійде до іншого кінця дроту, буде холодним, як риба. Повним сталі, міді, пластику, чого завгодно, тільки не тепла і справжності. По телефону легко казати не те, що думаєш; телефон перекручує значення слів. Нажити ворога по телефону дуже легко. Ще, звісно, телефон — така зручна річ; просто він завжди поруч і вимагає, щоб ви зателефонували тому, хто не хоче, щоб йому надокучали. Друзі увесь час телефонували, телефонували і телефонували мені. Чорт, у мене не було вільного часу. Як не телефон, то телевізор, як не радіо, то фонограф. Як не телевізор, фонограф чи радіо, то фільми з кінотеатру за рогом, фільми, що проектуються на низькі купчасті хмари із перервами на рекламу. Дощ уже не дощ, а наче змилки якісь. Як не реклама на хмарах, то музична реклама з естради у кожному ресторані; музика і реклами в автобусах, якими я їздив на роботу. Як не музика, то переговори по інтеркому чи мій нічний жах — наручний радіопередавач, по якому друзі і дружина телефонували мені кожні п’ять хвилин. Що такого у цих «сучасних зручностях», що робить їх такими спокусливо зручними? Як це уявляє собі пересічна людина? Ось я, ось у мене є час і ось мій наручник — чого б мені не набрати старого друзяку Джо? «Алоу, алоу!» Я люблю друзів, люблю свою дружину, людство, дуже люблю, але ось дружина телефонує, щоби спитати: «А де ти зараз, любий?» — а наступної миті телефонує друг і каже: «Щойно почув класний непристойний жарт. Був собі один чолов’яга…» — а потім телефонує якийсь незнайомець і викрикує: «Це опитування компанії Файнд-Факс. Яку гумку ви жуєте цієї самої миті?» Ну?

— Як ви почувалися упродовж тижня?

— Гніт було підпалено — я неначе стояв на краю стрімкої скелі. Того ж дня по обіді я зробив те, що зробив у конторі.

— А саме?

— Вилив склянку води в інтерком. Психіатр позначив щось у блокноті.

— Сталося коротке замикання?

— І пречудове! Прямо пересувний День незалежності! Боже, стенографісти бігали з такими загубленими виразами обличчя! Здійняли такий галас!

— Тимчасово стало трохи легше, чи не так?

— Просто прекрасно! Тоді мені заманулося втоптати наручник у тротуар. Він пронизливо кричав на мене: «Опитування народу номер дев’ять. Що ви їли на обід?» — і я вичавив із нього дух!

— Стало ще легше?

— Мені це подобалося дедалі більше! — Брок потер долоні. — І я подумав: чого б не почати особисту революцію, щоби звільнити людство від деяких «зручностей»? Для кого це зручно? Зручно для друзів: «Егей, Еле, подумав, чи не зателефонувати тобі. Я тут сиджу в роздягальні у Ґрін Гіллс. Грав у гольф і забив в останню лунку з першого удару! З першого удару, Еле! Чудовий день. Вже пропустив скляночку віскі. Подумав, що тобі буде цікаво, Еле!» Зручно для контори, коли я працюю на виїзді. Моя машина обладнана рацією, тож я кожної Божої миті на зв’язку. На