Читати книгу - "Повії теж виходять заміж, Євгенія Анатоліївна Кононенко"

- В Гельсінки? – здивовано перепитала Неля.

- Ні, в Гельсінгор. Ну там де Гамлет, принц Данський.

- В Ельсинор?

- Так! – Юрен зрадів, що його нарешті зрозуміли.

Вранці вони поїхали в Ельсинор. Теж казково гарне старовинне місто. Зійшли на вежу, довго дивились згори.

Точніше удалечінь захоплено дивилась вона. А він – на неї.

- Можна я тебе поцілую? – запитав він.

Це було несподівано. Минулої ночі вона тільки-но подумала, що, напевно, поїде, як і приїхала.

- Ти хочеш дуже конкретної відповіді?

- Зараз мені досить відсутності заборони.

Вони поцілувалися. Закружляла вежа, пам'ятник архітектури ХVІІ століття, поплив увесь Ельсинор, резиденція данських королів. Де, в чому вона, та таємниця, та межа, коли цілунок є просто дотиком вуст чоловіка і жінки, а коли від нього тьмариться світ? Десь там, у потойбічному світі, який тут відчувається так сильно, зникла гримаса з обличчя божевільної Офелії. Віяв теплий квітневий вітер, було тихо і тепло.

Вони обідали в ресторанчику в самому серці Ельсинора, не зводячи одне з одного здивованих очей.

- Ти щаслива? – запитав він стандартно.

- Не знаю.

- Чому не знаєш?

- Щастя – це дуже складне почуття.

- А я щасливий. І мені прикро, що ти не знаєш. Чому ти не любиш точних відповідей?

- Я звикла до вічних запитань. На які, за визначенням, точних відповідей нема. В чому сенс життя, наприклад.

- Sens of life? To make love, money and children. You are very special woman. Я одразу відчув, що на тебе можна витратити тисячу доларів.

Неля дивилася йому у вічі і знала, що він говорить від щирого серця.

Увечері Неля, як завжди, пішла до своєї кімнати. Юрен постукав і вона сказала: «Come in!» Ніч була дуже вітряна, було чутно, як шуміло море. Юрен обережно торкався різних частин її тіла і просив їх називати російською та українською.

А сам називав їх своєю. Неля чомусь подумала, що в світі вже давно існує особлива англійська мова, яка нікому не рідна, яка несе в собі відбитки рідних мов тих, хто нею говорить. Англійською теж можна висловити почуття…

Ще через два дні Неля летіла додому. Юрен просив її затриматися, вона сказала, що їй треба до сина і на роботу.

Вона від'їздила з трьома валізами, приїхавши з однією. В літаку думала, як пояснить мамі, що не привезла живих грошей, а привезла купу дорогих речей. Просити в Юрена готівку їй було незручно.

Вона повернулась. Тиждень у Данії відплив у небуття. Ще рано-вранці прокинулась в його домі, а зараз сидить на знайомому пошарпаному дивані, відповідає на дзвінки.

Телефонував Юрен, питав, як доїхала, питав, чи вона щаслива, що повернулася до сина, запитував, коли вона запросить його в Україну. Дзвонив Володя Сидоренко, питався, як воно в Ужгороді. А ще – подруга-журналістка, яка довідалася, що Тимченко з Кудріною не живе. Живе, як і раніше, з мамою, а до Кудріної тільки ходе. Діточок вона народила не від нього, вони в неї старші за Юрчика. А на людях вони і правда припадають одне до одного, як голуби, здобувають популярність, експлуатуючи одвічну любов народу до родинних цінностей. Подзвонила давня приятелька. В неї була чорна смуга життя. Свекруха зі свекром живуть у них, бо їхню квартиру чоловік відремонтував, стільки сил і позичених коштів вклав у ремонт, а квартиранти порізали ножем нові шпалери, викрутили сантехніку і втекли не заплативши. Подруга запитувала, як жити далі. Зателефонував давній друг, котрий не озивався декілька років. Казав, що дуже хоче побачити її, і чи хоч трошки того хоче вона?

Колись вона чекала цього дзвінка. Та все в цьому житті приходить із запізненням.

- Мамо, ти зварила їсти? – питав син. А поки ти вариш, можна, я увімкну телевізор?

- Тобі мало ЛЕҐО і 5 машинок до колекції?

- То одне, а то інше. Ну, можна?..

Навколо гули й шаруділи вічні й невічні запитання, на які не існувало конкретних відповідей. 

… І повноту буття давали тільки гроші. Так, так, гроші, грубі гроші. Не рожевий сніг, не фіалкові сутінки, не випадково почута прекрасна музика. А гроші, гроші, п'ятірки й десятки, двадцятки й п'ятдесятки. Кретин, який сказав, ніби не в грошах щастя, мав їх достатньо. А в чому ж те щастя? Ах, у спілкуванні! Та що ви таке кажете? Сидіти з не менш голодною подругою з чашечками холодної слабкої кави і обговорювати новинки філософської літератури! Нарешті перекладено повне зібрання творів Ґадамера! Посидів би цей мудрагель без грошей хоча б тиждень! Тільки з грошима життя набуває барв, пахощів, смаку. І дарма, що гроші закінчаться через три дні, і все вернеться на круги своя. Принаймні сьогодні, коли дали гроші, ти є людиною, а не твариною, яку давно не годували.

З'явився той додатковий вимір життя, який надає можливість вибору. Можна купити кіло сосисок, а можна – півкіло шинки. Можна зробити широкий жест, взявши два квитки на спектакль гастрольного театру і запросивши приятельку, якій взагалі ніколи не платять. А ще треба купити півкілограма ліверки для котиська, який підрядився ходити на обід до сусідів, що тримають вівчарку. «До благодійної їдальні», – жартує чоловік. «Якби й тебе десь годували», – думає тоді Гелена. І чоловік читає її думки. Вона вже віддавна не квапиться додому до голодного чоловіка на дивані. Та без грошей ідеш додому, бо іншої дороги нема. Але сьогодні можна буде походити по крамницях, вибрати собі помаду і крем для обличчя. А потім зайти до пристойної кав'ярні, взяти п'ятдесят грамів і дві хороші цукерки і, замріяно всотуючи бурштинову рідину, думати про життя взагалі, а не про те, як жити далі.