Читати книгу - "Між двох вогнів. Чому ми досі обираємо між роботою та сім’єю"

Несподіване бажання

Навіть якщо ви цілковито занурені в кар’єру і при цьому маєте партнера, який готовий і здатний вести домашні справи, ви все одно можете рано чи пізно відкрити для себе, що значення, яке ви надаєте успіху на роботі проти часу із сім’єю, змінюється з кожним роком. В інтерв’ю з Ханною Росін про мою статтю в Atlantic, вона вирішила, що найважче для мене, мабуть, було написати речення: «Мені хотілося додому». Вона мала рацію. Хоча це було важко визнати публічно, я не могла вибрати інше, ніж вибрала, у той час як мої діти були вдома.

Поза сумнівом, не лише я зробила такий вибір.

Ребека Хьюз Паркер, колишня юристка великої компанії, лауреатка премії для тележурналістів Нью-Йорка, яка зараз є редакторкою юридичного видання, ніколи не припиняла працювати, навіть тоді, коли народила близнят, а потім ще й третю дитину. Її чоловік залишився вдома{32} з трьома доньками у ролі «активного батька», даючи їй змогу, за його словами, «поміняти гендерні ролі й бути “батьком, який ходить на роботу”». Попри це, вона писала у своєму блозі, що навіть у ролі «могутньої мами» її шлях був не таким легким, як вона очікувала, коли закінчувала юридичний. Вона розмірковує над незвичайним потягом до дітей. Хоча її чоловік був удома увесь день, вона відчувала сильне фізичне бажання бути з дітьми та брати більше участі у їхніх життях, ніж це дозволяла юридична компанія.

Зрештою Хьюз Паркер попросила зменшити їй кількість годин на 20 % і змирилася із типовим запитанням: «Ти досі серйозно ставишся до своєї кар’єри?». Можливо, саме через те, що її чоловік був удома. Незважаючи на те що багато чоловіків хочуть проводити більше часу зі своїми дітьми, чоловіки, у яких вдома дружина, рідко просять про скорочення годин. Хьюз Паркер глибоко віддана своїй кар’єрі, але потребує більш гнучкого графіка роботи, аби проводити час з малюком перед роботою і брати участь у більшості шкільних подій так, щоб пропустити одну з них не стало великою проблемою. Також Хьюз точно знає, що одружилася з правильним чоловіком, але, як виявилося, не може повністю поміняти ролі.

Визнання такого бажання — подібне до відчуття, ніби тебе випустили з темної і задушливої комори. Ебігейл Погребін, талановита продюсерка та письменниця, порушує питання «амбівалентності материнства й кар’єри». Вона була налаштована обрати кар’єру, але глибоко здивувалася, виявивши, що її тягне до першої дитини одразу після народження. Вона розповіла, як розплакалася{33} на злітній смузі, коли мала летіти у відрядження до Африки. Нарешті, ця прив’язаність до дитини змусила її звільнитися з роботи на телебаченні, яка передбачала багато подорожей, і повернутися до писання. «Амбівалентність» звучить як кумедний період, що зображує одночасно існування кар’єри та дітей, але насправді це означає рухатися в різні напрямки одночасно. І нас тягне не обов’язок, а бажання.

Напівправда 3: ви можете мати все, якщо все правильно впорядкуєте

Пишучи про кар’єрне просування Мерлін Хьюсон до посади виконавчої директорки Lockheed Martin, Лорен Томсон сказав виданню Washington Business Journal: «Якщо ви відмовляєтесь від підвищення{34} у цих компаніях, то залишаєтеся позаду». Ось чому молоді жінки мусять перейматися мантрою «Ви можете мати все, просто не все одразу».

Теоретично, цілком можливо піклуватися про тих, кого ви любите, навіть маючи впливову кар’єру. Продовження середньої тривалості життя забезпечує достатньо часу на освіту, присвячення себе професії, швидкий прогрес у кар’єрі в той час, коли робота на першому місці. Усе тягнеться значно повільніше під час догляду за дітьми чи літніми батьками, а потім підвищення по роботі у віці між 55 та 75 або навіть, особливо для жінок, — 60 і 80. Але ми поки ще не досягли цього. На практиці досить часто спостереження Томсона збувається. Якщо ви вибуваєте з гонки підвищень, навіть на короткий термін, ви вже не повернетеся назад.

За останні роки я зустріла декілька надихаючих жінок, що досягли успіху в кар’єрі дещо пізніше: у сорок чи навіть на початку п’ятдесяти. Але їх значно менше, ніж жінок, які почали працювати асистентками у великих юридичних фірмах, коли їм було трохи більше за тридцять. Старання привело їх до кар’єрних перегонів, які потім змінилися на неповний робочий день після народження першої дитини або частіше другої, що у свою чергу позбавило їх шансу стати партнером у цій фірмі назавжди. У статті в New York Times Карен М. Локвуд написала про смерть жінок-партнерів. У минулому партнерка компанії Howrey LLP та президентка і виконавча директорка Національного інституту судової адвокатури зараз, вона вжила термін, який придумала Джоан К.Уїльямс: «материнська стіна».

Локвуд стверджує, що стіна «побудована на припущенні{35} серед партнерів-чоловіків, що жінки, які повернулися на роботу після народження дітей, будуть автоматично неспроможні наполегливо працювати або будуть менш вправними, ніж раніше. У результаті — їм не пропонують підвищення».

Рішення очевидне: спочатку стати партнером фірми, а потім народжувати дітей. Але обирати послідовність часто доводиться не вам.

Сімейне планування

Я вже згадувала, що вперше одружилася у двадцять п’ять і розлучилася в тридцять. Удруге вийшла заміж в тридцять п’ять. П’ять років була вільною (це були старомодні часи, коли навіть не припускалося мати дитину без чоловіка), і в мене нічого не стояло на шляху отримання посади в Юридичному Університеті Чикаго, потрібна була лише цілеспрямованість і наполеглива робота. Ми з Енді були дуже закоханими, але жили на два міста: між Кембриджем і Чикаго. Це означало, що протягом двох тижнів, у проміжку між роз’їздами, я могла працювати стільки, скільки мені потрібно. І навіть під час тих чудових вікендів, ми все одно були двоє молодих викладачів, які намагалися отримати підвищення, тож проводили багато часу за лептопами.

Я не припускала, що ми не зможемо мати дітей одразу. Ми почали працювати над цим після одруження — восени 1993 року. Проте Едвард народився через три роки, коли мені було тридцять вісім. Після шести місяців самостійних старань і восьми місяців різних методів лікування безпліддя