Читати книгу - "Коли твоє немовля — некромант!, Хелена Хайд"

— А мене інше хвилює, — сказав некромант тоном, від якого мені стало страшно. — Крістіан Кобальт. Він замішаний у ритуалі, швидше за все, навіть курирує його проведення. Але при цьому... сам же підлаштував усе так, щоб Вероніка, така важлива складова обряду, просто брала і тікала з палацу без охорони? На міські вулиці, та ще й у спальні райони? Де зі зніженою дівчиною в дорогому одязі та обвішаному прикрасами з ніг до голови могло статися що завгодно. Більше того, саме сьогодні вона прийшла із кинджалом. При цьому зауваж, притягла звичайнісіньку холодну зброю замість того, щоб прихопити щось ефективніше... і якось підозріло сама ж на нього напоролася.

— Думаєш, усе це підлаштував архімаг?

— Цілком міг. Особливо з поправкою на те, що я знаю про цю людину. І до речі, цілком у його силах було заговорити кинджал на цю «випадковість», ще й так, щоб потім заклинання не зміг прочитати взагалі ніхто.

— Тоді питання: навіщо? Чи не для того, щоб спочатку заплутати нас, серед того й усією цією метушнею з Алевтиною Георгіївною… а потім підсунути цей кулон, який так доречно нам підвернувся, щоб проникнути в Сховище?

— У такому разі не варто виключати й того, що Вероніка насправді не мала жодної ключової ролі у завершенні ритуалу. Вона могла бути просто інструментом, щоб заманити нас. Тільки ось… а навіщо йому взагалі було заманювати нас у Сховищі? Тим паче зараз.

Я промовчала. Деякі міркування з цього приводу в мене, звичайно ж, були… але боюся, зізнання про те, що насправді з іншого світу, а кілька годин тому воскресила вбиту Веронікою Діну, загрожувало мені негайним ув'язненням у дурдом.

— Якщо так, то нам, виходить, не варто туди йти? — припустила я, подивившись на чоловіка.

— З одного боку, так. А з іншого, вибору у нас особливо немає. Або піти ва-банк, або нас вже з дня на день притиснуть. Я ж, коли є можливість поборсатися, волію нею скористатися.

І ось саме в цей момент у двері постукали! Причому наполегливість стуку не залишала найменших сумнівів у тому, хто це приперся так пізно і навіщо.

Обмінявшись зі мною поглядами, Арк пішов відкривати раптовим гостям.

— Тихіше, дитину розбудите! —із щирим роздратуванням прошипів він людям, що стояли на порозі. І одразу ж вискочив у під'їзд, зачиняючи за собою двері.

Минуло кілька хвилин, що здалися мені дуже довгими, після яких чоловік покликав мене до себе — нібито щоб не розбудити Клавіка. І, стоячи поряд з ним на поверсі, я відповіла на кілька запитань про її високість Вероніку так, як ми й домовлялися напередодні. Після чого ми обидва сумлінно підписали судовий указ, згідно з яким зобов'язувалися не залишати місто до закінчення слідства.

— Отже, як бачиш, нам відрізають усі шляхи до відступу, — зітхнув чоловік, коли ми, провівши слідчих, повернулися до квартири.

— У такому разі… коли йдемо у наступ?

— Завтра вранці. Зараз нам краще, по-перше, розробити детальний план, щоб спрацювати швидко і чітко. По-друге, як слід виспатися, щоб йти на справу із ясною головою. І... Я б, звичайно, запропонував тобі прийняти душ. От тільки гадаю, що ти в ту ванну більше не залізеш.

— Правильно думаєш, — буркнула я. — Але знаєш… мене все не відпускають ці її слова про скриньку останнього «Істинного короля». Що це може означати?

— Поняття не маю, — зізнався некромант, похитавши головою. — Мабуть, чимось поточний король, як і його попередники, не є «істинним». Швидше за все, ми дізнаємося це, коли опинимося в Сховищі.

— Якщо ця скринька вирішить відкрити нам свої секрети, — похмуро нагадала я, переодягаючись у піжаму, щоб забравши Клавіка у Діни до ранку, швидше лягти в ліжко і спробувати заснути.