Читати книгу - "Коли твоє немовля — некромант!, Хелена Хайд"

Так, оце він комусь став упоперек горла…

— Але що найголовніше, якщо вони збагнуть, що «натяк» не лізти куди не треба я зрозумів не до кінця, то нас взагалі відправлять на край королівства, у найвіддаленішу і найбіднішу провінцію, де мене призначать доглядачем місцевого цвинтаря. Тому повторюю: не лізь у це, краще вдома дитиною займайся.

Отже, схоже, проблеми чоловіка одним лише «пониженням» не закінчилися? Більше того, розповідати що як є він мені точно не стане, якщо рекомендує танцювати з Клавіком на кухні навколо каструль.

І все ж… Мені й раніше було дуже цікаво, за що Аркадія так турнули з Олімпу в корівник. А тепер бажання дізнатися, що там до чого, остаточно розійшлося після цього невеликого недовідкриття.

— Заспокойся, все гаразд, — делікатно промовила я, сівши поряд. І одразу ж зрозуміла причину такого красномовства — від чоловіка долинав легкий запах спиртного. Не сильний — схоже, він хильнув лише невеличкий келих вина після роботи, відчуваючи черговий напад депресивного самобичування. Але цього виявилося достатньо, щоб перед дружиною язик трохи розв'язався.

І тут мені на думку спала інша думка: виходить, зараз мій чоловік розслаблений, при цьому засмучений і відкритий трохи більше, ніж зазвичай. Що, як спробувати… налагодити з ним той самий контакт, про який я мріяла, вперше побачивши його до пояса голим після тренувань? Ну справді, якось це неправильно — отримати такого гарячого чоловіка і досі не зробити з ним нічого, що можна робити з власним законним чоловіком! Нехай із «оригінальною» Маргаритою у них взаємного інтересу не спалахнуло, і спілкування молодої сім'ї було на нулі (завдяки чому, гадаю, він і не помітив зміни у характері дружини, коли на її місце прилетіла я). Проте мені однозначно треба це змінювати!

Тому я, як би ненароком підійшовши до плити, щоб перевірити рагу, непомітно розстебнула пару верхніх ґудзиків блузи (хоча, чорт забирай, до тієї кучерявої швабри моїм принадам було як рачки до Марса) і повернулася на сусідній з Арком табурет.

— Вже майже готово, — повідомила я, посунувшись ближче, щоб притиснутись до нього плечем.

— Чудово, — кивнув він. А потім несподівано додав: — Сам здивований, але мені подобається, як ти готуєш. І коли навчитися встигла?

— Та так, із сусідками спілкувалася, а в іншому, мабуть, просто природний талант, — поспішила грайливо захихотіти я, запізно зрозумівши, що й справді жодного разу не подала чоловікові на сніданок яєчню, що підгоріла. Хоча ж за логікою, кулінарні здібності дурнуватої розпещеної аристократки повинні були хоча б на початку не виходити за межі варених сосисок.

— Не чекав, що ти так швидко порозумієшся з простими жінками, — зізнався чоловік, і тут я знову подумки дала собі потиличник — ну так, якось спритно зарозуміла дівчина, якою була «оригінальна» Маргарита, потоваришувала зі звичайними городянками. — Але в будь-якому разі, я радий, — несподівано додав він із теплою усмішкою, якої я раніше на його обличчі жодного разу не помічала.

— Я теж, — усміхнулася у відповідь, взявши його за руку. І ніби випадково посунулася ще ближче, притискаючись ногою до його стегна.

Здається, справа пішла у потрібному напрямку! Майже відразу я відчула ту саму напругу, яку важко було з чимось сплутати. Тяжке дихання, різкі рухи і погляд, в якому читався голод, що раптово спалахнув. Обернувшись, Аркадій глянув мені прямо в очі і ковзнув сильною рукою по тонкій талії.

…Аж раптом зі спальні долетіло коронне: «У-У-У-В-Е-Е-Е!», з яким я, гикнувши, підстрибнула на місці.

— Рагу вже має бути готове, — сумно зітхнула я, вислизаючи з сильних майже-обіймів. — Поклади собі скільки хочеш. А я пізніше поїм, як Клавік засне.

Залишивши чоловіка наодинці з повною пательнею рагу, я втекла заколисувати дитину... яка знову успішно заколисувала мене! Прокинулася я вже глибокої ночі, поруч із чоловіком, що мирно сопів на сусідній половині ліжка. І, не ставши його будити, збігала на кухню, щоб трохи перекусити.

Влаштувавшись за кухонним столом з охололим рагу, я почала швидко його наминати, щоб угамувати звірячий мамко-голод, повернутися в ліжко і поспати, поки дають. Прискорено працюючи щелепою, я не помічала нічого довкола. Тому не відразу звернула увагу на зомбі-таргана, що дивився на мене зеленими очима, що яскраво горіли… і в яких мій перевтомлений мозок примудрився помітити якийсь задумливий смуток.

Заскреготавши зубами, я схопила чашку з недопитим охололим чаєм і, осушивши її одним ковтком, спритно накрила таргана — залишу Арку записку, а там як вранці вийде на кухню, розбереться.

Ну а наступної секунди я вдавилася тим рагу, що не встигла проковтнути! І закашлявшись, дивилася на вечірню газету, мабуть, принесену чоловіком із вітальні. А точніше — на одну з останніх сторінок із кримінальною хронікою. Де у «підвалі» була стаття, заголовок якої повідомляв про вбивство молодої жінки, відомої як одна з міських повій «середньої ціни».

Але тим, що спричинило мою реакцію, була фотографія з місця злочину. Невелика, і тому я цілком могла помилятися. Тільки ось обурена дівчина, що стояла в натовпі навколо тіла, аж надто нагадувала ту цицькасту дівку, яка вішалася на Аркадія!