Читати книгу - "Драматичні твори"

Пу зир. Навіщо мені чуже, коли у мене й свого доволі... Так двадцять процентів з валової виручки. Коли согласні, переганяйте овець на мої степи.

М аюфе с. Ваше слово для всії околиці — закон, і вже коли не можна взять двадцять процентів з чистої прибилі, нехай буде з валової виручки. А дозвольте знать: які розходи будете лічить?

Пуз и р. Випас, чабани, догляд.

М аюфе с. Ваше слово — закон! А па які степи переганять овець?

Пузир. Па Суху Балку - три тисячі, на Роздолля — п’ять тисяч і на Кам’яний Брід 1 — чотири тисячі!

Маюфес. Завтра всі розпорядки зробимо... Терентій Гаврилович, я чоловік бідний, служу і вам, і Петру Тимофеевичу... Самі знаєте... Скілько ваша ласка?

Пузир. Поки не буде видко мого заробітку, я не можу назначить вам нічого. А восени, після салганів, я вас не обділю, заплатю по-хазяйськи.

Маюфес. Ваше слово — закон; ваша честь — вище всяких векселів і розписок! Надіюся, що не обділите бідного чоловіка! Прощайте, треба поспішать, щоб не пропустить поїзда.

ГІ у з и р. О, ще поспієте!

Маюфес. А чи на вашім вокзалі можна пообідать?

Пузир. Я нігде на вокзалах не обідаю, бо возю свої харчі. Феноген!

Входе Феноген.

Чи на нашому вокзалі можна пообідать?

Ф єн о г е п. Бухвет є.

Ма іо ф е с. Треба поспішать, бо їсти хочу, аж шкура болить.

П у з п р. Тут недалеко. '

Маюфес. Та мені небагато й треба: хоч би чарку горілки та шматок хліба... Ха-ха-ха! Так, кажете, бухвет є? Феноген. Є.

Маюфес. Прощайте! (Вийшов.)

Феноген і Пузир.

Пузир. Всякий чорт сюди прийде голодний, а ти його годуй! Нема, щоб з собою привіз солонини там, чи що. Нехай не звикають!

Феноген. Це не ресторація, а хазяйський дім!

Пузир. А він дума — постоялий двір. Клич економів.

Феноген (ідучи). Охо-хо-хох.

Пузир. Чого це ти так тяжко зітхаєш?

Феноген (махнувши рукою). Та...

•Пузир. Ну, що там, кажи?

Феноген. Зеленський наш дуже стривожений тим, що ви на нього гніваєтесь... А він чоловік усердний, сім’я велика... Жаль мені його дуже, а коли обидите, то й гріх,— він для вас і в огонь, і в воду! З коня не злазить цілий день, побивається...

Пузир. Оцього вже я не люблю! Краще ти не мішайся не в своє діло...

Феноген. Диви, мішаюсь! Самі питаєте, чого зітхаю? Я й кажу, бо у мене болить, а зовсім я не мішаюсь! Ви хазяїн, ваше діло хоч і без хліба зоставить вірного слугу.

Пузир. Ну, ну, годі вже... Клич!

Феноген (в двері). Заходьте!

ЯВА VIII

Входять Куртц, Зеленський і Ліхтаренко; увійшовши, кланяються.

Двері напіводчинені. Феноген,,пропустивши економів, сідає на стулі так, що йому все чуть і видно.

Пузир. Доброго здоров'я! Ну як таки ви, пане Зелеи-ський, і досі не загнуздали мануйлівських мужиків?! Де ж це видано, щоб на буряках платить робочому по тридцять п’ять копійок в день? (До Ліхтаренка.) Порфирій! Почому у тебе в Чагарнику робили і роблять поденно?

Ліхтаренко. З початку весни по п’ятнадцять копійок, потім по двадцять, тепер, в гарячу пору, по двадцять п’ять на їх харчах!

Пузир. Чуете? І по двадцять п’ять копійок багато, але все ж таки не тридцять п’ять! Та ще, либонь, ви й хар-чуєте?

Зеленський. Харчую.

Пузир. Боже мій! І харчуєте?! То це вийде по сорок п’ять копійок. Добре хазяйнуємо! Робочі все заберуть, а нам же що зостанеться, а чим же я буду вам жалування

платить? Так не можна, ви не вмієте зробити дешевого робітника!

З'еленський. У нас умови одні, а в Чагарнику, де Ліх-таренко,— умови другі.

Пузир. Умови люде роблять.

Зеленський. Околиця до околиці не приходиться! У Мануйлівці2 люде більше зажиточні, ніж де: окрім своїх наділів, держать оброчну казенну землю в аренді, артілі почали заводить. А робочий, самі знаєте, тілько там дешевий, де землі нема, де нема за що рук зачепить, де бідність.

Пузир. Так ви зробіть у Мануйлівці бідність!

Зеленський. Це не од мене залежить.

Пузир. Вибачайте, пане Зеленський, це від голови залежить! От побачите, що там зробить Ліхтаренко. Слухай, Порфирій, я тебе переведут Мануйлівку, а вас, пане Зеленський, в Чагарник.

Феноген (за дверима). Ох-хо-хох!

Зеленський. Помилуйте, за віщо ж! Я торік чистої прибилі дав п’ять тисяч, а цей рік надіюсь...

Пузир. Порфирій дасть десять тисяч! Ви не умієте з народом, а Порфирій уміє, і дасть десять тисяч,— побачите! От що, Порфирій: мануйлівці запустили недоїмку і не заплатили. Через тиждень та оброчна земля, що держать в аренді мануйлівці, отдається з торгів на новий строк. Треба, щоб казенна земля зосталась за мною, чуєш?

Ліхтаренко. Попробую!

Пузир. Це тобі не борщ, тут пробувать нічого — треба взять! Ти розумієш? Взять! Казенну оброчну статтю взять! Наділи мужицькі на десять літ в аренду взять! А як мужик зостанеться без землі — роби з ним, що хочеш; а поки при землі, мужики все одно що бури, нічого з ними не зробиш!

Зеленський. Я вже пробував...

Пузир. Ви ніколи не пробуйте, а просто — їжте!

Зеленський. Мануйлівців не вкусиш!

Ліхтаренко. Аби зуби.

Пузир. Правда. Ти вже у Чагарнику взяв крестьянські наділи в аренду, тепер стежка протоптана, опит є, починай і в Мануйлівці.

З е л е и с ь к и й. Дозволяю собі звернуть вашу увагу на те, що у Мануйлівці є такий учитСль-артільщик і біля нього чоловіка три з молодих, що через них і Ліхтаренко зуби поламає.

Пузир. Порфирій, настали зуби! Опит є, стежка протоптана, шквар!

Ліхтаренко. Срібними та золотими зубами можна не то Мануйлівку, не то уїзд, а й губерню можна з’їсти!

Пузир, Нам нужен дешевий робітник, розумієте? А без дешевого робітника хазяйство вести —■ годі! Таюви, пане Зеленський, приймайте Чагарник від Ліхтаренка, а він прийме Мануйлівку від вас.

Зеленський. Помилуйте, в Чагарнику менше жалування, а у мене сім’я!

Феноген (за дверима). Ох-хо-хох!

Пузир (глянув на Феногена). Жалування вам буде те саме, що і в Мануйлівці, побачу, як будете справлятись по готовому!

Зеленський. Спасибі!

Пузир. Та от що: як тільки хліб знімете,— триста десятин стерні засієте магаром, щоб була добра отава, бо я купив ще дванадцять тисяч овець, треба гарно випасти на салган. А ви, Карло Карлович, завтра поїдете в степи на