Читати книгу - "Вимушена дружина для підступного боса, Галлея Сандер-Лін"

– Так, сеструха посиденьки влаштовує, не хотілося б пропустити.

– Давай, порозважайтесь там добряче, – махнув рукою Макс. – Гроші Ольга Василівна видасть, я їй зараз зателефоную.

– Дякую за премію, – Аркадій залишив кабінет керівництва у піднесеному настрої.

А Максим знову ввімкнув планшет і подивився на чергову статтю про Ланського, де той був сфотографований разом із дочкою, яка нещодавно повернулася із-за бугра і якій він активно підшукував перспективного чоловіка.

– Єво, ти відчуваєш це? Я вже зовсім близько...

Макс ретельно готувався до переговорів із Ланским і прораховував різні сценарії розвитку подій (від категоричної відмови до привітної згоди), але навіть найсміливіші його прогнози і поруч не стояли з тим, як пройшла зустріч із батьком Єви. Державіну допомогла лише витримка, яку він тренував роками, інакше б точно зірвався.

Андрій Володимирович, цей немолодий чоловік із сивиною в темному волоссі, хотів здаватися бадьорим і свіжим, але Максим дізнався по своїх каналах, що у нього проблеми зі здоров'ям. Саме тому він відкликав дочку з-за кордону і поспішає сплавити її в надійні руки, які потім зможуть управляти і його фінансовою імперією. Зараз Макс переконався, що досить висока і підтягнута фігура потенційного тестя, затягнута в костюм від-кутюр, – дійсно лише картинка, покликана обдурити інших і показати, що Ланський сповнений сил і переживе всіх своїх конкурентів. Занадто стомлений у нього вигляд і втомлений, навіть трохи згаслий погляд. Так, цей лев великого бізнесу поранений, а поранені хижаки, як відомо, удвічі небезпечніші.

Зустріч Макс вирішив призначити на нейтральній території, і зараз, сидячи навпроти Ланського в окремому кабінеті елітного ресторану, Державін розмірковував, як краще почати розмову. Зайти здалеку? Чи відразу перейти до суті? Зрештою вирішив не гаяти час, вони ж ділові люди, зайві сантименти ні до чого.

– Андрію Володимировичу, не буду ходити околясом... – почав Максим. – Мені стало відомо, що ви підшукуєте для дочки чоловіка, вважаючи, що вона не впорається з керівництвом вашою корпорацією. Вам потрібен розумний, хитрий і жорсткий зять, який зможе встати біля керма і не дозволить зруйнуватися справі вашого життя. Я ні в чому не помилився?

– І який стосунок до цього має наша зустріч? Десь тут є кандидат, який міг би мене влаштувати? – вигнув брову Ланський і виразно подивився.

Макс проковтнув образу, хоча одним цим жестом старий шкарбун показав своє ставлення.

– Так, цей кандидат прямо перед вами, – Державін посунув до чоловіка папку з документами. – Ми можемо підписати угоду про співпрацю... вельми вигідну для вас співпрацю.

Потенційний тесть не зрушив із місця, навіть не глянув на документи.

– Максим Державін, га?.. – промовив він, оглядаючи Макса бридливим поглядом. – Ти ж те саме безрідне щеня, яке ще в школі волочилося за моєю дочкою, так? Пам'ятаю-пам'ятаю... Єва була неймовірно рада, що твоя убога фізіономія, нарешті, припинила маячити у неї перед очима. Ми тоді тебе ледве позбулися, а ти знову виліз?

Максим спочатку сторопів від такої неприкритої зневаги, але потім взяв себе в руки і начепив маску ділової людини.

– Якщо раніше моя родина і була... ем... у скрутному становищі, то тепер все інакше, – максимально коректно відповів він на грубість. – Зараз моєму становищу заздрять, і я далеко не найгірший кандидат...

«...на роль зятя», – хотів закінчити Макс, але його перебили.

– А що змінилося, власне? – насмішкувато спитав Ланський. – Із грязі в князі – це не мій варіант. Я не можу серйозно ставитися до того, кого колись бачив на колінах. Ти так само легко знову впадеш у бруд, як із нього піднявся. Так, світлячок-одноденка. Ти, хлопчику, не того рівня, до якого я звик, від тебе запах інший, – він швидкоплинно торкнувся носа, – убогістю так і тхне, нехай вона і маскується під забезпеченість.

Ліва рука Державіна лежала на коліні, і він із силою стиснув кулак, ледве стримуючись, щоб не познайомити його з фізіономією співрозмовника. Зціпивши зуби, щоб не наговорити зайвого, Максим подумки дорахував до десяти і тільки потім заговорив:

– Тоді чому ви заочно не відмовилися від нашої зустрічі? Навіщо приїхали?

Ще один зневажливий погляд пройшовся по Максу.

– Та так, чисто із цікавості... Хотів ближче роздивитися, у що виросло те непорозуміння, яке колись було торботрясом, а зараз зображає із себе Бог знає що, – Андрій Володимирович машинально крутив золотий перстень на пальці, як ніби вся ця розмова навіювала на нього нудьгу. – Тому що твоя так звана «ділова пропозиція»... ну це курям на сміх. Що ти можеш запропонувати мені?! Я таких хлопчаків на сніданок їм. І не кажи мені про свого батька! Що один, що інший – два невдахи.

Якщо раніше Макс відчував до потенційного тестя банальну неприязнь, то з кожним його словом у Державіна все більше підгорало. Але треба триматися, інакше і до гріха недалеко.

– Як ви напевно знаєте, мій батько дуже сильно піднявся, – Максим з останніх сил намагався думати про глобальну мету і не здаватися через декілька (нехай навіть дуже хворобливих) перешкод. – Ми з ним багато сил вклали у становлення нашої компанії, і це ще далеко не межа. Якщо ви в нас повірите, якщо повірите в мене, то ваша дочка знайде саме того чоловіка, якого ви для неї шукали. Я зможу...