Читати книгу - "Драматичні твори"

Куртц. Еті да, еті нєт!.. У нас сорок тисяч овса, а ще .дванадцять тисячов купіл, нужен другий помошник, без другий помошник — не можна.

Пузир. Обійдеться, чабани надежні.

К У р т ц. Еті — нєт! Чабан — цкелсй кричал, а шахмей-стер голова, еті — да!

Пузир. Для овець доволі вашої голови!

Куртц. Одна голова на п’ятдесят дві тисячов овса — еті нєт, еті нікогда.

Пузир. Доволі. Зате я восени вашу голову оливою гарно помастю.

Куртц. Ха-ха-ха! Олифа — еті да! Корошо!.. А только помошник нужно.

Пузир. Обійдетесь! А старшого чабана, Клима, виженіть зараз!

Куртц. Зашем, еті — да! Корошій чабан гнать? Собаку корошого гнать, еті — нєт!

П у з и р. Він мошеник!

Куртц. Клим?! Еті—нєг! Еті нікогда!

Пузир. Мені відомо, що як здавали дві тисячі валахів Крячковському, він за десять карбованців додав йому двадцять валахів лишніх.

Куртц. Еті — да? Еті — нєт!.. Еті нікогда! Помилял-ся — можна, проскакувал — можна, а за дєньгі — еті нікогда!

Пузир. А я вам кажу — продав! Вигнать! Мені нужні люде надежні, чесні, а як ви станете самі виправлять моше-ників, то мене обберуть, як липку. Вигнать! Я йому вірив, а він он який!

Курт ц. Еті — да?.. Еті — нет! Еті нікогда! Я будет узнавал. Шесний шабан, еті — паскудство. (Вийшов.) Пузир. Ідіть з богом!

Всі кланяються і виходять. Пропустивши їх, входе Феноген.

ЯВА IX

Феноген і Пузир.

Феноген зачиняє двері, стає па коліна перед Пузирем і цілує його в руки.

Пузир. Що це?

Феноген. Я вже знаю! Ви не скривдили чоловіка, і господь вас наградить! Перше діло — справедливість! Пузир. Та кого ж я обижав коли?

Феноген. Ніколи, ніколи! За те й вам господь дає. А вас обкрадають.

Пузир. Де ж ти візьмсйи чесних людей?!

Ф е н о г с п. От Клима ви вигнали, бо я дознався за ва-лахів і сказав, а тепер я вам скажу, що Ліхтаренко... Пузир. Що Ліхтаренко?!

Феноген. Дивиться крізь пальці, не глядить — от що! Та й сам руки вмокає! Як здавали пшеницю, так його поміш-ник, Зозуля, десять лантухів скинув у жида Хаскеля, що хліб скуповує і має на містечку магазин.

Пузир. Це так.

Феноген. Мені сам підводчик розказував, жаль тілько, що я забув його ім’я... Та Ліхтаренко, певно, знає все.

Пузир. Спасибі тобі, Феноген! Ти один у мене вірний слуга! Кругом крадуть і крадуть. Вели, щоб вернули Ліх-таренка.

Феноген одчиняє двері, а назустріч йому К у р т ц.

Феноген (до Пузиря). Карло Карлович!

П у з й р. Нехай іде.

Ф е и о г е н, пропустивши Куртца, вийшов.

ЯВА X

К у р т И І 11 у з н р.

Куртц. 'Гак біггь не должно. Еті нікогда!

II у з и р. В чім діло?

Куртц. Зічас справка дєлал: у мепья і у конторовських книгах три тисячі сорок валахів — еті да?

Пузир. Так.

Куртц. Дві тисячі продавал, еті — да?

Пузир Так.

Куртц. У менья тисяча сорок в руках. Знайшіт, еті — нєт, еті — нікогда; Клим — шесний шабан, проганяйть нельзя, еті — паскудство!

Пузир. А ви лічили тих валахів, що зостались, почім ви знаєте, що вони всі цілі?

Куртц. Еті — да! Я отвєчайт!

Пузир. То друга річ: не стане, то ви заплатите.

Куртц. Я заплатиль?! Еті — нікогда! Клим — шесний шабан, еті — да! А язик, еті — фі!

Пузир. Який язик?

Куртц (показує свій язик). Еті, еті — да! Язик работай— еті да! Ухо слухай, а голова не розсудов?.. Так бить не должно! Не надо слишіл, а надо відєл, еті — да!

П у з*и р. Ну годі, ідіть собі, Карло Карлович, і заспокойтесь. Нехай вже Клим зостається.

Куртц. Еті — да! Клим — нєт, Карл Куртц — нєт! Куртц всі знайт, еті — да! Спецаліста мєсто скрозь находіл!

Пузир. Ну, годі вже!

Куртц. Так бить не должно! (Стає серед сцени і показує язик.) Язик, еті — фі! Еті — паскудство! (Вийшов,)

ЯВА XI

Феноген і Пузир, а потім Ліхтаренко.

Пузир (до Феногена). Ну, що ти скажеш?

Феноген. Карло краде, а Клим помагає.

Пузир. Та всі крадуть, що й казать, кругом крадуть^.

Феноген. Та ще ви Карла боїтесь, от він і верховодить.

Пузир. А де ти його візьмеш, такого шахмейстера?

Феноген. Ну то нехай краде?

Пузир. Чого ж нехай? Треба слідкувать. От Карло поїде на прийомну, а ти, Феноген, шатнись по отарах на про-вірку.

Входе Ліхтаренко.

Що ж це, Порфирій, у тебе крали пшеницю, як возили на вокзал?

Ліхтаренко. Може. Сто тисяч пудів пшениці здавали, двісті підвід возило, може, хто й вкрав.

Пузир. Цілий віз пшениці твій помішник Зозуля зсипав у. Хаскеля.

Ліхтаренко. Де ж таКи! Лаитух-два — то може; а віз — то брехня! Не вірте!

Пузир. А чого ж ти дивишся?

Ліхтаренко. Щоб не крали!.. І на вокзалі здано сто тисяч пудів — вірно!

Пузир. То лишню наважили в амбарі?!

Ліхтаренко. Може, який лантух або два — то буває; де ж ви бачили, щоб у великій економії ніхто нічого не вкрав. Та хоч би у мене сто очей було, то й то не встережеш!

Пузир. Так, по-твойому, нехай крадуть?

Ліхтаренко. Я цього не кажу, всі крадуть по-свойому, та без того і не можна, Терентій Гаврилович! І розсиплеться, і загубиться, і вкрадуть яку малезну...

Пузир. З тобою сам чорт не зговорить. Я тобі образи, а ти мені луб’я! То нехай крадуть, питаю тебе? За віщо ж я тобі жалування платю?

-Ліхтаренко. А за тих сто тисяч пудів пшениці, що я здав на вокзалі, а ви гроші і&яли!

Пузир. Тьфу на твою голову! Чи ти одурів, чи чорт тебе напав?

Ліхтаренко. Терентій Гаврилович, ви тілько не гнівайтесь, а розсудіть гарненько. Будемо так говорить: ви мені дасте великий шматок сала, щоб я його одніс у комору! Я візьму те сало голими руками, і однесу сало в комору, і покладу: сало ваше ціле, а тим жиром, що у мене на руках зостався, я помастю голову — яка ж вам від цього шкода?

Пузир. Іди собі к чорту, бо ти наважився мене гнівить!

Ліхтаренко. Щасливі оставайтесь! (Іде.)

Пузир. А Зозулю зараз