Читати книгу - "Вибач та зрозумій, Катя Кірініна"

Він вважає, що таким чином зробить Андрію боляче? Хоча це все зі мною і боляче буде насамперед мені, але, мабуть, я не така важлива в цій історії помсти. Всім взагалі начхати саме на мене і мої почуття.

— Ти така сексуальна, — шепоче мені у вухо Алекс, а я лише відчуваю його грубі руки й теплий струмок, що розтікається обличчям. Мабуть, він добре приклався, якщо пішла кров. — Ми зараз трохи попрацюємо, а потім ти підпишеш папери й зможеш повернутися до свого Андрія, тільки сумніваюся, що після всього він легко тебе прийме.

У його голосі чую єхидство. Хто б міг подумати, що це той чоловік, з яким ми колись зустрілися на фотозйомці.

Я кричу про допомогу, але розумію, що навряд чи хтось мені допоможе, ми залишилися вдвох, а сусіди, м'яко кажучи, не такі добродушні, щоб прибігти рятувати.

Де ж та Вероніка з нотаріусом?

— Відпусти мене, будь ласка, мені боляче, — починаю скиглити я. — Сашко!

— Просто розслабся і прикинься моєю. Прикинься, ніби тобі приємно, і ти сама в це повіриш, гарантую, — на нього не діють мої крики, він розстібає свої штани й намагається скористатися моїм тілом, а мене починає нудити від цього.

Паніка накриває з головою, я не хочу цього, мені гидко. Але допомоги чекати нізвідки, тому, зціпивши зуби, роблю слабкі спроби відштовхнути чоловіка від себе.

Коли я вже розумію, що у мене не вийде це зробити, починаю плакати, сильно схлипувати й практично вити. У цей момент Алекс розгублюється і з такою швидкістю відлітає від мене, що не відразу помічаю, як стає легко без ваги його тіла на мені.

— Більше ніколи, покидьок, до неї не торкайся! — чую голос Андрія — і починаю ще більше ридати. Мій розум відчуває таке полегшення і такий сором, що я лежу тут напівоголеною і нічого не можу зробити, а тим паче пояснити.

Намагаюся прикритися сукнею та підвестися. Ридання ще більше душать, картина перед очима страшна: Андрій щосили б'є Алекса в живіт, а той лежить і як черв'як викручується від ударів.

На обличчі Заремського стільки емоцій, у гніві він страшний. За шість років шлюбу я бачила його таким лише одного разу, тож знаю, чим усе може скінчитися. Він сильний і міцний чоловік, йому нічого не вартує вбити Алекса, завдавши кілька ударів у живіт, але Андрій розмахує ногами так, що потрапляє будь-куди, йому байдуже, що його суперник уже не відповідає і не намагається захиститися.

У всьому цьому сумбурі я стою, як бовван, і нічого не можу вдіяти.

— Андрію, зупинись, — прошу я, все ще ридаючи як ненормальна. — Прошу тебе, ти можеш його вбити.

— Ну і нехай, на одну тварюку у світі стане менше, — Заремський підіймає Алекса, який безвольною, неживою лялькою стоїть перед ним, і, тримаючи за комір сорочки, щось гарчить йому в обличчя. Начебто це були погрози та обіцянки перетворити життя колишнього друга на пекло, але мені могло й здатися.

— Андрію, — торкаюся його передпліччя, — будь ласка, подивися на мене, залиш його. Він не вартий того, щоб ти став вбивцею.

Він, важко дихаючи, відкидає Алекса, і той по стінці сповзає донизу. Все обличчя в крові, навіть не уявляю, як за такий короткий проміжок часу Андрій встиг завдати йому стільки каліцтв.

Нічого не говорю, а лише кидаюся до чоловіка в руки, мені здається, нам обом це зараз потрібно.

Сльози стікають обличчям, ридання стискають мало не до судом моє горло, але все, про що я думаю: як Заремський тут взагалі опинився?

— Я тут, Лисенятко, не бійся, — ніжно шепоче Андрій, гладячи мене по спині. — Тебе ніхто не скривдить більше. Обіцяю.

— Ніхто, крім тебе, Андрію, — хрипить Сашко. — Тобі не страшно вбивати мене, бо твої руки вже у крові.

Чоловік випльовує ковток крові й важко дихає, важко взагалі розібрати його слова, але я все чую — і всередині все холоне.

Дивлюся на Андрія, обличчя мого чоловіка абсолютно нічого не висловлює. Він, здавалося б, теж завмирає у німому питанні, але, швидко опанувавши себе, хапає мене і тягне на вихід з квартири.

Про що зараз йшлося і чи це було правдою? Після сьогоднішнього важко уявити, що Вербицький здатний взагалі на правду, але передчуття, що його слова — не шелестіння вітру, зрадливо осідає всередині.