Читати книгу - "Вдова узурпатора"

Він мене образив. Йому не треба було цього робити. Він тримав «бакку» притиснутою до мого живота, вона розжарилася майже миттєво й обпалила йому долоню. Він скрикнув і випустив пістолет. Тонкий струмінь пари із шипінням вирвався з дула й вжалив плече третього здорованя, той заревів і смикнув рукою. Куля пішла в стелю.

«Б-бах, б-бах, бах!» — три постріли пролунали один за одним. Пістолет у руках Клюса палив майже без зупинок. Один з бандитів повалився на підлогу, інший схопився за груди, третій повільно сповз по стіні. Червонопикий корчився, обхопивши обпалену руку, на підлозі сходила парою водяна іграшка.

Посередині всього цього кошмару зовсім розгублений стояв Афарас й очманілими очима дивився на недбало обмотаного рушником короля, який міцно стискає в руках справжню «бакку».

Я кинулася й схопила в обійми мокрого братика, а він люто вертів головою, щосили намагаючись вдержати на прицілі червонопикого. Почали стукати у двері.

— Він сказав… вечерю… — Афарас торкнувся долонею до шиї там, де виднілася червона цятка, надавлена глушником.

Двері затріщали, полетіли друзки, вивернувши «з м’ясом» замок, у номер увірвався готельний поліцейський з револьвером напоготові. Побачивши розпростерті тіла, він на секунду остовпів, потім гаркнув: «У чому справа?!»

— Відьма! — простогнав червонопикий, з ненавистю дивлячись на мене.

У номер набилося стільки народу, що ніде було ступити. Сяючий Клюс удесяте розповідав, як він стояв за відкритими дверима, поки бандит оглядав ванну, і як виявив, що «випадково» захопив справжню «бакку». У випадковість я дозволила собі не повірити: мій братик — людина дивовижно метка й на зброї розуміється краще за мене. О Ламасе, цей хлопець повинен дожити до повноліття, інакше світ влаштований занадто жорстоко! Моя мати вмерла, коли мені було стільки, скільки зараз йому, а він свою не бачив зовсім. Взагалі, я теж її не бачила. Клюс — незаконнонароджений. Батько нічого не розповідав мені про його матір, із всіх наших людей лише Дім Фут щось знав про цю історію, але волів тримати язика за зубами. Я просила тебе, Ламасе, намалювати її портрет, а ти замість цього велів мені сходити й подивитися на Клюса. Батько всиновив Клюса, оголосив законним спадкоємцем, а два роки тому відрікся на його користь від престолу. Він дуже любив Клюса, але цього чубатого телепня не любити важко… Хоча у декого виходить. У Дано Іта, скажімо. Коли він бачить цей каштановий чубчик поруч із моєю солом’яною гривою, у нього рот на сторону звертається. Як смішно, що саме він виявився нашим опікуном…

Нас перевели в інший номер і принесли розкішну вечерю, після чого Афарас сів біля дверей і заприсягнувся не заплющувати очей до самого ранку.

Прокинулася я тому, що двері буквально висаджували. Чийсь хрипкий голос басував: «Пані принцесо! Пане король!» Одяг я звечора віддала чистити, тому накинула зелений готельний халат прямо на нічну сорочку й поквапилася відкрити.

За дверима виявився вже знайомий комісар поліції в новому, чудово відпрасованому мундирі. Очі комісара вп’ялися в Афараса, який спав біля порога, а руки нервово обсмикали сукно мундира.

— Прошу пробачення, — комісар відвів погляд від незатійливого охоронця й жваво зацікавився моїм халатом. Я машинально перевірила ґудзики, застебнула нижній і запросила вартового порядку сісти.

— Я дозволив собі потурбувати вас настільки рано з досить поважної причини… — видавши цю довгу фразу, комісар значуще кашлянув. Якщо йому хотілося змусити мене нервувати, то результату він досяг. Невже водій «газелі» заговорив?

— Тіло вашого грабіжника зникло з моргу.

— Справді? — я постаралася надати голосу байдужості.

— Але якого саме? У вашому славному Амадані ми зіштовхнулися вже з п’ятьма.

Комісар почервонів й витер лисину хусточкою. Він явно почував себе не у своїй тарілці.

— Серед них грабіжником був тільки один. Інші збиралися викрасти їхню величність із метою шантажу. Невідомі особи проникли в приміщення моргу, зламали замки й винесли тіло людини, яка напала на вас у районі вокзалу.

— А сторож? — у дверях спальні з’явився Клюс у нічній сорочці до підлоги. Підходящого за розміром одягу для нього не знайшлося, і братик хоробро хизувався в клоунському вбранні.

— Сторож нічого не чув.

— Ну й місто у вас, пане комісаре, небіжчиків, і тих крадуть!

Крісло під комісаром заскрипіло, а краплини поту побігли вже по щоках. Він сильно нервував, бідний товстун.

— Відомо, що у вашому королівстві є прихильники магії, ваш культ Світла й Пітьми…

— Давайте не будемо обговорювати державну релігію. Що ви хочете від нас?

— В Амадані заборонене будь-яке чаклунство. Є припущення, що злочин у моргу здійснено з метою проведення якогось мерзенного ритуалу. Магічного ритуалу!

— Ну й що? — запитала я досить різко. — При чому тут ми? Ми по ваших моргах не лазили, небіжчиків не крали!

— Що ви, що ви! Я аж ніяк не збирався приписувати настільки жахливий злочин особам королівської крові! Я тільки хотів уточнити окремі деталі.

— Так уточнюйте скоріше! — велів Клюс. — Я збираюся вмиватися!

Братик з істинно королівською величчю схрестив на грудях руки й виставив уперед босу ногу.

— Свідки стверджують, що був вчинений вибух, а тим часом ніяких слідів вибухового пристрою не виявлено!

— Погано шукали, — холоднокровно помітив Клюс. — Рвонуло здорово.

— Ще досить дивним є те, що грабіжник насмілився напасти на трьох дорослих людей, до того ж, за два кроки від чергового поста!