Читати книгу - "Вимушена дружина для підступного боса, Галлея Сандер-Лін"

Що стосується амурних справ, то до одинадцятого класу у Макса не залишилося конкурентів і дівчата майже билися за право бути його парою на випускному. Він і пальцем не ворушив у напрямку когось із них, вони самі на шию вішалися і віддано заглядали в очі. Хоча, якщо подивитися на речі реально, не в очі, а в його гаманець, на одежину з останньої модної колекції і флагманську на той момент мобілу.

Декілька разів батько пропонував Максиму перейти в якусь гімназію, де більша частина учнів далеко не середнього класу, але Макс відмовлявся. Там буде повно мажорів, які не знають ціну грошам, а вже якщо вони раптом дізнаються, з якої фінансової ями повстала його сім'я, то напевно будуть поглядати зверхньо. А якщо і не дізнаються, то він буде лише одним із багатьох, а тут, у своїй школі, Державін король. Страшенно приємне відчуття, і він ще не цілком їм насолодився. Йому потрібно більше часу, щоб душевні шрами затягнулися і більше не ранили. Ну, і щоб батько піднявся ще вище: тоді можна буде почати подорож у світ великого бізнесу, туди, де зараз батько Ланської... і куди Макс теж обов'язково потрапить!

Випускний пройшов напрочуд нудно, всі веселощі почалися після. Супутницею він обрав Валерію Тимохіну, яка тут же стала зарозуміло поглядати на менш щасливих однокласниць і, здається, вже розпланувала спільне з Максом життя на кілька років уперед. Їх чекав вихід на сцену під овації батьків, фото в обнімку і танці в кав'ярні. Чорнява і кароока, вона чимось невловимо нагадувала Єву, чим і дратувала, і одночасно приваблювала.

Весь вечір Тимохіна від нього не відлипала і ледь не поцапалася з двома дівчатами, які сподівалися потанцювати з Максимом, заявивши їм, що він надійно і ґрунтовно зайнятий нею. Державін не сперечався, просто чекав слушного моменту, щоб поставити її на місце. Він прекрасно розумів, що їй цікаве лише його становище забезпеченого і перспективного кавалера, а варто йому дати слабину – вона миттю втече до когось більш вдалого, а на нього начхає. Пару разів йому так і кортіло натякнути, ким він був раніше, просто щоб переконатися у брехливості і корисливості цієї штучки і подивитися на реакцію, але не став метати бісер перед свинями.

Ух, з якою ж насолодою Макс, провівши з нею всю випускну ніч і давши надію на продовження стосунків, після зустрічі світанку відмовив бідоласі на очах у всього класу. У цю мить перед його уявним поглядом стояла зовсім не Валерія, випадкова жертва і ліки від власних комплексів, а ненависна Ланська, і він з якимось збоченим задоволенням дивився на сльози в очах Тимохіної. Нехай плаче, нехай їй буде боляче... Але ейфорія, що помста відбулася, була недовгою. Ні, все-таки не відбулася. Бо не Єва плакала, не вона втекла під регіт однокласників, не вона не прийшла на зустріч на честь річниці закінчення школи...

Через деякий час Макс зрозумів, що вчинив як примхлива дитина, і навіть ненадовго засоромився свого вчинку. Рівно доти, доки не дізнався від хлопців, які підтримували з нею стосунки, що в університетські часи Валерія успішно перезустрічалася з більшою половиною однокурсників, вибираючи найбільш перспективні варіанти, поки її не забрав із собою якийсь араб.

Але на Тимохіну йому було глибоко пофіг, а от Ланська продовжувала гризти зсередини. Вона все ще була занадто високо, щоб до неї дістатися. Спочатку університет в Англії, потім стажування там же. Час від часу він спостерігав за її життям, напевно, більше за звичкою, і на пару з батьком піднімав бізнес. Необтяжливі зв'язки особистого характеру не мали для нього серйозного значення та були не здатні заповнити порожнечу в душі, тому на деякий час саме робота стала для Максима віддушиною.

Він будував той фундамент, який дозволить міцно стояти на ногах і допоможе назавжди забути про колишню неповноцінність. Хоча вона, неповноцінність ця, піднімала голову кожного разу, варто було Державіну побачити на вулиці жебрака чи дитину з малозабезпеченки. І, чорт забирай, рука автоматично тягнулася до гаманця, щоб підкинути пару купюр... Можна вичавити себе з убогості, але куди складніше вичавити злидні із себе. Напевно, з цим потрібно просто змиритися. Напевно...

А що стосується чоловіків, то з ними Макс особливо не церемонився. Світ бізнесу взагалі жорстокий сам по собі, тут немає місця сантиментам. Якщо не хочеш, щоб тебе розтоптали і викинули із зайнятої ніші, топчеш інших сам, та так, щоб голову більше підняти не змогли. Інакше ніж у спину – і прощавай усе, чого домігся за стільки років тяжкою працею.

– Максиме Олександровичу, тендер наш! – повідомив довгоочікувані новини Аркаша (для інших Аркадій Петрович Васнецов), особистий юрист і вірний помічник Макса, якому він свого часу допоміг сплатити за навчання в юракадемії.

– Чудово, батько буде задоволений, – стримано всміхнувся Державін. – А що з тією справою, про яку я просив?

– Я підготував усю необхідну документацію, – на стіл лягла папка з паперами.

– Молодець, ти заробив позачергову премію, – Макс пробігся очима по рядках угоди. – Як гадаєш, Ланський погодиться?

– Ми, звичайно, ще не в тому становищі, щоб так відкрито пропонувати йому співпрацю...

– Знаю, що трохи випереджаю події, але не можу чекати, Аркашо, – скривився Максим. – Адже він не сліпий, повинен побачити перспективи...

– Зрозумів, Максиме Олександровичу, я організую зустріч, – з готовністю відгукнувся Аркадій.

– Коли закінчиш з усіма формальностями, можеш бути вільний: у Катерини ж сьогодні день народження.