Читати книгу - "Синi етюди"

- Не треба! - уже майже несвiдомо махає руками Iван Iванович в прекрасний горизонт i, поширюючи нiздрi, вбирає запах резеди з першої "робiтничо-селянської" (так квалiфiкує вiн першу клумбу) клумби.

Зворушлива самовiдданiсть мого героя досягає в цi хвилини апогею. I хочеться перед такою самовiдданiстю посхиляти всi республiканськi прапори i з почуттям задоволення промовити:

- Iване Iвановичу! Воiстину ви - зразкова людина нашої безпримiрної епохи, i ваше iм'я, очевидно, буде фiгурувати в пантеонi "Червоних дощок".

Бо й справдi: хто ще так акуратно вносить членськi внески, як мiй герой? Правда, вони не перевищують щось 2-х процентiв його заробiтку, але справа ж не в якостi, а в кiлькостi. А кiлькiсть тут воiстину солiдна: вiн i член "Друга дiтей", i член "Повiтрофлоту" та "Доброхiма", вiн член якогось клубу мало не полiткаторжан (ще б пак: хiба це не мого героя хотiли колись вислати - при старому режимi - iз одної губернiї в другу?), вiн i член профспiлки, вiн… i т. д. i т. п. Словом, в цьому сенсi Iван Iванович, очевидно, не має собi рiвних.

Але мало того: вiн навiть Марфу Галактiонiвну загiтував на таке широке членство i, головне, на таку безкорисливiсть, коли нiкому не вiдомо маленького геройства серед бурхливих подiй нашого, як думає товариш Жан, заздалегiдь i з обуренням вiдкидаючи ганебне мiщанство, "з голови до п'ят революцiйного города".

- Тек-с!- говорить нарештi, зiдхаючи, Iван Iванович i сiдає на канапу.- Коли хочеш, я буквально не розумiю!

- Чого ти, Жане, не розумiєш? - питає Марфа Галактiонiвна.

- Та взагалi… З приводу, знаєш, будування соцiалiзму, Товаришка Галакта насторожується. Вона пiдходить до чоловiка i нiжно обiймає його.

- Невже i ти вже почав сумнiватися? - говорить вона таємничим голосом i попередливо заглядає в другу кiмнату: чи не зайшов хто?

- Що ти кажеш, голубонько! - нервово махає рукою мiй герой.- За кого ти приймаєш мене? Я просто… не розумiю цих… як би їх назвати… бузотерiв! Ну, словом, наших супротивникiв. Чого їм треба? Чого вони хочуть вiд нас? Ну, скажiмо, так: диктатура пролетарiату єсть? Єсть! Власть у наших руках? У наших! Фабрики i заводи нацiоналiзовано? Нацiоналiзовано! Червону Армiю органiзовано? Органiзовано! Комiнтерн єсть? Єсть! Профiнтерн єсть? Єсть!..

Iван Iванович на момент зупиняється, виймає з кишенi бiлоснiжну хустку i протирає нею свої роговi окуляри.

- Але вiзьми далi! - каже вiн.- Загальне навчання провадиться? Провадиться! До соцiалiзму посуваємось? Посуваємось! Комсомол єсть? Єсть! Пiонери єсть? Єсть!.. Чого ж їм iще треба?.. Буквально нiчого не розумiю!

Марфа Галактiонiвна хитренько примружує свої розумнi очi.

- Чого їм треба?.. - каже вона.- Нiчого їм не треба, а просто особистi рахунки!.. Позакулiсна боротьба!

- Припустiм… припустiм! - раптом ще бiльше починає нервувутись Iван Iванович, i його баритональний бас дiстає дискантових ноток.- Але коли виродження я можу простити рядовим членам партiї, то… вождям (мiй герой робить тут знак величезного наголосу!), вождям я цього простити не можу!.. Такий уже менi характер: стань передi мною на колiна, проси мене, що хочеш роби зi мною, а я все-таки… не можу!

