Читати книгу - "Голова з площі Пігаль"

– Інспектор Монтань? – повторив Кошовий уже голосніше, звертаючись тепер за адресою.

– Ви, мабуть, месьє Кошовí, – мовив той, не перериваючи процесу. – Мені дзвонив метр Роше. Та не знаю, чим можу бути вам корисним.

– Хоча б тим, що приділите увагу мені, а не сторонньому предмету.

Рудий реготнув, тричі хлопнув долонею об долоню. Шульгу й надалі не стосувалося нічого, що відбувалося в бюро. Натомість Монтань спокійно дмухнув у мундштук, для чогось зазирнув туди, заховав йоржик у спеціальну металеву капсулу, її ж заховав до нагрудної кишені модного, помітно дорогого, синього в білу смужку піджака.

Потім підвівся, не знімаючи капелюха.

Навіть навстоячки цей інспектор сягав Кошовому по плече. Тут Клим нарешті зрозумів, чому в сищика убір на голові: без капелюха П’єр Монтань виглядав ще нижчим. Не дарма Роше сказав про сищика «справою займається один недомірок». Інші недруги могли й напевне сприймали його карикатурою на поліціянта. Природа тут справді пожартувала: наділила низькорослого Монтаня невідповідним до зросту прізвищем[36], немовби компенсувавши це задовгим носом. З-під якого витикалися ідеально прямі чорні вуса.

Такого типа справді важко не впізнати серед інших.

Навіть у натовпі помітний.

– Дозвольте ваш дозвіл на проживання, месьє. І також картку ідентифікації, будь ласка.

Голос твердий, густий, з відчутними владними нотками, міг належати велетню. Аби Кошовий почув його в темряві чи з заплющеними очима, вирішив би – говорить хтось подібний до його львівського приятеля, комісара тамтешньої кримінальної поліції Марека Віхури. Той поліціянт-поляк був повною протилежністю поліціянту-французу – вище пересічного співрозмовника на пів голови, а то й на голову. Й балакати з ним доводилося, дивлячись знизу вгору, що мимоволі ставило в невигідне, вразливе становище.

Спершу Монтань з підкресленою увагою, хіба не спробувавши на зуб, роздивився Климів certificat d’identite, виданий трохи більше року тому в поліційній префектурі. Кілька разів стрибнув поглядом із фотокартки на документі на лице Кошового й назад, поклав документ на стіл. Настала черга зеленого папірця, складеного гармошкою. Тут інспектор вивчав недовго, торкнувся мундштуком аркуша:

– Термін спливає.

– За три місяці.

– Але спливає. Через три місяці ви, месьє, опинитесь поза законом.

– Я прийду і продовжу термін дозволу на проживання.

– Якщо вам його продовжать, месьє.

– Щось не так з моїми паперами?

– О, наш Монтань дуже пильний та суворий! – озвався рудий, котрий спостерігав за дуеллю з неприхованим інтересом. – Він завжди знайде порушення, месьє!

– На відміну від деяких, Робер, я роблю нудну роботу щодня, – спокійно відреагував маленький інспектор, переключився на Клима. – У паризькій префектурі не дуже люблять емігрантів, що порушують закон.

– Хіба я порушив? Що саме?

– Робота кримінальної поліції, месьє – не лише розкривати злочини. Попереджати їх значно ефективніше. Це означає, до всього іншого, попереджати тих, хто може скоїти злочин.

– Він попереджає вас, – знову вставив рудий Робер.

Чоловіки говорили, підносячи голос – інакше слова потонули б у звуках, якими наповнювала бюро стара машинка інспектора-шульги.

– Перешкоджання роботі поліції, втручання не в свої справи… Все це порушення, месьє Кошові, – пояснив Монтань, не кваплячись повертати документи.

– Я ще нічого зі згаданого переліку не скоїв. Лише зайшов. У мене й свідки є, – Кошовий кивнув на рудого інспектора.

– Невже ви хочете накоїти лиха? – Монтань вказівним пальцем збив капелюха з лоба на маківку.

