Книги Українською Мовою » 💙 Дитячі книги » Василинка — руда вдача 📚 - Українською

Читати книгу - "Василинка — руда вдача"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Василинка — руда вдача" автора Ганна Володимирська. Жанр книги: 💙 Дитячі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 11 12 13 ... 19
Перейти на сторінку:
формою, яку Васька ненавиділа, оскільки та колола шкіру. Насамкінець Будяк промовила:

— Я так гадаю, учениці, що написала твір «За що я терпіти не можу школу», не місце в нашому ліцеї! Я поставлю це питання на педагогічній нараді!

Вафля прилинула до вуха директорки, а за кілька хвилин пані Будяк зняла неоковирні окуляри і, начепивши їх на голову, запитала у Василини:

— Це правда?

— Що правда? — не втямила Васька.

— Я так гадаю… ти проголосила себе принцесою Таїланду?

— Я не проголошувала, — зітхнула Василина. — Бабуся моєї Пра, тобто прабабусі, була принцесою Сіаму… ну, так колись називався Таїланд… Отже, Пра, себто моя прабабуся, — онука принцеси, а я, виходить, прапраправнучка…

Але її ніхто не слухав. Пані Будяк промовисто подивилася на Вафлю, і та кивнула:

— Неблагонадійна родина.

— Навідати! І сьогодні ж! — наказала їй директорка.

— Слухаюсь! — Скирдюк по-солдатськи вдарила закаблуками і пропекла Ваську обуреним поглядом.

Повернувшись додому, Василина разом із Пра почала готуватися до візиту Валентини Федорівни. Тобто прибирати, готувати і добирати відповідний події одяг. Отож, коли Вафля зайшла у двері, вся хата блищала чистотою, а на столі парував духмяний картопляний пиріг.

Утім, Валентина Федорівна не спокусилася частуванням. Усівшись за стіл, вона негайно розпочала скаржитися на Ваську своїм безбарвним голосом:

— Вона постійно спізнюється на перший урок, грубіянить дорослим, зневажає однолітків і взагалі гне кирпу. Ба більше, вона написала твір «За що я терпіти не можу школу»! Це в жодні ворота не лізе! Та найгірше сталося сьогодні, коли ваша правнучка вдарила по голові свого однокласника Юрка Врону — гарного хлопця, відмінника. Зауважте, вона била не чимось легеньким, а важкою енциклопедією, через що в дитини міг статися струс мозку! Розумієте чи ні?! Ця дівчина — злочинниця! — Тут сірий голос Скирдюк перетворився на свинячий вереск: — Вона не має права носити почесне звання столичної ліцеїстки! Її слід відрахувати з нашого ліцею за непристойну й негідну поведінку і перевести до спеціалізованого інтернату для важких підлітків!

Дослухавши цю гнівну промову, Пра підвелась. Подивилася гості у вічі. А тоді спокійно, без зайвих емоцій перелічила всі недоліки сучасної школи: те, що вчителі з’являються на уроки непідготовленими і нічому не навчають учнів; те, що вони принижують учнів і нацьковують одне на одного; те, що директор здирає з батьків купу грошей, які потім немов провалюються в чорну діру; тощо, тощо… Затим Дарина Миколаївна заговорила про чесноти своєї правнучки (і від того, що вона казала, Васька аж знітилася):

— По-перше, у свої одинадцять Василина робить усі закупи і цілком по-дорослому розпоряджається грошима. По-друге, вона допомагає мені поратися коло господарства, готувати і прибирати. І по-третє, вона чудово вчиться. Адже за всіма дисциплінами, крім математики, в неї відмінні оцінки!

Авжеж, акторка Лісницька вміла справити приголомшливе враження. Якби в кімнаті були глядачі, їй аплодували би стоячи. Проте Валентина Федорівна не належала до поціновувачів високого театрального мистецтва, тому її реакція звелася до слів:

— Я доповім про все педколегії!

Потому Вафля підскочила і залишила бойовище.

— То що, відзначимо перемогу? — запропонувала Пра, тільки-но Скирдюк вийшла за поріг.

Васька радо підтримала цю ідею, і вони вдвох заходилися ласувати пирогом і чаєм, водночас теревенячи на різні-прерізні теми. По вечері, задоволені одна одною, Пра і Василина пішли спати. А вночі Дарині Миколаївні раптом стало так зле, аж довелося викликати «швидку допомогу».

Коли пані Лісницьку повезли до лікарні, Васька лишилася вдома сам-на-сам із собакою…

Розділ 5. Хто ти є?

— Oтже, ти онучка?

— Правнучка…

Лікар із відділення кардіології, куди поклали Пра, розмовляв із Василиною у своєму кабінеті. Кремезний, у сліпучо-білому халаті, він скидався на білий гриб і, попри суворий вигляд, був дуже-дуже добрим. Васька зразу це відчула, тому спробувала вичавити із себе посмішку — мовляв, я знаю, який ви насправді.

— Отже, єдина родичка… гм… — Лікар кахикнув, і його погляд пом’якшав, сповнившись співчуття. — А батьки твої далеко…

— На зйомках у Мексиці, — кивнула Василинка.

— Отож-бо. Я веду це до того, що Дарина Миколаївна має полежати в нас і підлікуватися. Старенька вона, розумієш, і сердечко в неї стареньке… тому…

— Чи довго?

— Напевно, два тижні. Ти сама впораєшся? — Лікар затнувся і поправив окуляри, добираючи потрібні слова, та вже за мить лагідно всміхнувся: — Ти можеш навідувати прабабусю коли заманеться: вранці, вдень, увечері. Я накажу, щоби тебе пускали в будь-який час. Тільки май на увазі: твоїй прабабусі не можна нервувати і хвилюватися. Зовсім. Ясно? І ще…

— Ясно, — зітхнула Василина. Вона корила й картала себе за те, що Пра потрапила до лікарні.

— І ще потрібні оці ліки… — Лікар простягнув їй рецепт. — Вони не дешеві, але без них не обійтися.

Василинка взяла рецепт, подякувала лікареві і вийшла надвір. Коло лікарняної брами на неї вже чекав Вірний, радісно метляючи хвостом і широко всміхаючись. Васька обійняла песика, скуйовдила йому смух на голові й

1 ... 11 12 13 ... 19
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Василинка — руда вдача», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Василинка — руда вдача"