Iван Iванович бiгає по кiмнатi, розмахує руками i уперто дивиться на одну крапку на пiдлозi. I здається, що ця крапка не хто iнший, як вищеназваний "вождь". I цей "вождь" стоїть на колiнах i просить милости в Iвана Iвановича.

- Ну, добре,- говорить Марфа Галактiонiвна.- Ти дуже не хвилюйся, Жане, а то я боюся за твоє серце.

Але Iван Iванович не вгомоняється. Вiн iде до вiкна, вбирає носом приїсний запах резеди з першої клумби, ловить слухом блакитний резонанс i, мало не переходячи в стан трансу, говорить:

- Серце!.. Що менi серце, коли справа йде про iнтереси пролетарiату? Я не люблю похвалятись своєю самовiдданiстю, я не вискакую на партзiбраннях та в газетках з красивими словами… Але дозволь менi хоч дома одвести душу i вилити те, що накипiло… Ти думаєш, менi мало накипiло?.. Ого!

Тут Iван Iванович почуває, що йому серце все-таки зрадило: вiн сiдає на канапу i просить води.

- Ах, Боже мiй! - кидає схвильованим голосом Марфа Галактiонiвна i бiжить до графина.- Ти знову розтривожив себе!.. Чи не послати за лiкарем?.. Знову проклятi дискусiйщики!

- Не треба, голубонько! Не треба!.. - i Iван Iванович заплющує очi.- Я вже сам не радий, що маю такий палкий характер i таку бiльшовицьковитриману натуру. Але що робити: не можу я спокiйно реагувати на партiйне виродження.

Потiм мiй симпатичний герой iде до свого кабiнету. Товаришка Галакта пiдходить до вiкна i дивиться на свою змiну: на синка й на доньку, що в цей мент проходять повз клумби.

- Vous aimez les fleur, мадмуазель Люсi? - питає Марфа Галактiонiвна.

- Соmmtnt donc, madame! - каже мадмуазель Люсi. Тодi хтось стукає в дверi, i в кiмнату йде Методiй Кирилович - колега Iвана Iвановича. Методiй Кирилович, як мишка: очi бiгають, руки бiгають i вся iстота бiгає. Товаришка Галакта каже, що їй Методiй Кирилович подобається особливо своїми хитренько пiдкинутими бровами та розумною головою.

- Тихше,- говорить Марфа Галактiонiвна.- Жан зараз страшенно розтривожив себе i треба дати йому вiдпочинок. Хай ще полежить в кабiнетi.

Методiй Кирилович цiлує руку хазяйцi i iнформує, що вiн забiг на кiлька хвилин. Потiм вони сiдають на канапу i ведуть розмови на тему полового питання.

- Нiчого не зробиш! - заплющивши очi, кидає Марфа Галактiонiвна i зiдхає.- Для народу ми вже, по сутi, так би мовити, в принципi, розв'язали цю прокляту проблему, i в цьому сенсi буржуазна наука мусить капiтулювати перед марксизмом. Але, знаєте, єсть ще такi виключнi iндивiдуальностi, що для них полове питання й досi являється загадкою.

- Ви, звичайно, маєте себе на увазi? - мило посмiхається своєю хитренькою бровою Методiй Кирилович i зовсiм не нарочито, а випадково, майже позасвiдоме, кладе свою руку на безумовно привабливий таз своєї спiвбесiдницi.

- Я не люблю брехати! - знову зiдхає Марфа Галактiонiвна.- I скажу я одверто, без всяких мiщанських забобонiв: iнодi менi так хочеться ласкати чужого мужчину, що ви й не в'являєте!

Методiй Кирилович дивиться на дверi кабiнету i, ближче пiдсунувшись то товаришки Галакти, уже гладить її безумовно привабливе колiно.

- Їй-богу, не в'являєте! - шепоче товаришка Галакта.- Це таке, знаєте… як би його сказати… бажання, що…

Методiй Кирилович починає нервово здригатись, Методiй Кирилович…

Але автор в цей момент рiшуче йде вiд дверей. Звичайно, сатирик, як i сатира, цiлком заслужено не користуються поспiхом серед деяких поважних людей нашої республiки, звичайно, деякi поважнi