Читати книгу - "В.І.Н. (Вибору іншого немає)"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Намагаючись у всіх дрібницях закарбувати у пам’яті розповідь колеги, він попрямував на інший кінець міста, до чергової телевізійної студії, де Він працював останнім часом. Там Шульц також сподівався почути від Його колег не менш яскраві подробиці життя цього дивного чоловіка.
Його колеги зустріли Шульца радісно, але вже за хвилину він зрозумів причину їхнього гарного настрою — на столі у студійній гримерці стояла запітніла літрова пляшка горілки, в тарілці виблискували соком спокусливі малосольні огірки, великими круглими шматками красувалася щойно порізана ковбаска, пахтів на всю кімнату свіжий, іще гарячий хліб. Колеги запросили Шульца до столу, даючи зрозуміти, що без цього розмова не розпочнеться. Всередині у Шульца все стиснулося від жаху і його ледве приведеній до ладу душі підсвідомо закортіло додому. Але він приїхав сюди у справі, тому відступати було надто пізно. Випивши з телевізійниками по першій, він закусив хрумким огірком, і дістав свій диктофон та блокнот.
«Отже, саме тут Він працював останні роки?», — спитав він у колег.
«Так, саме тут, з нами», — чомусь одразу весело розсміявся невеличкий лисий чоловічок у всьому чорному, який нагадував радше бойовика спеціальних каральних загонів, ніж творчу одиницю. Інший Його колега — кремезний, зарослий густою рудою бородою здоровань у просторому білому светрі постійно курив, прикурюючи одну цигарку від іншої, і волів відмовчуватися.
«Я хочу вас розпитати, яким Він був, і особливо цікавить, як минули Його останні місяці, перед тим... як це сталося».
«Як минули? А отак!», — раптом витягнув з рота цигарку бородатий здоровань у білому светрі, і вказав рукою на стіл із пляшкою горілки.
«Що ви маєте на увазі?»
«Та бухав Він, от як ми з тобою зараз, щодня. По-чорному. А що Йому іще було робити? Чи ти думав, що Він тут працював по-справжньому?», — знову щодуху розсміявся невеличкий лисий чоловічок у чорному, якого всі чомусь називали Лоло.
«Ну, гаразд... Але ж не тільки це?», — обережно поцікавився Шульц.
«Ну, давай вип’ємо ще по одній, і щось придумаємо, що тобі розказати цікавого», — Лоло знову налив в чарки горілку, і не встиг Шульц навіть почаркуватися з ним, як він, майже не скривившись, миттєво влив пійло у себе, але закушувати чомусь не став, лише одразу закурив сигарету, — «Коротше, гівнюком Він був порядним, але смішний такий, хороший. Без Нього тепер якось порожньо стало, не прикольно».
«Ага, випити тепер тобі ні з ким, бідненький ти наш!» — підтакнув бородань у светрі, який з ними не пив, а лише сидів на дивані і постійно курив.
«Та досить тобі, припини. Випити завжди є з ким, правда ж?» — спитав у Шульца Лоло, по-змовницьки підморгуючи.
«Виходить, у вас з Ним були не надто дружні стосунки?» — замість відповіді сам спитав Шульц.
«Чому це ти так вирішив? Навпаки, ми були друзями. А хіба могло бути інакше — адже ми щодня бачилися, працювали пліч-о-пліч, спільно проводили чимало вільного часу».
«Ага, або тут, за пляшкою, або в тому барі, теж за пляшкою», — знову озвався бородань.
«Слухай, Тимуре, і таке теж бувало, я не відхрещуюся, але ж не тільки цим ми займалися!»
«А чим іще? Не сміши людей, Лоло!», — бородань загасив чергову сигарету, підвівся і вийшов до сусідньої кімнати.
«Ну добре, тільки цим ми тут і займалися, з ранку до ночі», — ображено крикнув йому у спину Лоло.
«Ага, а ще проституток сюди водили, трахали, та знімали це на камеру. А ще — траву курили прямо зранку, а потім закривали зсередини двері на ключ, щоб, борони Боже, ніхто не прийшов, та валялися на дивані, розірвані в драбадан — ще зима не прийшла, а ви вже чекали весну — що, скажеш, не було такого?», — вигукнув з сусідньої кімнати Тимур.
«Гаразд, було», — Лоло підозріло поглянув на Шульца та його диктофон, і продовжив, — «Але про це, мабуть, не треба писати у статті, домовилися?»
«Ну, я якось сам вирішу, що треба писати, а що — ні... Добре, почнемо з початку. Отже, Він провів тут більше двох років?»
«Саме так. Узагалі, Він був класним журналістом, але робота майже не цікавила Його, хіба що — як спосіб заробітку, не більше. Гроші Він, без сумніву, любив, але не робив їх головною метою свого життя. Він міг би зробити блискучу кар’єру, якби хотів. Йому навіть пропонували йти в політику — з Його вмінням переконувати, але Він не бажав бруднитися. Його багато разів запрошували працювати в столицю, та й тут кликали на різні жирні місця. Але Він відмовлявся. Чому? Цікаве питання. У Нього було три речі, атаку на які Він не терпів — Його зовнішній вигляд, Його вільний час та Його творчість. Якщо всім іншим Він міг пожертвувати, то цими речами — ніколи. І якщо йшлося, приміром, що на новій роботі Йому слід акуратно підстригтися і ходити лише в діловому костюмі, такі пропозиції Він відмітав одразу. Те саме було, якщо робота загрожувала Його вільному часу. Він працював, як-то кажуть, від дзвінка до дзвінка, але ні секундою більше. Після завершення робочого дня наступав Його
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «В.І.Н. (Вибору іншого немає)», після закриття браузера.