Читати книгу - "Уроки короля жахів: Як писати горор?, Ростислав Семків"

надприродного — є жахливе щось, що може трапитися з кожною і кожним. У книжках Кінґа також багатий вибір цілком реалістичних різнокаліберних маніяків, проте «Куджо» та «Мізері» пропонують нам жах серед білого дня в найбільш чистому вигляді. З іншого боку, як я вже казав, навіть найдивовижніші вигадки Кінґа (а що, як ваше місто накриє мембранний купол?) постають доволі реалістичними. Чому? Бо все інше там прописано реалістично й майстерно: локації, побут і, звісно, люди. Навіть у архетипно жахливому «Воно», де каналізація відіграє роль несвідомого, навіть у апокаліптичному «Протистоянні», яке, на щастя, ще не трапилося. Літературознавці майже одностайні: найбільшою силою Кінґа є його персонажі, «справжні, наче це ваші друзі або сусіди».

Тим часом наш автор не збавляє обертів. Невідомо відколи, але він читає 80 книг на рік і пише щодня, ми вже знаємо, в яких обсягах. Напевне, планка в 4000 слів на день встановлюється тоді ж, 1981 р., коли в Кінґа з’являється перший персональний комп’ютер — текстовий процесор Wang System 5 (погугліть і побачите, як юзерам доводилось мучитися: там дисплей 10 дюймів і запис на касетку). Але для Стіва це була ціла революція. «Моя продуктивність подвоїлася», — хвалився він в інтерв’ю. Зрозуміло, що оповідання про божественний процесор було задумано тоді ж.

Тому один за одним з’являються інші знакові тексти. «Крістіна» (1983 р.) знову пробиває планку продажів, розійшовшись за рік у кількості 330 000 твердих обкладинок. На думку кінґознавців, цей текст поцілив у саме серце американської підліткової мрії: мати машину, любити машину, сховатись у машині, яка тебе захистить.

Це ще один сюжет про лузера, який нарешті дав здачі й історія про кохання аж до самої смерті. Бачачи успіх «Крістіни», видавці заряджають 335 000 стартового тиражу «Кладовища домашніх тварин», проте до кінця року наклад становить 657 000, і це чомусь уже нікого не дивує.

У другій половині 80-х з’являються два романи, які більшість шанувальників Кінґа вважає найвдалішими, — це «Воно» (1986 р.) і «Мізері» (1987 р.). На всіх текстах нашого любого Стівена можна ефективно пояснювати психоаналіз (ми поговоримо про це в наступному розділі), проте «Воно» в цьому сенсі є найбільш показовим: тут вам і каталог дорослих маній та неврозів, і дитячі травми, і проблеми тінейджерського дозрівання. Ну і в назву вдумайтеся. Для письменника це мав бути підсумковий твір, який би синтезував усі його вдалі дотогочасні сюжети. Тому якщо хто хоче хапанути всього Кінґа зразу (і не боїться томиськ на 1000+ сторінок), то краще взятися саме за цей текст. А що ж «Мізері»? А це найбільш слушний роман Кінґа для письменників-початківців: почитайте «Мізері» — ця книжка обіцяє, що у вас колись будуть фанати, і що вони вас любитимуть. «Мізері» впорсне вам у мозок гігантську дозу занепокоєння, що, як ми знаємо, украй необхідне для натхненної творчості.

Якщо «Воно» починалося з казочки про троля, який сидить під мостом, то «Мізері» постала з кошмару про бійку з медсестрою. Одним із рецептів Кінґа є постійне записування мікро- та макросюжетів, які він пізніше перетворює на тексти. Зачин «Мізері» наснився йому під час подорожі до Лондона, у готелі Brown. Письменник одразу запитав метрдотеля, де б можна було попрацювати, — той відвів його в окрему кімнату з великим столом. «Оце, — сказав Кінґові портьє, — стіл, за яким писав Редьярд Кіплінг, ми придбали його на аукціоні». Тоді Стівен сів і швидко накидав синопсис майбутнього роману. Навіть якщо цю історію вигадали, вона все одно красива.

Три згадані щойно романи принесли Кінґові перші літературні нагороди: «Куджо» та «Воно» отримали Премію Британського товариства фантастів (British Fantasy Award), а «Мізері» нагородили престижною міжнародною Премією Брема Стокера (Bram Stocker Award). До речі, якщо вам треба знати найкращих фентезійників і го-рор-мейкерів англомовного світу, сміливо заходьте на списки переможців цих премій. Усього ж британські фантасти нагороджували Кінґа чотири рази, «Брема Стокера» він мав 6 разів, двічі отримував американський «Локус» (Locus) і один раз — «Едґара» (Edgar Allan Poe Awards).

Тоді ж, у 80-ті, починаються й видавничі експерименти. Маючи намір вдатися до зовсім іншого жанру й дописати нарешті давно задуманий масштабний вестерн, Кінґ звертається до невеликого видавництва Donald M. Grant, яке подосі відоме лише тим, що надрукувало цикл його романів «Темна Вежа». Перша частина — «Стрілець» — з’являється 1982 р. накладом лише 10 000 примірників, бо видавництво не має засобів на просування, тому тривалий час узагалі мало хто знає про цю книжку. Кінґомани починають активно розкуповувати її, лише коли на обкладинці «Кладовища домашніх тварин» з’являється blurb «…і автор роману “Стрілець” із циклу “Темна Вежа”». Але на початках книжку можна придбати лише замовивши поштою — ці видавці навіть не співпрацюють із книгарнями. Зате додаткових 500 примірників видали на покращеному папері, із золотим тисненням і в суперобкладинці; усі вони пронумеровані й мають особистий автограф Кінґа — надалі він не раз робитиме те саме (звичайно, ціна таких видань серед колекціонерів сягає тепер кількох тисяч доларів). А вже за рік у малому видавництві з промовистою назвою Land of Enchantment — «Зачарована земля» з’являється «Цикл перевертня» (1983 р.) — збірка оповідань, задуманих спершу як щомісячний комікс-календар. Видавці надрукували 7500 примірників у твердій палітурці плюс 250 пронумерованих і підписаних.

За тою-таки схемою опубліковано й невеликий фентезійний роман «Очі дракона» (1984 р.), який Кінґ написав спеціально для своєї дочки Наомі. Дівчинці на той час щойно 13, і вона читає виключ-но фентезі, а горори не любить. Ось тато й придумав таку легеньку казку про короля, королеву, двох принців і злого чарівника. Знаючи, що фани вряд чи масово підпишуться на інший жанр, Стівен друкує роман у власному видавництві Philtrum Press, яке заснував за два роки до того, щоби порціями видавати експериментальний роман «Рослина». Не переоцінюючи власні видавничі здібності, Кінґ робить лише тисячу примірників та ще традиційних 250 ексклюзивних — пронумерованих і з автографами. Але кінґомани люблять свого автора в усіх формах, тому наступного року роман передруковує Viking Press .

У самого автора викликало протест видання його 36-сторін-кової дитячої казки «Мій гарненький поні» (1988 р.), зроблене Alfred A. Knopf Publishing, де 1500 копій надрукували у твердій палітурці, поставивши ціну 50 $ за книжку. Та що зробиш — права продані. Проте видавництво не зупинилося на цьому й додало ще 280 примірників у металевій обкладинці із вмонтованим у неї електронним годинником. Ціна кожної книжки була 2200 $. 30 пронумерованих екземплярів Стівен мусив підписати,