Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Крутая плюс, або Терористка-2, Марина Меднікова 📚 - Українською

Читати книгу - "Крутая плюс, або Терористка-2, Марина Меднікова"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Крутая плюс, або Терористка-2" автора Марина Меднікова. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 10 11 12 ... 63
Перейти на сторінку:
дитини, на лікарства більше йде.

— А де друга дитина?

— Дитини немає, а хвороби є. Ви в неї попитайте, я про життя вже нічого не второпую.

— Ось, держіть, — Кулик простягла бабі гроші. — Від собезу.

Дійшла до кіоска при дорозі, купила плюшевого зайця, повернулася до хатинки.

— Це — Петрикові.

Біля хвіртки її зупинив вигук. Закутана бабця стояла на порозі, притримуючи двері од вітру. — Її там звуть Кроликом. Бо моркву гризе — хоч які вітаміни.

«Панґлос викладав метафізико-теолого-космологонігологію. Він хвацько обстоював, що не буває висліду без причини і що в цьому найліпшому з можливих світів замок вельможного барона — найзатишніший із можливих замків, а пані баронка — найкраща з можливих баронок.

— Доведено, — просторікував він, — що все на світі саме таке, яким мусить бути. Бо все створено відповідно до мети. Ось, прошу завважити, носи уформовані для окулярів, тому ми й чіпляємо на них ці скельця. Ноги, вочевидь, призначено для того, аби їх узувати, от ми й не спинаємося на них без узуванки. Каміння нам на те, щоб його тесати й будувати з нього замки, і ось монсеньйор володіє чудовим замком: найшляхетнішому на весь край баронові годиться розкошувати в найвеличніших хоромах. Свині створено, аби їх споживали — ми їмо свинину цілий рік. Отож ті, хто стверджує, буцім усе гаразд, кажуть глупство, треба казати, що все — на краще…»

Утішалася з тексту, день видався найкращим — точнісінько за Панґлосом. Гіпсовий Вольтер при мружувався, дослухаючись до клацання комп’ютерних клавішів, що вкладали його французькі слова рівними рядками в український дривітень.

«Мадам Командо, — дочекавшись павзи, обізвався стиха. — Ви сьогодні при надхненні. Я замилуваний. Уявіть собі, я знав невігласа, який твердив, що творчого розуму не існує, а — лише рух, який і спородив усе, що ми бачимо, й усе, чим ми є.

Нонсенс. А вашою, дивною для мене мовою — дурня свиняча. Розумних істот, а ми з вами, мадам Командо, такими є, не може сформувати грубе буття, сліпе й бездушне. Адже я наполягав, наполягаю й наполягатиму, доки сліпий фатум ув особі вашого кота не розіб’є мого нинішнього гіпсового втілення, що між ідеями Платона і послідом мула різниця — є! А це означає, що Платонів, мій і ваш інтелекти походять від якогось іншого потужного інтелекту».

«Ви, пане Вольтере, за позаземне походження людини?» — розім’яла затерплі в’язи Зірка. «За що мені подобаються жінки? За вміння гостро формулювати. Сказавши «позаземне», ви не наголошуєте ні на чому конкретному, аби не пошитися в дурні. І водночас даєте натяк на свій непересічний розум. Відповім. Коли ми бачимо досконалий механізм, то здріємо за ним безпомильного механіка. Світ — чудовий витвір, а це означає, що існує чудовий інтелект, хоч би де він перебував. Арґумент старий. Проте від цього він не став гіршим».

«Пане Вольтере, якщо ми не зросли самі по собі, як сироти попідтинню, а дбайливо виплекали нас якісь стоокі, богоподібні прибульці, як розсаду для городу, то звідки взялися погані люди? Вбивці? Терористи? Зрадники? Заздрісники?» — «За що мені не подобаються жінки, мадам Командо? За вміння все високе й філософське вмент перекрутити на нице й конкретне. З високої ідеї корови зробити яловичу котлетку».

Командо наполягав, аби Зірка не їхала до аеропорту.

— Елла може не повернутися з Америки. Я себе не зрозумію, якщо не попрощаюся з нею, — впиралася Зірка.

— Що за примха летіти перед Новим роком, там буде Бабілон, закордонці товпляться додому.

Могла зачекати, — буркотів Командо, допомагаючи Зірці вдягатися. Щоб не віяло в шию, не мерзли ноги.

— Так склалися зорі, — озвалася з-під теплого шалика Зірка.

— Американські?

— Небесні, — засміялася Зірка.

Командо вів авто обережно, оминав вибоїни.

«Тебе не нудить? Не жарко? Не холодно? Пити хочеш?»

— Чоловіче, все гаразд. Ти поводишся зі мною, як з гранатою, в якої висмикнули загвіздок.

— Дивне порівняння, як на жінку. Може, я не все про тебе знаю? Приховуватимеш своє військове минуле, чи розколешся? Як до тебе звертатися? Товаришу майор?

— Віддам перевагу галицькому: пані командова. Пильнуй дороги.

По новорічному розцяцькований аеропорт гудів велетенським джмелем, гугнявив оголошеннями, дратував клаптями музики, лякав ревищем літаків. Біля стійки на Нью-Йорк Елла Ганська ще не зареєструвалася, махнула рукою, чекайте.

Підійшла. Світило вітчизняної радіології мало вигляд розгублений, бліді щоки пашіли плямами. Поцьомалися.

— Зірко, я чиню глупство, всі залишаються тут… Куди я лечу? Навіщо? Якесь збоченство…

— Слухай чуй, як каже моя подруга, — увімкнула рішучість Зірка. — Ти все чиниш правильно, ба, ґеніяльно. Не погоджуйся на ПМЖ, аж поки зрозумієш усе достоту. А для роботи там — рай.

Забудеш, як жебрати гітарі на струну. Тримайся.

По Нобелівку їдеш. Не плач, бо я вже плачу.

— Дівки, можна подумати, Еласю на війну виряджаємо. О, твій рейс, не барімося, — Командо пригорнув Еллу.

Перед скляними дверима накопичувача Елла притиснулася мокрими від сліз вустами до вуха Зірці.

— Передай Юркові Шевченку, ну, ти назвала його Щезником, пам’ятаєш…

— Еласю, тобі час, — Командо поцілував Еллу, підштовхнув до дверей.

— Я зателефоную, — вигукнула Елла, — всім.

— А справді, чого вона поїхала? — в авті запитав Командо. — Начебто й тут усе мала.

— Отож, начебто, — втираючи сліди від сліз перед люстерком, зітхнула Зірка. — У світі таких, як Елла — жменька, а в нас одна така й була. Розпочати нові дослідження коло враженого радіацією спинного мозку тут ніц неможливо. Смажте смажте, кажуть, риба буде. Лабораторію то відкриють, то закриють. Тут Елла не реалізується. І мучитиметься. І людство постраждає.

Зірка дістала з сумки

1 ... 10 11 12 ... 63
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Крутая плюс, або Терористка-2, Марина Меднікова», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Крутая плюс, або Терористка-2, Марина Меднікова"