– Ми ще не почали розмову, а ви вже погрожуєте.

– Я попереджаю, – нагадав маленький інспектор, нарешті простягнув Климові папери. – Репутація метра Роше, месьє, дає мені всі підстави вважати: він замислив якусь аферу.

– З його слів, ви погодилися прийняти мене й вислухати. Отже, ви готові піти на аферу?

– Я погодився поговорити з особою, яку месьє адвокат назвав важливим свідком у справі про вбивство метра Лорана, – сищик тицьнув у бік Клима мундштуком, немов шкільний вчитель указкою. – Хоча направду не розумію, як ви можете допомогти чи захиснику, чи поліційному розслідуванню, якщо, зі слів метра Роше, бачили мадам Лоран востаннє п’ять років тому. А про те, що це прізвище взяла собі ваша давня знайома, дізналися, – Монтань зиркнув на настінний годинник, – три години тому.

– Три з половиною, – уточнив Кошовий.

– Що це міняє? Для чого мені приділяти вам час, месьє Кошові? Адвокат Роше знаний у Парижі як особа, яка не надто успішна в своїй справі, але дуже хоче зловити свого птаха удачі.

– Амбіції не переслідуються жодним законом у жодній країні. Хіба заради того амбітна людина наважується на злочин.

– Метр Роше полюбляє морочити голови всім, кого ладен заморочити, – категорично заявив маленький інспектор. – Ви, месьє, тому яскравий, красномовний приклад.

Шульга раптом припинив друкувати.

– Монтаню, може б ви з’ясували стосунки десь інде? Я пишу звіт комісарові, і якщо він не матиме його до обіду, моя мадам не дочекається мене на вечерю. Будуть донька з чоловіком, син із дружиною, ми нарешті відсвяткуємо тридцять років подружнього життя.

– Егей, Жильбе́ре! – рудий Робер розвернувся до колеги всім корпусом. – Хіба ви не відзначали цю подію в лютому?

– Ми побралися в січні дев’яносто третього, – буркнув Жильбер. – Та сам же знаєш, чим усе наше бюро займалося в січні.

– О, ну так! Банда Лоньйона, грабіжники з Сен-Дені! – рудий знову ляснув долонями, глянув на Клима. – Нам доводилося ночувати на службі, месьє!

– Тому моя Колетт погодилася перенести святкування на лютий. Та хіба в нашій роботі щось можна планувати? Ми пересунули свято на березень, тож Колетт сьогодні тушкує ягнячі реберця і пече яблучний пиріг. Якщо мене не дочекаються вдома втретє…

– Мої вітання, Жильбере, – сухо мовив Монтань, знову ковзнув поглядом на годинник. – Справді, месьє Кошові. У Парижі в такий час обідає навіть поліція. Складіть мені компанію. Тут недалеко є непогане місце.

Климові довелося трохи почекати назовні.

Йдучи сюди, він усе ж не зрадив звичці, завернув до мосту Міняйл, аби купити в інваліда дві цигарки. Одну викурив, йдучи набережною. Другу витягнув зараз, примостився біля широких мурованих билець, під пишним, але ще голим раннього березня кленом. З цього місця відкривався затишний вигляд на Сену й Кошовий, намагаючись відволіктися, прикипів поглядом до баржі – та саме повільно випливла з-під мосту…

– Сен-Мішель, – почув Клим ззаду й здригнувся від несподіванки, йому вдалося-таки на короткий час викинути тривогу з голови.

– Прошу? – він запитав, повернувшись на голос.

– Міст Сен-Мішель, – маленький інспектор заледве сягав грудьми муру. – Знаменитий тим, що згадується в романі месьє Гюго про Нотр-Дам. Хоча так, як тепер, міст у книзі виглядати не міг. Його перебудовували не раз. І взагалі, я вважаю – метр Гюго міг би взяти для свого сюжету інший собор. Повірте, Париж на них багатий. А так його перо зробило Норт-Дам чи не найголовнішою сакральною спорудою не Парижа – всієї Франції.

– Чому це ви раптом заговорили про романи?

– Бо,