Читати книгу - "Майстер"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Своїм мовчанням Генрі спробував дати їй зрозуміти, що слухатиме зовицю з усією симпатією, на яку він тільки спроможний, доти, доки вона матиме бажання і потребу говорити.
— Пеґґі була дуже важкою дитиною,— продовжувала Еліс.— Вона щоночі плакала, лежачи у своєму ліжечку, коли вимикали світло. Ми вважали, що їй слід навчитися спати в темряві, тому й не зважали на її плач. Ми думали, що це — лише примха, котра не має під собою ніяких підстав, але, виявилося, що підстави таки були. Якась черниця сказала їй, що усі, хто не є католиками, приречені на довічне прокляття, і Пеґґі у це повірила. Саме тому вона і плакала. Тільки потім ми зрозуміли, що, якби одразу ж запитали, чого вона боїться, дочка могла б нам розказати.
Генрі підійшов до каміна й підкинув у вогонь кілька полін. Якийсь час вони сиділи в тиші, порушуваній тільки помірним вітром із моря та потріскуванням згораючої деревини. Еліс гірко зітхнула. Коли Генрі запропонував їй келих портвейну, вона погодилася. Він наповнив одну склянку для неї, а Другу — для себе, після чого, м’яко усміхаючись, подав зовиці напій.
— Коли я вперше у своєму житті пішла до медіума,— сказала Еліс,— коли я вперше зустрілася з місіс Пайпер, жодна з нас не могла зрозуміти значення отриманих повідомлень. А потім, одного дня, мабуть, то був мій третій візит, ми з нею залишилися тільки вдвох і досягли високого ступеня зосередженості. Тоді вона запитала, чи мій батько не покінчив життя самогубством, і я відповіла: «Так». А потім вона спитала, чи ми з матір’ю та сестрами тоді були дуже далеко від нього, і я знову сказала, що саме так і було. Аж тут вона повідомила, що комусь дуже треба, щоб я не боялася, бо це ніколи не повториться, що я мушу подолати свій страх, який змушував мене прагнути тримати Вільяма на щонайбільшій відстані тоді, коли він найбільше потерпав від самотності. Я не дозволила йому бути зі мною поруч, коли ніч накривала його. Я бажала тримати його в Лондоні, коли помер його батько, і не хотіла, щоб він повертався. Місіс Пайпер так і не змогла точно сказати мені, хто це був, але той дух наказував мені наблизити його до себе, бути із ним спокійною, і тоді ніщо не зможе нас із ним розлучити, тоді ніщо погане з нами не трапиться.
Вона подивилася на Генрі через усю кімнату й усміхнулася.
— Тепер Вільямові покращає,— сказала вона.— Йому стане ліпше. У якомусь сенсі, нам обом легше, коли він нездужає, бо коли ми обоє у формі, нам стає дуже важко. Ми надто багато сваримося.
Вони обоє подивилися на вогонь. Генрі подумав, що вже, мабуть, минула перша година ранку.
— Генрі,— сказала Еліс тихим голосом.— Ми не все розказали тобі про місіс Фредерікс.
— Ти сказала, що моя мати отримала вічний спочинок.
— Так, Генрі, вона отримала вічний спочинок, але є дещо, що її непокоїть.
— Стосовно мене?
— Певною мірою, так. Вона попросила мене прийти до тебе, якщо тобі це буде потрібно. Вона не хоче, щоб ти лишався самотнім, якщо раптом захворієш.
— То вона за нами спостерігає?
Еліс судомно сковтнула, ніби стримуючи сльози.
— Ти будеш останнім, Генрі.
— Хочеш сказати, що Вільям помре раніше за мене?
— Її послання не залишало сумнівів.
— А Боб?
— Генрі, ти будеш останнім, і я одразу ж прийду, коли ти покличеш. Ти не залишишся помирати на самоті. І я не попрошу в тебе нічого навзаєм, окрім твоєї довіри.
— Ти її маєш,— відповів він.
— Тоді я вважатиму, що передала тобі її повідомлення. Вона бажала, аби ти знав, що не залишишся на самоті.
Коли Еліс повернулася до своєї спальні доглядати за Вільямом, Генрі сів біля каміна й задивився на жарини, уявляючи собі матір такою, як бачив її востаннє, на другий день після смерті, коли її лице було втіленням вічного спокою, підсвічене мерехтливими тінями палаючих свічок, коли її всеосяжна любов до нього перетворилася на витончену непорушність, а він лише міг сидіти без сну та споглядати ніжність і шляхетність рис тієї, котра була його повсякчасною захисницею й оборонницею. О цій пізній порі, коли рік добігав кінця, сидячи в темному будинку, Генрі зовсім не здивувало, що мати дбає про його кінець, адже вона стільки сил віддала, щоб він прийшов у цей світ. Думка про те, що вона не заспокоїться, доки він не отримає вічного спокою, не здавалася йому дивною. Генрі був дещо приниженим і боявся, але, водночас, і відчував вдячність, а також готовність до того, що має статися.
У ПЕРШИЙ ДЕНЬ нового року вони запросили до себе на ланч Едмунда Ґосса. Попередні декілька днів Вільям провів у своєму імпровізованому кабінеті; до нього повернулося почуття гумору і, як помітив Генрі, братові зауваження за столом знову зробилися пишними та блискучими. Він знайшов у Раї маршрут, яким вони з Максиміліаном залюбки гуляли, і кілька разів, повернувшись до Лемб-Хауса, Вільям говорив, що прогулянка його освіжила, а розмова з кількома зустрічними перехожими підвищила настрій. Він також, за його власними словами, удруге почав насолоджуватися топографією Рая, його краєвидами, кольором цегли та бруківки, а ще манерами тутешніх мешканців, із якими йому довелося зустрітися. Про те ж, свідком чого став Генрі у їхній спальні, не згадувалося жодним натяком.
Генрі нікого не запрошував відвідати Лемб-Хаус і відхилив усі попередньо зроблені домовленості, та, коли Вільям побачив листа від Едмунда Ґосса, у якому той повідомляв Генрі, що буде у Гастинґсі, звідки міг би без зайвих зусиль зазирнути до Рая, то наполіг на тому, щоб запросити Ґосса на ланч, і кілька разів повторив, що буде дуже радий із ним побачитися після стількох років, тим паче, що є палким шанувальником роботи його батька.
І знову Еліс і Пеґґі виявили шалену активність, залучаючи й Генрі до нескінченних дискусій стосовно смаків Ґосса та того, як вони могли б їм догодити.
Еліс розробила цілу низку жартів над Бурджессом Ноксом, що починалися з якості його взуття, яке вона, начебто, не
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Майстер», після закриття браузера.