Читати книгу - "Створи щось. Історії, які неможливо (не) прочитати"

Тієї ночі вони кидали жереб: тягнули соломинки. Вумник виступав за те, що на знак доброї волі хтось із їхніх лав має показати у вікно свій член. Було ухвалено, що штани піжами спустить той, хто витягне коротку соломинку. Це для того, щоб під’їхати до рокгадсоніанців, здобути їхню прихильність.

Розбишака, не вірячи своїм вухам, похитала головою. І вочевидь запанікувала, лякаючись можливості витягти коротку соломинку. Кевін свою соломинку запхав у кишеню і почекав, поки всі, крім нього і Розбишаки, не пред’явили свої довгі. Соломинка Кевіна теж була довгою, так що, аби уберегти Розбишаку від розвінчання або від того, щоб вона не виглядала боягузом, він засунув руку до кишені й переломив свою соломинку навпіл. І показав половинку.

А Розбишака виглядала так, неначе ось-ось розплачеться через те, що їй відлягло на серці. Відтак вона самими порухами губ проказала: «Дякую!».

Це було хоч якоюсь відрадою, коли Кевін видерся на підвіконня. Великими пальцями, наче гаками, зачепив пояс піжамних штанів і різко спустив їх униз. Повихляв щуплими стегнами з боку в бік. Прохолодне повітря явно не сприяло тому, щоб він справив враження.

Усі мовчали. Хтось прокашлявся. З коридору до палати долинув якийсь шум. Наближалися кроки. Задзвеніли ключі. Миттю всі опинилися в ліжках, накриті ковдрами з головою. Всі, окрім Кевіна.

Томас прошипів: «Іде хтось!»

Кевін звивався на тлі вікна. Спробував нахилитися та натягнути штани від піжами, проте не зміг.

«Я застряг, — шепотів-квилив він. — Мабуть, член примерз!»

Достоту як язик примерзає в мороз до металевої щогли, оголені частини його тіла узялися до морозної шибки та сталевої рами. Спроба відірвати їх загрожувала тим, що або шкіра зійде, або шибка розіб’ється на друзки, гострі як бритва. Тим часом кроки лунали все ближче, і Кевін захлипав, благаючи про допомогу. Він закликав до почуття дружби та вірності.

Розбишака, під’юджуючи інших, закликала: «Ми своїх не кидаємо!»

Коли в палату заглянув відповідальний за шостий поверх, усі вони навколішки скупчилися навколо Кевіна. Ніхто з персоналу так і не повірить, що вони просто зігрівали подихом шибку.

Кевін провіряв-перепровіряв свою розшифровку повідомлення. Його зміст, здавалося, виходив за межі здорового глузду. Витанцьовувалася якась нісенітниця.

Квасоля ж припустив, що існує підпільна залізниця до свободи, підземна залізниця геїв, якою ті переправляють на північ інших геїв. Вдень вони переховують геїв на потайних піддашшях, таких як те, де ховалась Анна Франк, або у фіктивних копицях сіна, а вночі їх контрабандно перевозять, як нелегальних іммігрантів, з мішком на голові через кордон до Канади.[270] Взято зі стелі й вилами по воді писано, та чому про це не може бути мови?

Точки і тире складалися в дивну фразу: «Ловіть опівночі кулю». Вумник пробурчав: «Як у Жуля Верна чи в “Чарівнику країни Оз”»[271].

Розбишака кивнула зі знанням справи, і Кевін здогадався, що, напевне, якийсь план на втечу вона має.

Раніше траплялося, що повітряна кулька вряди-годи виривалася з вічної маніфестації рокгадсоніанців за воротами. То майларові повітряні кульки у вигляді невеликих веселок, то рожеві трикутнички, за якими тягнеться рожева тасьма. І колись-не-колись попутним вітром до їхньої сторони будинку прибивало кульку-втікачку. І вона могла совгати уздовж вікон шостого поверху, стукаючись у шибки, аж доки вітер не забирав її кудись геть. Та навіть якби рокгадсоніанці випустили увесь свій арсенал повітряних кульок, то всі ці кульки таки не змогли б підняти й перенести хоча б одну людину.

Усі погодилися, що спускатися на кульках було б самогубством. Через те Кевін передав світовими сигналами їхні сумніви. У відповідь родгадсоніанці короткими і довгими світловими спалахами передали лиш одне слово: «завтра».

Того дня, коли решта довблася із Шкурою, Кевін стояв поруч із Розбишакою. На стінці маткової порожнини трупа хтось написав: «Кит мол. — кнур».

Раптом, як грім на голову, Розбишака чортихнулася «щур».[272] І сказала вона це так, щоб почув тільки Кевін: «А ти не міг увічнити мерзеннішого стереотипу?»

«Вибач» — пробулькотів Кевін. Йому було ніяково. Та надто симпатизував він Розбишаці, щоб зараз її зненавидіти.

Розбишака зашепотіла у відповідь: «Ключ до плідної фантазії полягає в тому, щоб набити голову