Читати книгу - "Василинка — руда вдача"

— Нічого, просто втомилася сидіти на твердій землі. Ходімо! — сухо мовила її подруга і швидко закрокувала геть зі шкільного садка.

Ну що було робити? Довелося Василині зібрати речі і також піти додому. На серці в неї було важко, а на душі миші шкреблися…

Коли вона переступала поріг рідної оселі, то вже відчувала щось недобре. Квапливо перетнувши коридор, Василина ввірвалася до кухні — й побачила дивну картину. Її люба прабабуся стояла спиною до неї з ножем у руці й бідкалася:

— Що за халепа! Хотіла бульби підсмажити — от тобі й маєш…

Василинка ступила була до неї, аби допомогти, аж раптом на Пра стрибнув Вірний, та й так, що старенька не встояла на ногах. Отоді Васька побачила, що рука в Дарини Миколаївни заюшена кров’ю, а пес… пес схилився над нею і заповзявся лизькати рану! Перелякана не на жарт, дівчина скрикнула і гайнула до сусіда-ветеринара.

На щастя, Володимир Андрійович баритися не став і негайно помчав на порятунок. Оглянувши Дарину Миколаївну, а затим і Вірного, він зітхнув із полегшенням і посміхнувся.

— Ну що там? — з острахом запитала Васька, побоюючись бодай глянути в бік Пра.

— Усе гаразд, — заспокоїв ветеринар і жестом запросив її підійти.

Наблизившись до прабабусі навшпиньки, Василинка побачила, що песик досі лизькає їй руку, але рана… майже загоїлася!

— Ти тільки поглянь! — захоплено промовив Тихоненко. — Це все дія собачої слини! Вона містить особливу речовину, завдяки якій «усе загоюється, як на собаці». Тобто ваш сірко надав господині першу невідкладну допомогу і врятував її від утрати крові! — Він допоміг Дарині Миколаївні сісти на стілець, а тоді знов звернувся до Васьки: — Здається, за консультацію я заробив філіжанку чаю, га?

Коли наступного дня Василина прийшла до школи, весь клас стояв коло кабінету математики в очікуванні уроку. Помітивши її, однокласники чомусь зашепотілись і захихотіли, а їхні очі зблиснули підступним вогником. Це було дуже, дуже дивно.

Незабаром продзеленчав дзвоник, і 5-В з гамором увалився до кабінету, де на учнів уже чекала класна керівниця і вчителька математики Валентина Федорівна Скирдюк (чи то Вафля, як називали її позаочі). Вона була похмурою, нудною і безбарвною, ніби вицвілою тіткою, якій аж ніяк не подобалися діти. Тому іншим її прізвиськом було Нудотна Баба.

Допоки Нудотна Баба, як завжди, нудно мимрила щось про формули й рівняння — клас спокійнісінько займався своїми справами: хтось писав есемески, хтось грався. І ніхто не переймався математикою. Навіть відмінниця Жбанкова, котра сиділа на першій парті (натомість вона читала баладу про Робіна Гуда на урок англійської).

Аж раптом до Василини прилетіла згорнена цидулка, в якій було написано: «Ти — принцеса з мокрого плеса! Руда брехуха!» Від таких образливих слів Васьчині щоки розпашілись. Не вагаючись, вона показала цидулку Ілоні (адже вони сиділи за однією партою), і та теж густо зашарілася.

— Я нікому не казала, — гарячково прошепотіла Ілона. — Чесно-чесно! Присягаюся! Гадки не маю, як вони довідалися!

Тієї-таки миті Юрко Врона — дрібний хлопчина, що повсякчас намагався привернути до себе увагу, — пробурмотів Василині у спину:

— Принцеса-неотеса, ги-ги! — А тоді поцілив у неї паперовою кулею, випущеною з коктейльної соломинки.

Терпіти таку ганьбу було несила, тому Васька схопила 500-сторінкову енциклопедію «Усе про все», що лежала на її парті, і з пересердя зацідила Вроні книгою в потилицю. Не очікуючи такого наглого нападу, Юрко ввігнався довбешкою в парту, через що його носом ринула кров. Побачивши її, Врона на позір знепритомнів, і в класі зчинився рейвах.

Вафля заметушилася, хтось дременув до медпункту кликати медсестру, решта учнів скупчилися довкола Юрка, а Жбанкова заверещала:

— Це Чумак! Я бачила, як вона його гамселить! — Хоча навряд чи вона могла побачити щось спиною.

Сама ж Васька мов закам’яніла, а її обличчя зблідло так, що виглядало білішим за сметану.

За п’ять хвилин до класу примчала медсестра з нашатирем і ватою в руках. Відчувши загрозу лікування, Врона розплющив очі й слабким голосом заблагав:

— Можна я піду додому? Мені зле!

Звісно, додому його не відпустили, а повели до медпункту і вклали на кушетку. А невдовзі до кабінету повернулася медсестра, щоби пошепотітися про щось із Вафлею…

Того дня Василині скрізь дісталося на горіхи. Спершу в учительській, на очах усього викладацького колективу. Потім — у завуча, котрий довго-предовго висловлював Васьці догану, а насамкінець заявив, шо вона «ганьбить їхній ліцей». І зрештою — в кабінеті директора.

Шкільна директорка Алла Павлівна Будяк (о, їй навіть прізвисько не знадобилося!) була не дуже молодою тіткою з вічно невдоволеним обличчям і фіолетовим волоссям, яке лиш додавало їй схожості з казковою відьмою Бастиндою[17]. Усяку розмову вона розпочинала словами: «Я так гадаю…» — а завершувала цілком непередбачувано. Діждавши, коли Скирдюк тричі мальовничо розповість їй про Васьчин злочин, вона виголосила:

— Я так гадаю, ти, Василино Чумак, ганьбиш наш ліцей!

Потому дівчині пригадали геть усі її гріхи: і спізнення на уроки, й нехтування шкільною