Читати книгу - "Назавжди, Уляся Смольська"

          Легенько постукавши, в кімнату заглянув батько.

          – Привіт, донечко! Можна до тебе?

          – Так, заходь, – я продовжувала колупатися в своєму одязі.

          – Що робиш? – тато сів на краєчок ліжка, спостерігаючи за мною.

          – Збираюся до Юлі, – я скрушно зітхнула і закотила очі. – Мені зовсім нічого одіти!

          – Ох, ці жінки! – він розсміявся. – У вас одна проблема.

          – Насправді, у нас набагато більше проблем, – я зобразила серйозний вираз обличчя. – Ось дивись: стежити за тенденціями моди, підтримувати себе у формі, сидіти на дієті, ходити на шопінг ...

          – Все, все, я здаюся! – тата розвеселив мій маленький спектакль. Він встав з ліжка і попрямував до виходу. – Мама ще не повернулася з роботи?

          – Ні ще.

          – Поїду, заберу її. Ти надовго до Юлі?

          – Буду пізно. Не хвилюйся, я доберуся додому на таксі.

          Тато помахав мені на прощання рукою і вийшов з кімнати. Я взяла телефон, подивитися котра година. Майже сьома. Треба йти збиратися.

          Мій голодний шлунок нагадав мені, що крім кави в нього ще нічого не потрапляло сьогодні. Швиденько повечерявши, я повернулася в кімнату, щоб одягнутися.

          На вулиці було приємно, спека вже не відчувалася. Сонце сідало за обрій, залишаючи після себе розпечене повітря.

          Я вирішила пройтися пішки до Юлиного дому. Він знаходився в приватному секторі, за п'ятнадцять хвилин ходьби.

          Її батьки – багаті і впливові люди в нашому місті. Можна сказати, що її батько неофіційно керує містом. Шановна людина, яка дбає про добробут нашого міста і його жителів. Мама Юлі заснувала місцеву радіостанцію, і одночасно керувала мережею кав'ярень.

          Я дружу з Юлею ще зі школи. Сиділи разом за однією партою. Ми відразу знайшли спільну мову, навіть не дивлячись на абсолютні протилежності характерів. Вона енергійна, амбіційна хуліганка, з гарячою вдачею і гострим язиком. Я – тиха, скромна, наївна. Хоча ми і різні з нею, але це нам не завадило стати кращими подругами. Більше десяти років триває наша дружба.

          Я підійшла до її дому і натиснула кнопку виклику. Їхній будинок неабияк виділявся на тлі інших. Розкішний двоповерховий особняк дивував своїми розмірами. Високий паркан, який його захищав, не давав розгледіти будинок з вулиці.

          Через кілька секунд почулося клацання, і автоматичні ворота відчинилися. Я зайшла на подвір'я і попрямувала до парадного входу.

          В холі мене вже чекала Юлька, яка стояла, впершись руками в боки.

          – Слухай, ти б ще вночі прийшла! Я тебе вже зачекалася.

          Юлька була середнього зросту, мала гарну фігуру і апетитні форми. Нещодавно вона кардинально змінила імідж – постригла свої довге біляве волосся, пофарбувала його в чорний колір і зробила ультракоротку стрижку. До сих пір ще не звикла до її нового образу.

          – Та не бубни, чуєш. Що за поспіх? – мене здивувала її нетерплячка.

          – Пішли, покажу, – вона попрямувала до сходів. – Тільки тихо.

          Коли ми проходили повз кабінету її батька, почула приглушені чоловічі голоси. Юлька притиснула палець до губ, показуючи, щоб я не шуміла. Ми зайшли в її кімнату і закрили за собою двері.

          – Що за шпигунські ігри? – запитала я.

          – До старого приїхав якийсь чувак з Києва. Вони там щось вирішують, – Юлька закотила очі. – Батя попросив не шуміти. Задрав вже! Музику не дає нормально послухати.

          – Так фіг з ними! Що ти хотіла показати?

          – Во, дивись! – вона задерла футболку і показала пальцем на ребра. Під самими грудьми виднівся напис «In vino veritas».

          – Офігіти! Ти зробила собі тату ?! – від подиву я відкрила рот.

          – Круто, правда? Хочеш собі?

          – Ні дякую. Я боюся голок. Як ти витерпіла?

          – Я була п'яна! – Юлька розсміялася. – Жартую. Випила трохи для хоробрості. Виявляється, це не дуже боляче. Хлопець, який робив мені тату, такий сексі. Мммм. Я аж збудилася, коли його пальці до мене торкалися. Може через це, я і не відчувала болю?

          Ми розсміялися.

          Мені хотілося розповісти подрузі про вчорашнє випадкове знайомство. Але вирішила, що не варто. Думка про те, що я більше не зустрінуся з Леоном, ятрила моє серце. Можливо, з часом я поділюся з подругою спогадами про нього.

          Я обожнювала домашні посиденьки з Юлею. Ми годинами розмовляли, жартували і сміялися. Нам завжди було про що поговорити.

          Юлька закінчила робити мені манікюр, і я з задоволенням подивилася на свої руки. Гарний візерунок прикрашав мої нігті в ніжних пастельних тонах. Вона так майстерно це робила, що я кожен раз дивувалася її роботі.

          Незважаючи на те, що вона була із заможної родини, Юлька влаштувалася на роботу в салон краси. Вона сама себе забезпечувала і мала пристойний заробіток. Професіоналізм і старанність забезпечили її постійними клієнтами.

          За розмовами не помітила, як швидко пролетів час. Годинник показував за п'ятнадцять одинадцяту.

          – Юль, я піду вже. Завтра на роботу, – я скорчила незадоволену гримасу. – Боже, як я ненавиджу ранкові підйоми!

          – Ді, завжди є вихід. Звільнися з роботи і зможеш спати, скільки захочеш. – Юлька розсміялася.

          – Яка ти добра! – з сарказмом відповіла я. Мені не звикати до її підколів, тому мене її жарт ніяк не зачепив. – А жити–то я за що я буду?

         – Замутити з багатим, – вона грайливо підморгнула.

         – Та йди ти! – я жартома штовхнула її в плече і ми розсміялися. – Вічно ти зі своїми приколами.

          Ми спустилися в хол. Зупинилася біля вхідних дверей, щоб вийняти телефон з сумочки. Мені треба викликати таксі, щоб дістатися до будинку.