Читати книгу - "Створи щось. Історії, які неможливо (не) прочитати"

Розбишака кинула оком на різане-порізане місиво, на яке перетворилася Шкура: «Гадаю, тому, що ти розповів мені про своїх дітей». Вона глянула на Командора, що тримався осторонь. Глянула на поліетиленову плівку, якою щодня, коли наука закінчувалася, прикривали тіло. Безформно плівка копичилася на підлозі. А ще тихіше Розбишака додала: «Тому що в кожній кінострічці, яку я коли-небудь бачила, лесбійка там або бздлива жертва, або хвороблива лиходійка над лиходійками. Так от, зарубай собі на носі, що в цій історії лесбійка буде героїнею».

Наступної ночі Кевін і його товариші-збоченці не відходили від вікна. Надворі було морозно, та, щоб краще бачити, вони розчинили вікно настіж. Аж ось у нічній імлі неначе щось забовваніло: то була одна лише жовта повітряна кулька.

«Та ви, мабуть, глузуєте», — просичав Кит мол. Кулька вдарилась об віконну раму і відлетіла вбік. Тепер вона ширяла поза межами досяжності.

«Швидше, — наказала Розбишака, — поки вітер не відніс її». Перш ніж хтось зміг її зупинити, вона скочила на підвіконня. Схопившись за лутку рами з одного боку, вона зробила крок і встала на зовнішньому виступі, нахилившись у порожнечу. Звісившись над прірвою, вона хапала рукою лише повітря. «Не дістаю!» — крикнула вона. З розпачу голос її звучав верескливо.

Кевін не роздумував. Він діяв. Ставши на підвіконня, він однією рукою вловив ззаду піжамні штани Розбишаки. А другою — піймав найтяжчу річ, що трапилася напохваті, — Кита мол. Оскільки Розбишака відпустила лутку і висіла вільно, то чекала б на неї вірна смерть, якби не тримав її Кевін. Кит мол. тримав Кевіна, а всі решта — тримали Кита мол.

Доклавши неймовірних зусиль, Розбишака схопила повітряну кульку; сусіди-збоченці втягнули її до безпечної кімнати таким посмиком, що всі попадали, утворивши на підлозі кучу-малу. Сплющена ними кулька, ляснувши, луснула.

Паця Пірат кліпав на рваний клапоть жовтої гуми, ладний, здавалося, захлипати. А Томас, насупившись, запитав: «І що тепер?»

У відчаї Кевін підхопив з підлоги подертий шматок жовтої гуми: «Може, всередину вони поклали повідомлення? Або героїн».

Вумник спробував вихопити цей шматок, але й Джаспер теж учепився в нього. Та всередині було пусто. От тільки в рожевій стрічці від кульки всі геть заплутались і лише по тому угледіли, до чого вона ж довжелезна. Стрічка ця тягнулася за вікно, надвір. І там не звисала вільно додолу вздовж муру будівлі, а, обвисаючи, простягалася десь далі в темряву, в напрямку воріт. Ввижалося, що стрічка ця не має кінця-краю. Та десь там у нічній пітьмі вона, звісна річ, кріпилася до чогось. Або до когось.

Усі пильно видивлялися, намагаючись очима намацати, куди вона все-таки веде. Розбишака обізвалася першою. «Лишень не порвіть її» — вихопилось у неї. Потроху й обережно вони витягали стрічку, укорочуючи її провислу частину. Мало-помалу стрічка натягалася.

«Не давайте їй провисати, — застеріг Вумник, — щоб вона не торкнулась огорожі».

Він мав на увазі огорожу, по якій пропущено струм високої напруги. Чи може стрічка проводити електричний струм, ніхто з них знати не знав, але й з’ясовувати нікому не кортіло.

Для Кевіна вибирати стрічку за відчуттями було однаково, що смикати за нитки, якими зшивали шкіру Шкури. А вони цю стрічку все вибирали, ретельно змотуючи в «бухту». Навколо них на підлозі стрічка вже зібралася в гірку, коли аж ось з’явився вузол. За вузлом волочився тонкий нейлоновий шнур на кшталт білизняної мотузки. Вони витягували той шнур, аж поки інший вузол не припасовував його до грубої нейлонової линви. Линва була настільки довгою і важкою, що їм довелося витягати її гуртом, як одна команда, немов ті коні в рекламі на телебаченні, що тягнуть воза з бочками пива. Розбишака відсунула кінець линви вглиб палати і заявила: «Треба її прив’язати якомога вище». І попросила Кевіна, як линва буде прив’язана, просигналити рокгадсоніанцям, щоб вони туго натягнули линву зі свого кінця.

Кевін визирнув у вікно і, піднявши брови, не озиваючись ні до кого особисто, пробурмотів: «Невже ми маємо по ній переповзати?» Нажаханий такою перспективою, Джаспер мовчки похитав головою. Надто ризиковано. Навіть якщо їхні руки витримають, то линва може провиснути, і тоді вони потраплять на поталу бійцівським собацюрам або зачепляться за огорожу під напругою.

Та на той час очі Розбишаки під стелею на протилежному боці палати вже примітили товсту каналізаційну трубу. Розбишака поставила одне ліжко на інше, а зверху на них — стілець. Видершись нагору, пропхнула линву над трубою. Тепер линва, простягаючись від стелі вниз під невеликим нахилом, перетинала палату і зникала за вікном. Обернувши линву навколо труби кілька разів і прив’язавши її край на кілька вузлів, вона розпорядилася: «Сповіщай їх!»

Як і раніше, всі були в піжамах, та холоду від збудження ніхто не помічав.

Далі Розбишака підійшла до своєї шафки і дістала шкіряний ремінь. Знову залізла на гору меблів і, перекинувши ремінь навколо линви, застебнула пряжку, утворивши кільце. Вийшла грудна обв’язка. Вона просунула в неї голову й руки і підняла ноги, щоб перевірити міцність снасті. Спорядження тримало. З ногами в повітрі Розбишака кілька разів підкинулася. Линва не провисала і не втрачала натягу.

Перш ніж хто-небудь устиг її зупинити, вона ступила крок зі стільця. Як самогубця, повисла на мить, дриґаючи ногами в повітрі, з головою й однією рукою в ремені. Петля ковзнула по линві до вікна. Решта розступилися, даючи дорогу, коли вона пролітала через палату. Біля самісінького вікна Розбишака спритно зіскочила на підлогу, тоді як ремінь полетів собі далі, прямуючи на мотузці у вільний світ.

Розбишака схопилася з підлоги, картинно обтрушуючи уявну пилюку зі своєї піжами. І рушила до дверей.

«Я повернуся менше ніж