Читати книгу - "Капітан космічного плавання"

— Мені чомусь здається, що це невдала ідея.

На екранах можна було побачити, як трійко кутастих повихоплювали кострубаті пістолети, знайомі капітанові ще з часів сутички на берегах Чоломаю, та й вп‘ялися синявими променями в площину внутрішніх дверей. Наче почекати не можна було. Скринька з антенами заіскрилась, допомагаючи їм змійками блискавок, що розпочали шматувати переборки „Софії”. Це вже було цілковите неподобство! А з екранів іскрило, шипіло, потріскувало й димова запона поступово затягувала зображення.

— От і добре! — якось вже зовсім не в тему вигукнув капітан, стрімко вивалюючись з крісла.

— Та чого ж тут доброго!? — зарепетувала було й Сонька, але осіклась, наштрикнувшись на оскаженілий погляд Кременчука, якого той кинув на неї через плече.

— А то, — гарикнув вже на порозі рубки, — що тут є дехто, хто є трохи безсмертним. Та й „Софії” ще одне пошкодження — на один чих! Вона теж певною мірою незнищенна. Нкса — за мною!

— А ми? — оговтався, нарешті, Норильцєв.

— Ви? — чулося вже звідкілясь з коридору. — Ви бойову позицію у гармати займайте. Раптом відстрілюватись доведеться.

Зоребор з Такаманохарою обмінялися швидкими поглядами, а потім Ігор кинувся до місця, яке на цьому борту ставало вже його робочим — до пульту арканаріанської гармати. Сонька ж плюхнулась у крісло перед екранами і зненацька на мить застигла: вона зрозуміла, кого їй нагадують кутасті постаті.

Ну хіба отой бевзь, що тупо втелющився синім променем в ліву стінку шлюзової камери, під якою настрахано завмер баронський мотодракон, не нагадує капітана? Або отой, гнучкий, що, махаючи пістолетом хрест навхрест, крає праву стінку, не здається кострубатою пародією Зоребора? Або ота постать з довгими кінцівками, чи не сама це Такаманохара в невмілому незграбному виконанні? Навіть ця скринька з антенами…

Внутрішні двері шлюзової камери раптом розпочали повільно здійматись і крізь утворену невеличку щілину до неї викотився розкуйовджений Нкса. На секунду завмер та й по тому кинувся до своєї антенистої копії, верещачи для хоробрості, осідлуючи її та й швидкими порухами обламуючи дроти-антени. Де й тільки сміливість у малого взялася? У кого навчився?

Трійко чорних постатей смикнулись від розгуби, завмерли було на невловиму мить і цією самою невловимістю скористався Богдан, що вже теж вивалювався досередини шлюзу. Блискавичним випадом ноги вибив пістолет з рук недолугої копії Норильцєва, перехопив його на літу і, не роздумуючи, з розвороту, всадив жмут синявого проміння в найбільшого за розміром нападника. Наче в самого себе зварювальну дугу всадив. В шлюзовій камері аж зашкварчало.

А ще в навколишньому просторі почулося якесь швидке-швидке стрекотіння, що аж зливалося в хрипкувате електронне дзюрчання. „Немовбито до Інтернету модем підключається”, — майнуло в Норильцєва. І раптом він напрягся: іноді оте дзюрчання зливалося в подобу осмислених звуків. Чи то йому здавалося?

Ігор прислухався… Та ні, не здавалось!.. „Тр-р-р… ув-ва… тр-р-р… ув-вага… напад… тр-р-р… Ведж-ж-ж… на Ведж-ж-жа Антілесса…” Ставало зрозумілим, що навіть в цьому загрозливому становищі капітан намагався намацувати та ретранслювати мову цих виродків. Чи що там у них замість мови?…

Виродок, схожий на Кременчука, відпочивав під стінкою шлюзової камери, склавшись удвоє. По його чорному корпусу пробігали синюваті іскри. Виродок, схожий на Зоребора, ошелешено крутив головою в усі боки: вочевидь, саме він репетував в ефірі. Третій виродок, здіймаючи пістолета, боком наближався до спини Богдана, який вже засідлував арканаріанського дракона.

— Капіта-а-а-не, ізза-а-аду!!! — вивернула себе криком в рубці Сонька.

На якусь мить їй здалося, що це вона сама, недобре й недовірливо примружившись, наближується до свого… До командира свого. А малий Нкса, скочуючись зі своєї копії, вже кидався під ноги кутастої копії Такманохари, за секунду відлітаючи убік, наче дивний кошлатий м‘яч з-під ноги футбольного форварда. А капітан вже здіймав мотодракона, рвучко роз вертаючи його в завузькому простору шлюзової камери.

Зварювальна дуга майнула ліворуч його скроні, але друга синява блискавка вже виринала з дротів приземкуватої скриньки і вдарялась навскоси в корпус дракона, скидаючи капітана з сидіння й шпурляючи його зі шлюзу просто в чорно-білий простір нутрощів п‘ятидесятикілометрового ската.

— Двері, Сонько, двері зачиняй! — на літу ще встиг вигукнути він перед тим, як лантухом посунутися по гладенькій та ковзкій долівці.

Дівчина чисто інстинктивно ляснула по відповідному сенсору і шлюзова камера миттєво стала відрізаною від зовнішнього світу. А в ній…

— А-а-а-і-і-і!!! — заверещав Нкса, в якомусь вже зовсім неймовірному стрибку хапаючись за лапу оскаженілого мотодракона й вперекидь закидаючи на його сидіння свої смухасте тільце. — А-а-а-і-і-і, Крчуче!..

Двійко худеньких рученяток стиснули кермо, спалахнули фари-очі і синяве світло разом з перетинчастими крилами розпочало безладно краяти простір шлюзової камери, щомиті перетинаючись з такими же за кольором променями, що вилітали з пістолету однієї з потвор та дротів-антен прямокутної істоти.

— А-а-а-і-і-і!!! Отримуйте!..

„Комбінезон”, постаттю схожий на Кременчука, остигаючи, валявся попід стінкою. Його напарник, обеззброєний капітаном, метушився камерою, намагаючись на втрапити під випадковий постріл.

— Тр-р-р!.. Заспокойтесь! Всі заспокойтесь! Проміння цієї потвори нам не страшне. Ловіть її, просто ловіть!

А Кременчук плямистим лантухом непорушно застиг на вугільно-чорній поверхні.

Усе це відбулося настільки швидко, що Сонька нічого й зметикувати толком не встигла. Єдине, що вона ясно розуміла, так це те, що маячний план Кременчука цілковито провалився. Не міг не провалитись. Бо це був той випадок, коли він таки перебрав куті меду.

Влучний постріл кутастого дістав таки Нксу і його немовбито здмухнуло з мотодракону, щосили ляснувши об, покраяну пострілами, стінку шлюзу.

— Нксо!.. — тіпнувся було Норильцєв, що якраз, не витримавши нашорошеної самотини зброярні, ввалився до рубки, але відчув, як його плече щосили здавила чиясь рука. Навіть крізь кольчугу було боляче.

Хлопець почервонілими очима скоса зиркнув на Соньку, яка з нежіночою силою втримувала його на місці.

— Пустіть!.. Через капітана я Румату, Румату втратив, а через вас…

— Спокійно, Зореборчику, спокійно…

На екрані зіщулений крчовник з‘їжджав по стінці просто на зламане Кременчуковим пострілом