Книги Українською Мовою » 💙 Дитячі книги » Малахітова шкатулка 📚 - Українською

Читати книгу - "Малахітова шкатулка"

171
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Малахітова шкатулка" автора Павло Петрович Бажов. Жанр книги: 💙 Дитячі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 10 11 12 ... 32
Перейти на сторінку:

Танюшка це почула, зовсім брови звела, каже панові:

— Що це ти вигадав? Я веліла мені царицю показати, а ти підстроїв мене їй показувати. Знову обман! Бачити тебе більше не хочу! Бери свої камінці!

З цим словом прихилилася до стіни малахітової і розтанула. Тільки й лишилося, що на стіні камінці сяють, які прилипли до тих місць, де голова була, шия, руки.

Усі, звичайно, перелякалися, а цариця непритомна на підлогу гепнула. Заметушилися, підводити стали. Потім, коли метушня трохи минула, приятелі й кажуть Турчанінову:

— Підбери хоч камені! Хутко розкрадуть. Не яке-небудь місце — палац! Тут ціну знають!

Турчанінов і давай хапати ті камінці. Який схопить, той у нього й згорнеться в крапельку. Яка краплина чиста, мов сльоза, а яка жовта, а то знову, наче кров, густа. Так нічого й не зібрав. Дивиться — на підлозі гудзик валяється. З пляшкового скла, простої грані. Зовсім дрібничка. З горя він і схопив його. Тільки взяв у руку, а в цьому гудзику, як у великому дзеркалі, зеленоока красуня в малахітовому платті, вся дорогими каменями прикрашена, регочеться-заливається:

— Ех ти, недоумок, куций заєць! Чи тобі мене взяти! Хіба ти мені до пари?

Пан після цього й решту розуму втратив, а гудзика не кинув. Коли-не-коли й погляне в нього, а там усе одно: стоїть зеленоока, регоче й образливі слова говорить. З горя пан почав гуляти, боргів наробив, при ньому наші заводи мало з молотка не пішли.

А Шмагайло, як його усунули, по шинках пішов. До рем'я пропився, а патрета того шовкового беріг. Де той патрет потім подівся — нікому невідомо.

Не поживилася й Шмагайлова жінка: спробуй одержати по позичковому паперу, коли все залізо й мідь заставлені!

Про Танюшку з того часу на нашому заводі ні чутки, ні вісті. Наче й не було.

Пожурилася, звичайно, Настя, та теж не дуже. Танюшка, бач, хоч піклувальниця для родини була, а все ж Насті як чужа.

І те сказати, хлопці в Насті на той час виросли. Поженилися обидва. Онуки пішли. Люду в хаті густенько стало. Тільки повертайся — за тим доглянь, тому подай... Де ж тут нудьгувати! Парубки — ті довше не забували. Все попід Настиними вікнами вешталися. Чекали, чи не з'явиться біля віконечка Танюшка, та так і не дочекалися.

Потім, звичайно, поженилися, а коли-не-коли й згадають:

— От, мовляв, яка в нас на заводі дівка була! Другої такої ніколи в світі не побачиш.

Та ще після цього випадку приміточка вийшла. Гомоніли, ніби Хазяйка Мідної гори подвоюватися стала: одразу двох дівчат у малахітовому вбранні люди бачили.

Кам'яна квітка

Не самі мраморські славилися в кам'яній справі. І на наших заводах теж, кажуть, на цьому майстерстві зналися. Та тільки різниця, що наші більше з малахітом поралися, бо його було доволі, і сорт — вищого нема. От із цього малахіту й виробляли підходяще. Такі, бач, штуки, аж дивуєшся: як йому допомогло.

Був у той час майстер Прокопович. В цих ділах перший. Краще від нього ніхто не міг. Літній уже був.

От пан і звелів прикажчикові поставити до цього Прокоповича парубійків на вивчення:

— Нехай, мовляв, переймуть усе до тонкощів.

Тільки Прокопович,— чи то йому жалко було розставатися з своїм майстерством, чи то ще щось,— учив дуже погано. Все в нього з ривка та з тичка. Насадить парубійкові по всій голові гуль, вуха трохи не обірве та й каже прикажчикові:

— Не годиться цей... Око в нього нездатне, рука не несе. Пуття не буде.

Прикажчикові, видно, наказано було догоджати Прокоповичу.

— Не годиться, то й не годиться... Іншого дамо...— І нарядить іншого парубійка.

Хлоп'ята прочули про цю науку... Заздалегідь ревуть, щоб до Прокоповича не потрапити. Батькам-матерям теж не солодко рідну дитину на поталу віддавати,— вигороджувати почали своїх, хто як міг. І те сказати, нездорове це майстерство, з малахітом тим. Отрута сама. От і оберігаються люди.

Прикажчик усе-таки пам'ятав панський наказ — поставляє Прокоповичу учнів. Той, за своїм звичаєм, попомучить парубійка та й здасть знову прикажчикові:

— Не годиться цей...

Прикажчик присікуватися став:

— Доки це буде? Не годиться та не годиться, коли ж годитиметься? Вчи цього...

Прокопович усе своєї:

— Мені що... Хоч десять років учитиму, а пуття з цього парубійка не буде...

— Якого тобі ще?

— Мені хоч і зовсім не став,— за цим не журюся...

Отак і перебрали прикажчик з Прокоповичем багато хлоп'ят, а кінець один: на голові гулі, а в голові — коли б утекти. Деякі навмисне псували, щоб Прокопович їх прогнав.

Ось так і дійшла справа до Данилка Недокормиша. Сиріткою круглим був цей парубійко. Років, мабуть, тоді дванадцять, а то й більше. На ногах височенький, а худий-худісінький, в чому тільки душа держиться. Ну, а — на лиці чистенький. Волоссячко кучерявеньке, оченятка голубенькі. Його й узяли спершу в козачки при панському домі: табакерку, хустку подати, збігати куди тощо. Тільки в цього сирітки здібності до такої справи не виявилось. Інші парубійки на таких ось місцях в'юнами в'ються. Тільки що — виструнчиться: що накажете? А цей Данилко заб'ється кудись у куток, задивиться на картину яку чи на прикрасу та й стоїть. Його гукають, а в нього й за вухом не свербить. Били, звичайно, спочатку, потім рукою махнули:

— Химерний якийсь! Тихохід! З такого доброго служника не вийде.

На заводську роботу або в гору все-таки не віддали — дуже слабка жила, на тиждень не вистачить. Поставив його прикажчик у

1 ... 10 11 12 ... 32
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Малахітова шкатулка», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Малахітова шкатулка"