Читати книгу - "Джек Лондон. Твори у 12 томах. Том 04"

— Я, я… вас попереджував, — почав був Ернест трохи ніяково.

— Ні, ви не зрозуміли мене, — промовив епіскоп. — Я не дорікаю, а дякую вам. Я мушу дякувати вам за те, що ви показали мені мій шлях. Ви привели мене від життєвих теорій до справжнього життя. Ви зірвали перед моїми очима те покривало, під яким ховалась облудність нашого суспільства. Ви принесли світло в мою темряву. Тепер я теж бачу світло і дуже щасливий, тільки… — Він якось болісно скривився, і в очах його загорівся жах, — Тільки якби не це переслідування. Я ж нікому не роблю кривди. Чого вони не дадуть мені спокою? Але навіть і не це головне. Я б нічого не сказав, якби вони шматували моє тіло, або спалили на вогнищі, або навіть розп’яли мене головою донизу. Але божевільня мене жахає. Подумайте лишень! Я — в божевільні! Це жах! Я бачив там кількох буйних. Кров холоне, коли згадаю. Бути ув’язненому до кінця своїх днів серед божевільних! Ні, ні! Тільки не це! Що завгодно, тільки не це!

Жаль брав дивитись на нього. Руки йому трусилися, він весь тремтів перед картиною, що виникла в його уяві. Але за мить епіскоп уже заспокоївся.

— Пробачте мені,— сказав він просто. — Це все нерви. І коли воля господня приведе мене туди, хай буде так. Хто я такий, щоб ремствувати?

Ридання душило мене, в голові билася думка: «Велика людина! Герой! Борець за правду божу!»

За той вечір ми багато довідались про нове життя епіскопа.

— Я продав свій будинок, чи, краще сказати, будинки, — розповідав він, — і все інше майно. Я знав, що це треба робити нишком, бо інакше вони заберуть від мене все. То було б жахливо. Тепер я частенько дивуюсь, яку величезну кількість картоплі можна купити за двісті або триста тисяч доларів, скільки хліба, м’яса, вугілля, дров. — Тут він звернувся до Ернеста: — Ваша правда, друже. Праця надзвичайно низько оплачується. Ніколи в житті я не робив нічого, хіба тільки звертався з приємними фразами до фарисеїв, гадаючи, що проповідую істину. І я мав півмільйона доларів. Я навіть не уявляв, що це означав, поки не пересвідчився, скільки картоплі, хліба, масла, м’яса можна купити на ці гроші. Але я зрозумів ще більше. Я зрозумів, що вся та картопля, хліб, масло, м’ясо належали мені, хоч я не виробив їх своєю працею. Мені стало ясно, що хтось інший працював і виробляв їх і що того іншого пограбовано. І от, спустившись на дно, поживши із злидарями, я знайшов тих, кого пограбовано: тому вони й голодні та нещасні., що їх обібрали.

Ми спитали його, де він сховав свої гроші.

— Гроші? — Я вклав їх до різних банків на різні прізвища. Тепер їх не відберуть від мене, бо ніколи не знайдуть. А це таке добро, ті гроші, на них можна купити стільки їжі. Я ніколи не знав раніше, на що вони можуть придатися.

— Якби-то хоч частину їх нам, для нашої пропаганди, — сказав Ернест задумливо. — 3 того була б величезна користь.

— Ви так гадаєте? — спитав епіскоп. — Я не дуже вірю в політику. Боюся, що й не розумію її.

Ернест був дуже делікатний у таких справах. Він не натякнув удруге, хоч добре знав, у якій тяжкій скруті перебуває соціалістична партія через брак грошей.

— Я ночую в дешевих номерах, — провадив епіскоп. — Але боюся довго лишатись на одному місці. Тому я ще наймаю дві кімнати в квартирах робітників у різних кінцях міста. Воно, може, й дорого, я знаю, але так треба. Я ощаджаю на тому, що сам варю собі їсти, хоч іноді заходжу пообідати в дешеві кав’ярні. Я зробив відкриття, що тамали{71} — це дуже добра річ, надто коли холодно. Правда, воші дуже дорогі, але я знайшов місце, де їх дають аж три на десять центів. Не такі, правда, добрі, як в інших рестораціях, але зігрівають хіба ж так.

Тепер я можу сказати, що знайшов собі діло на цьому світі, і це завдяки вам, друже. Це праця на славу господню. — Тоді він подивився на мене. — Ви якраз спіймали мене на тому, що я пас овечок господніх. Ви, певна річ, не зрадите моєї таємниці?

Він говорив досить безтурботно, але за його словами почувався справжній страх. Він обіцяв заходити до пас ще. Але за тиждень ми прочитали в газетах, що з епіскопом Моргаузом сталася сумна пригода: його знову помістили до психіатричної лікарні; газети писали, що є деяка надія на одужання. Даремно намагались ми побачитися з ним і домогтися, щоб його випустили. Ми нічого не могли довідатись про нього. Але кожного разу нам казали, що якась надія на одужання є.

— Христос звелів багатому юнакові продати все, що він має, і роздати гроші бідним, — сказав Ернест гірко. — Єпіскоп виконав цю заповідь Христову, і ось його ув’язнено до божевільні. Не ті часи, що за Христа… Багач, що віддає все своє майно бідним, уважається тепер за божевільного. Суперечки зайві. Така воля суспільства.

Розділ XIII

ЗАГАЛЬНИЙ СТРАЙК

На виборах восени 1912 року Ернеста, звичайно, було обрано до конгресу. Обставини сприяли соціалістам. До того ж їхню перемогу полегшило падіння Херста{72}. Олігархія впоралася з ним дуже легко. Видавати свої численні газети коштувало Херстові вісімнадцять мільйонів доларів на рік; але він одержував ще більші гроші за рекламу{73}, яку вміщували до його газет дрібні підприємці, тобто середній клас. Джерело його фінансової сили було в середньому класі, бо трести тоді не користувалися рекламою. Щоб зруйнувати Херста, досить було забрати від нього рекламу.

Середній клас ще не весь винищили трести, але від нього лишився самий тільки кістяк, що вже не мав сили боротись. Зацілілі дрібні фабриканти й крамарі цілком залежали від ласки плутократії. Власної ваги вони вже не мали — ні економічної, ні політичної. Тому, коли плутократія наказала, всі вони забрали свої рекламні оголошення з херстівських газет.

Херст відчайдушно боровся. Він видавав газети далі, втрачаючи на них півтора мільйона щомісяця. Він і далі вміщував оголошення, нічого не одержуючи за них. Плутократія видала новий наказ. Дрібні крамарі й фабриканти засипали Херста листами, в яких вимагали, щоб він припинив друкувати їхню стару рекламу. Херст стояв на своєму, незважаючи на вирок суду. Тоді його ув’язнили на шість місяців за неповагу до суду, що виявилась у непідкоренні вирокові. І нарешті він збанкрутував,