Читати книгу - "Вимушена дружина для підступного боса, Галлея Сандер-Лін"

– Ти як був, як і залишився лише брудом під ногами Єви, – перебив Ланський, – вона на тебе навіть не подивиться, а вже якщо дізнається, що гендиректор «Парадайз-плейс»(як звучить-то, га!) – це той бомжуватий недоносок з її дитинства... Тебе мало носом тикали в ту дірку, з якої ти виліз? Так я можу шепнути іншим, що ти і звідки, і тоді всі твої «друзі» швидко випаруються, а ти опустишся на ще більше дно, звідки вже не піднімаються...

Він сказав «що», а не «хто», немов і за людину Макса не вважав.

– Хіба минуле таке вже й важливе? – процідив Державін. – Багато великих бізнесменів починало з нуля...

– Знаєш що... Я терпіти не можу нуворишів (так це раніше називалося), вони як дерева без коріння, в них немає основи. Дмухнеш – і все, впадуть до біса, – Ланський піднявся, символізуючи, що розмову закінчено.

– Тобто ви вважаєте, що старе і здуріле дерево з корінням куди краще, ніж молоде, яке коріння якраз активно розпускає і зміцнює?! – зло уточнив Макс, ліміт терпіння якого був вичерпаний.

Бізнесмен розсміявся і зміряв Державіна черговим принизливим поглядом.

– Та-ак, шкода, що і ти, і твій тато не залишилися в придорожній канаві, де для вас саме місце, а ризикнули підняти голови і тепер перебуваєте в ілюзіях, що ви нам рівня, – майже виплюнув він. – Не ганьбися, сиди собі тихо на своєму сідалі, яке вдалося урвати, і радій життю, поки можеш, інакше потім буде дуже боляче падати. Я все сказав...

Ланський вже давно пішов, а Максим усе намагався перетравити його слова. Он як, значить... Давно Державіна не душила така лють. Він зупинив себе, коли пальці потягнулися до тарілки, хоча дуже хотілося запустити її в стіну, але ложка, що трапилася під руку, була безжально зігнута і викинута за непотрібністю.

– Знищу... – прогарчав Макс, зминаючи непотрібні вже документи. – З калюжі пити будеш.