Книги Українською Мовою » 💙 Пригодницькі книги » 20 000 льє під водою 📚 - Українською

Читати книгу - "20 000 льє під водою"

757
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "20 000 льє під водою" автора Жюль Верн. Жанр книги: 💙 Пригодницькі книги / 💙 Фантастика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 109 110 111 ... 122
Перейти на сторінку:
воду.

— Саме так, — відповів я, вельми здивований тим, що він це знає.

— А чи не було у нього на голові восьми щупалець, які звивалися у воді, немов зміїний виводок? — продовжував Консель.

— Авжеж!

— То, можливо, його щелепи були дуже схожі на папужий гачкуватий дзьоб, тільки значно більший?

— Ти що його бачив, Конселю? — здивувався я.

— Ні, не бачив, але бачу! Може, пан професор сам підійде до ілюмінатора і подивиться, чи ось цей кальмар не є тим самим кальмаром Буге чи хоча б його братом-близнюком?

Я подивився на Конселя, чекаючи ще детальніших пояснень, а Нед Ленд кинувся до ілюмінатора.

— Ото страхітлива скотина! — вигукнув канадець.

Я глянув в ілюмінатор і одразу відсахнувся. Там за склом рухалося страховисько, не менше за героїв тваринного епосу.

Це був кальмар колосальних розмірів — метрів із вісім завдовжки. Він плив задом наперед з неймовірною швидкістю і просто на «Наутилус», дивлячись на нас своїми сіро-зеленими нерухомими очима. Вісім рук, чи то пак, ніг, що росли з голови (тому-то ці тварини і називаються головоногі) і були удвічі довші за тіло, увесь час звивалися, як волосся фурій. Чітко було видно усі присоски, а їх у кальмарів аж двісті п'ятдесят, розміщених на внутрішньому боці щупалець у вигляді напівкруглих капсул. Іноді кальмар присосками торкався скла і прилипав до нього. Щелепи страховиська у вигляді рогового дзьоба такої ж форми, як у папуги, безперестанку то змикалися, то розмикалися. Просто в язиці із рогової речовини в декілька рядів росли зуби, і увесь цей грізний орган, здригаючись, висувався із страшної паші. До чого ж вигадлива природа: молюск із пташиним дзьобом! Веретеноподібне тіло, роздуте посередині, м'ясиста маса, що важить від двадцяти до двадцяти п'яти тисяч кілограмів. Кальмар змінював своє забарвлення залежно від настрою.

Яке ж це страховисько! Яку міць вклав творець у його рухи, яку життєву силу, давши йому трикамерне серце! Я мав унікальну можливість ретельно вивчити цього представника головоногих. Проте в мені боролися страх і цікавість. Нарешті цікавість і допитливість науковця перемогли, я взяв олівець і почав переносити образ страховиська на папір.

— Може, це той самий кальмар, який попався «Алектону»? — зробив припущення Консель.

— Ні, — відповів канадець, — цей начебто цілий, а тому хвоста відірвали.

— Це не аргумент, — заперечив я. — У таких тварин можуть відростати нові щупальця і хвіст. Сім років достатньо для того, аби хвіст у кальмара Буге регенерувався.

— Той чи не той, яка різниця. Проте він не один такий… — зауважив Нед Ленд.

І справді, з правого ілюмінатора можна було побачити інших кальмарів. Я налічив їх аж семеро. Вони не просто пропливали повз, вони супроводжували «Наутилус». Ми чули, як вони ляскали дзьобами об залізну обшивку судна. Тепер ми вже не мали підстав не вірити у правдивість легенд про гігантських спрутів.

Я продовжував малювати. Страховиська дотримувалися нашого курсу з такою точністю, що здавалися нерухомими, вони немовби позували. Мені поталанило ще й тому що ми йшли з помірною швидкістю.

Раптом «Наутилус» різко зупинився, і увесь його остов здригнувся.

— Напевне, ми на щось наткнулися? — запитав я.

— Навіть якщо й наткнулися, то вже виплуталися, — відповів канадець, — адже стоїмо у чистій воді.

