Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Вовкулаки не пройдуть 📚 - Українською

Читати книгу - "Вовкулаки не пройдуть"

438
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Вовкулаки не пройдуть" автора Валерій Павлович Лапікура. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 109 110 111 ... 128
Перейти на сторінку:
суддя скаже. А суддя, здається, не лише скаже, а й накаже. Ану, гицелі, марш до бетеера! І сидіть там, як миші. Спробуєте розмовляти - солдатики вам кляпом роти позатикають.

- Позатикають! Шматтям із соляркою, - підтвердив прапорщик. - Виконуйте.

Солдатики, котрі вже втямили, що заповідається не на учбову, а на бойову тривогу, козирнули і хором сказали: “Єсть!”

Сказали - і взялися до справи. За нашими плечима комусь дали копняка в куприк. І закріпили рефлекс ударом приклада межи плечі.

Хтось заверещав:

- Не бийте, я сам!

Хтось наказав:

- Ану, мордами в підлогу і руки за голову! Дригатися вони мені здумали! Попереджали ж!…

Чийсь голос, схожий на прапорщиків, зауважив:

- Ніяких морд! Згідно статуту!

Хтось перепитав:

- А як будуть рипатися, то можна разочок, аби служба медом не здавалася?

Прапорщик погодився:

- Можна. Але мовчки. Один раз. Але так, щоб вистачило.

Солдатики й промовчали. Тільки синхронно звереснули обидва санітари, після чого запанувала тиша. І тільки тут до районного міліціонера дійшло:

- Слухайте, а що тут армія робить?

- Грачує, - нахабно заявив Вася Дизель, - ви ж знаєте, який у них зараз бюджет.

- Та ну вас із вашими жартами! Прапорщик! Ти хоч дозвіл на те аби твої люди з автоматами поза частиною шастали, маєш? Бо не знаю, як із тебе, а з мене моє начальство голову зніме. Чи мо, автомати учбові?

- Не бойсь, - розважливо сказав Броник, - автомати справжні. А патронів у ріжках - жодного. Тільки нікому не кажи! Слухай, а може продаси пару патрончиків? У вас у міліції, кажуть, із цим ділом легше.

- Ага, легше! У нас один раз стрельнеш - три дні відписуєшся.

І отак от, доки Шериф гнав свого джипа з Великих Колод до райцентру, ми міцно тримали облогу. А вже коли він з’явився, викликали по телефону начальника моргу.

- Сказав - зараз буде. Щось занервував дядько, - пояснив райцентрівський міліціонер. - Але то нічого. Він у нас зараз навіть не занервує, а заверещить, як кнуряка під ножем. Маріє, вибач, я мав на увазі - як сучка під палкою. Ой, не щипайся, я при виконанні! Шерифе, ну й сестричка у тебе!

- Сестричка у мене - золото! А ще - бджілка. Спочатку вкусить, а потім меду дасть… Маріє, вгомонись! Що підлеглі скажуть?… Слухай, як ти до всього додумалася?

- Власною головою, а не позиченою, як дехто. А як - не скажу. Бо он там у Броника під наглядом чотири сторонніх вуха стирчать. Нічого розголошувати таємниці слідства!

- Добре, добре, умовила. Ну де цей клятий начальник моргу? Скільки можна стояти на цьому морозі? Либонь, там, де мерці - і то тепліше.


З-за рогу завернула вже знайома мені іномарка Світланчиного Вадіка. З неї вискочив, розмахуючи руками, опецькуватий вусатий літній дядько і одразу загорлав:

- Ви чого це людям працювати не даєте? Спробували б самі з покійниками вовтузитися! Це вам не бомажки перекладати! Робота важка! На морозі! Копійки платять!

- Хто це? - здивувався мій брат.

- Це наш новий начальник моргу Баринов. - підказав Шерифів колега.

- Баринов! Той, що на мій запит про Семена Григоровича Панченка відповів, що такого у них немає! Немає? А це ж тоді хто? Він таки ось де, тут! І ховають його похапцем, як бомжа якогось! Ану, громадянине Баринов, годі зображати вітряка, бо й так холодно.

- Чекайте, який Баринов? Це ж Рейтаровський! - вигукнув мій свекор.

- Моє прізвище - Баринов! - наприндився начальник моргу.

- Розкажеш це квіточкам. Чи пташечкам. А мене не обдуриш! Та я б тебе упізнав, навіть якби ти в негра перефарбувався. Офіційно заявляю: він - Рейтаровський.

- Котрий, тату? Невже?… ну не з того ж світу, свят-свят-свят!

- Той самий! Зінько! Зінське щеня! Синок скаженого комісара! Так ось чому ви його знайти не могли! Шукали Рейтаровського, а він уже Баринов! І не десь там, а майже вдома! Думав, як вуса відпустив, мордяку розгодував і прізвище поміняв, то ніхто його не пізнає? Паспорта купив, чи вкрав, злидню?

- Все по закону! - загорлав начальник моргу. - Ні у кого я паспорта не крав! Не пришиєте… начальнички! Я сам жертва режиму! Комуняки все життя поламали. За правду відсидів! За правду! Доки такі, як ви, тут панували.

- Ну-ну, ти ще скажи, що на одних нарах із покійним Чорновілом спав, під одною куфайкою. Чи Стусові вірші на волю виносив. Як ти такий заслужонний, то чого ж ти у морзі, а не у Верховній Раді? Мовчиш? Нічого. Підеш, голубчику, по старій трасі.

Рейтаровський-Баринов якусь мить хапав ротом повітря, не маючи що заперечити, а тоді знову заверещав:

- У мене все по закону! Не підкопаєтеся! Не пришиєте!

- А введення в оману слідчих органів шляхом спроби знищення головного речового доказу? Теж по закону? - то вже Олекса втрутився.

- Він тут уже сто років лежить! Всі строки закінчилися! По інструкції!

1 ... 109 110 111 ... 128
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вовкулаки не пройдуть», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Вовкулаки не пройдуть"