Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Межі пристойності, Лана Вернік 📚 - Українською

Читати книгу - "Межі пристойності, Лана Вернік"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Межі пристойності" автора Лана Вернік. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 10 11 12 ... 261
Перейти на сторінку:
✾ 4 ✾

У Макдональдзі Таня знайшла столик з диванами у вигляді букви "П". Сама сіла в центрі стола, праворуч від неї — Розарія і Злата, ліворуч мали бути Євген і Артур, але вона відправила їх на касу. Хлопці принесли замовлення, котре переважно надиктувала Тетяна, упіймавши при вході хлопця-працівника з планшетом. Салати, різні меню, чай, кава, випічка… Всі поїли, розслабилися, навіть Розарія забула про час, і коли виявили, що до автобусу п'ятнадцять хвилин і треба поспішати, вона досить спокійно сказала, що це не останній, і вони поїдуть наступним.

— Тоді морозиво! Ви неодмінно повинні скуштувати їхнє морозиво! — Таня посміхнулася Артуру. — Мені макфлурі з карамеллю.

Вона завжди точно знала, що хотіла. Дивлячись на свою нову знайому, Злата по-доброму заздрила їй. Адже зараз, коли вони вийдуть звідси, Злата сяде в автобус і поїде не в інше місто, а в інший світ. Де нема походів у кав'ярні, піцерії, маки і кінотеатри, і навіть не тому нема, що не пускають, а тому, що на це просто не вистачає коштів. Де светри "ручної роботи" вона в'яже не тому, що прагне ексклюзиву, а тому, що купити нема за що. А нитки їй іноді дарує сусідка, котра в'яже на замовлення: віддає те, що в неї лишається і перекидається з місця на місце. Злата поїде, а Таня лишиться тут. І Артур… Вона ніколи ще не зустрічала такого, як він. Правда, вона взагалі мало кого зустрічала в своєму житті, але відчувала, що він особливий. Якийсь незрозумілий магнетизм був у ньому. У всьому його образі, у короткій стрижці, у карих очах. Кориця... Його очі були кольору кориці… і п'янкий аромат його парфуму… Все це лишиться тут…

— Злато! — бабуся взяла її за руку, — тебе питають, яке ти хочеш морозиво: з шоколадом, з полуницею, чи з карамеллю?

— Я… я не знаю, — невже вона так сильно замислилась і відключилася від реальності?

У Артура задзвенів телефон.

— О, диви… — показав Євгену екран.

— Скажи йому, що він вже цистерну пива винен.

— Привіт, Вєталю. Так. Ні, я не вдома. В місті. Як в якому? Київ, Україна. Ага. Живу там же. Ну, там же, де й раніше, на Білоруській. Сьогодні? Заходь. Жека тобі переказує, що ти винен… А-ха-ха, ні, він сказав одну, але від двох теж не відмовиться. Так… Ну? Наступного тижня маю бути в Німеччині, з батьком. Тижнів на шість, плюс-мінус пару днів. Цього разу буду машиною. Так. Можемо підкинути. Ще не маю планів, але можна буде побачитися. Ти заходь увечері, поговоримо. Ага, бувай.

— Вєталь зараз де живе?

— У Гамбурзі, але вчора приїхав до батьків на річницю. Тридцять років шлюбу.

— Ого…

— Ага.

— Схоже, що сьогодні буде весело. Якби ще Бодю для комплекту! — засміявся Жека.

— А потім поїдете тусити в клуб? — запитала Таня. — Якщо як минулого разу, то краще йди ночувати до Артура чи до Зої, бо мама тебе такого п'яного не пустить.

— Так, а що я такого зробив? Прийшов і ліг спати.

— Ага. Під стіл на кухні. Там спить Мурка, там її законне місце. А коли вона почала нявкати, ти почав з нею сваритися :"Мура, не кричи на мене!" — Таня похитала головою.

— Що ти мене ганьбиш перед людьми? Що вони про мене подумають?

— А що про тебе думати? Артур тебе знає, як облупленого, а Злата і Розарія Павлівна… Ви, можливо, бачитеся єдиний і останній раз у житті, яка тобі різниця, що вони про тебе подумають?— Тетяна засміялась, але по цих словах Злата спохмурніла. Останній раз…

Артура ця фраза теж напружила, він помітив як змінилася в лиці Злата і здогадувався про причину, тому махнув їм команду "брейк".

— Годі вже вам, вдома будете сваритися. Пішли, принесемо морозиво. Злато, то ти яке будеш?

— Полуниця…

— Я так і думав, — Артур усміхнувся й пішов до каси.

Хлопці повернулися з макфлурі для слабкої статі і з кавою для себе.

— Це не моя справа, але чи не забагато ви п'єте кави? — поцікавилася Розарія в Артура.

— Програмісти працюють на каві, — усміхнувся він, — це наш бензин. До того ж це натуральна кава, вона не шкодить, а іншої я й не п'ю.

— Ще б цигарку під каву, але там дощ…Що за червень? Як осінь... — скривився Жека.

— Шкодить кава чи ні, то все відносно. Має значення доза.

— Так, ви праві. Якість і доза. Я люблю арабіку. Хоча, останнім часом також подобається і коламбія, п'ю її з вершками, і не завжди з цукром. Рівня "відро в день" ще не досяг, тому можна не хвилюватися,— Артур відкрив кришку і засипав цукор зі стіків.

— Так, я — курити, вуха пухнуть, пропусти, — Жека вийшов і, щось буркочучи собі під ніс, пішов на вулицю з кавою.

— А мені треба носика попудрити, — підвелася Таня і теж пішла на вихід у бік Артура. — Злато, не складеш мені компанію?

— Я… можна, — дівчата пішли, Артур провів їх поглядом.

Коли вони лишись удвох, Розарія зітхнула і несподівано почала говорити.

— Пробачте, що трохи нагримала. Злата — вона дуже довірлива. Її старша сестра — Валентина, більш жорстка і пробивна, а Злата — вся в матір. Просто її копія, не дай Боже… Не дай Боже...

— Можете розповісти?

— Там така історія складна і заплутана, що треба від самого початку, а це довго…

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 ... 10 11 12 ... 261
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Межі пристойності, Лана Вернік», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Межі пристойності, Лана Вернік"