«Наутилус» і справді стояв на місці у чистій воді. Лопаті гвинта не працювали. Так минула хвилина. До вітальні увійшли капітан Немо і його помічник.

Я не бачив капітана Немо уже декілька днів. Він мав досить сумний вигляд. Ні до кого не звертаючись, а, можливо, навіть, не помітивши нас, він підійшов до вікна, подивився на спрутів і сказав щось своєму помічникові. Той вийшов із вітальні. За декілька секунд зачинилися віконниці й одночасно ввімкнулося світло.

Я підійшов до капітана.

— Цікаві спрути, — сказав я тоном науковця, який спостерігає за рідкісними екземплярами, яких вдалося перенести з природного середовища в акваріум.

— Так, пане природознавцю, цікаві, і зараз ми з ними битимемося врукопашну.

Я відчув себе розгубленим. Може, я не так зрозумів капітана?

— Врукопашну? — перепитав я.

— Доведеться. Гвинт зупинився. Припускаю, що рогові щелепи одного з кальмарів заплуталися за його лопаті. Це завадить нашому подальшому переміщенню.

— І що ви маєте намір робити?

— Піднятися на поверхню і перебити усю цю бридоту.

— Це буде важко.

— Згоден. Справа у тому, що електричні кулі безсильні проти м'якої маси їхнього тіла. Але ми підемо в атаку з сокирами.

— І з гарпуном, капітане, — додав канадець, — якщо ви погодитеся прийняти мою допомогу.

— Звісно, погоджуся, пане Ленд, — відповів капітан.

— Ми теж не будемо сидіти, склавши руки, — сказав я за себе і Конселя.

І ми утрьох пішли за капітаном до центрального трапу.

Тут вже зібралося зо двадцять матросів із абордажними сокирами у руках, усі були готовими до бою. Канадець взяв гарпун, а нам з Конселем видали по сокирі. Доки ми готувалися, «Наутилус» виплив на поверхню. Один із матросів почав відкручувати гайки. Тільки-но він впорався з гайками, кришка люка піднялася з незвичайною швидкістю, мабуть її потягнув на себе спрут, що присмоктався до неї. Тієї ж миті довге щупальце ковзнуло, наче змія, в отвір трапа, а ще зо два десятки звивалися угорі. Капітан Немо одним ударом сокири відсік страшне щупальце, і воно впало на сходи, продовжуючи звиватися.

Поки ми протискалися на палубу, ще два щупальці обвили моряка, який стояв перед капітаном, і підняли його уверх, немов пір'їнку.

Крик зірвався з уст капітана Немо. Він без вагань кинувся наверх, а ми усі — за ним.

Яке то було страшне видовище! Схоплений щупальцями і присмоктаний ними сердега метлявся у повітрі. Задихаючись, він прохрипів: «Допоможіть! Допоможіть!» Це волання про порятунок, вимовлене французькою мовою, ошелешило мене. На борту був мій співвітчизник! А, можливо, не один! Мій земляк у страшній небезпеці! Цей відчайдушний крик буде мені вчуватися до кінця днів!

Сердега гинув… Хто в змозі вирвати його з цих жорстоких обіймів? Здавалося, що це кінець. Але безстрашний капітан Немо накинувся на спрута і відрубав йому ще одне щупальце. Тимчасом помічник капітана хоробро бився з іншими страховиськами, які виповзали на борт «Наутилуса». Тепер уже майже всі члени екіпажу пустили в хід сокири. Консель, Нед Ленд і я також встромляли свою зброю у м'ясисту масу. Їдкий запах мускусу поширився у повітрі. Усе було просто жахливо!

Був момент, коли мені здавалося, що мого бідного земляка ще вдасться врятувати: з восьми щупалець сім вже були відрубані. Та в ту мить, коли капітан Немо і його помічник удвох разом накинулися на спрута, він випустив струмінь чорнильної рідини з особливого

1 ... 109 110 111 ... 122
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «20 000 льє під водою», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "20 000 льє під водою"