Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Необхідні речі 📚 - Українською

Читати книгу - "Необхідні речі"

4 130
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Необхідні речі" автора Стівен Кінг. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 110 111 112 ... 204
Перейти на сторінку:
мене більше здивувало після того, як повернулася: звук твого співу чи звук швейної машинки в тебе. Ану підніми руки.

Поллі так і вчинила. Її долоні нізащо не сплутаєш із долонями королеви краси, погнуті пальці й вузлики Гебердена, що гротескно роздували її кісточки, проте Розалі помітила, що набряк значно зменшився порівняно з п’ятницею, коли через невпинний біль Поллі мусила піти раніше.

– Ого! – вигукнула Розалі. – А болить взагалі?

– Звісно. Але все одно набагато легше, ніж за цілий місяць. Глянь.

Вона повільно склала пальці в неміцні кулаки. Тоді розкрила долоні з тією ж обережністю.

– Я вже як мінімум місяць не була на таке здатна.

Поллі знала, що насправді все дещо серйозніше: вона не могла стиснути долоні в кулаки без болю ще десь із квітня чи травня.

– Ого!

– Отже, мені краще, – сказала Поллі. – Якби Нетті була тут і я могла цим із нею поділитися, було б усе взагалі ідеально.

Передні двері крамниці відчинилися.

– Подивишся, хто там? – запитала Поллі. – Хочу закінчити з цим рукавом.

– Та звісно. – Розалі рушила, тоді на секунду спинилася та обернулася. – Нетті була б рада, що ти добре почуваєшся, знаєш.

Поллі кивнула.

– Знаю, – серйозно промовила вона.

Розалі вийшла в крамницю, щоб обслужити клієнтку. Тільки-но вона зникла за дверима, лівиця Поллі стрибнула до грудей і торкнулася маленького випину, не набагато більшого за жолудь, що лежав під рожевим светром, між грудьми.

«Азка – яке чарівне слово», – подумала вона й продовжила працювати на швейній машинці, обертаючи туди-сюди тканину сукні – її першого задуму починаючи з минулого літа – під стрибучим сріблястим миготінням голки.

Вона ліниво замислилася, скільки містер Ґонт захоче за амулет. «Чого б він не зажадав, – сказала вона собі, – все одно не буде вдосталь. Я не буду – я не можу – так думати, коли прийде час торгуватися, але така вже проста істина. Чого б він за це не захотів, я погоджуся».

Розділ чотирнадцятий

1

Члени (і одна членкиня) ради виборних Касл-Рока мали одну спільну секретарку на повну ставку, молоду жінку з екзотичним іменем Аріадна Сент-Клер. Це була радісна молодиця, не переобтяжена інтелектом, проте невтомна й мила на око. Вона мала великі груди, що здіймалися крутими схилами під начебто нескінченним запасом ангорових светрів, і приємну шкіру. Також у неї був дуже поганий зір. Карі збільшені очі розмивалися за товстими лінзами рогових окулярів. Бастерові вона подобалася. Він вважав її надто тупою, щоб бути однією з Них.

Аріадна встромила голову в його кабінет за чверть четверта.

– Заходив Дік Бредфорд, містере Кітон. Йому потрібен підпис на формі для виділення коштів. Можете?

– Ну, подивимося, що там, – сказав Бастер, майстерно ховаючи в шухляду стола спортивну рубрику льюїстонської «Дейлі Сан», зігнуту на списку забігів.

Сьогодні він почувався краще, цілеспрямованим і сторожким. Ті трикляті рожеві папірці згоріли в духовці на кухні, Міртл припинила сахатися від нього, ніби ошпарена кішка, коли Бастер наближався (він більше не звертав особливої уваги на Міртл, але все одно діймало жити з жінкою, яка вважає тебе за Бостонського душія[110]), і ще він збирався зняти чергову велику касу сьогодні ввечері на іподромі. Зважаючи на свято, натовп (уже не кажучи про суми) буде набагато більшим.

Крім того, він почав розмірковувати над кінельями[111] і трайфектами[112].

А що стосується заступника Хуєсоса, шерифа Гівноїда та решти їхнього веселого загону… що ж, вони з містером Ґонтом знають про Них, і Бастер вважає, що вдвох вони складуть неабияку команду.

Зважаючи на всі ці причини, він зміг цілком незворушно запросити Аріадну до себе в кабінет – навіть частково відчути колишнє задоволення від спостереження тієї ніжності, з якою її перса рухаються в межах, безумовно, міцного кріплення.

Вона поклала форму на виділення коштів йому на стіл. Бастер узяв листок і відкинувся назад у кріслі, щоб роздивитися її. Необхідну суму було вказано в полі вгорі – дев’ятсот сорок доларів. Одержувач платежу – «Будівництво і матеріали Кейз» у Льюїстоні. У полі «Продукти та/або сервіси для постачання» Дік указав «16 ЯЩИКІВ ДИНАМІТУ». Нижче в полі «Коментарі/Пояснення» написав:

Нарешті ми наштовхнулися на той гранітний кряж у гравійному кар’єрі на міській дорозі № 5, про який головний геолог штату попереджав нас ще в 87-му (деталі перегляньте у моєму звіті). Отже, під ним є ще багато гравію, але, щоб крізь нього пробитися, треба підірвати камінь. Це треба зробити до морозів і снігопадів. Якщо доведеться всю зиму купувати граніт у Норвеї, платники податків нас із потрохами зжеруть. Двох-трьох вибухів має бути достатньо, а в «Кейзі» є в наявності велика партія високопотужного «Таґґарту» – я перевірив. Можна отримати завтра до полудня, якщо треба, і почати підривати вже в середу. Якщо хтось із виборних хоче прийти подивитися, точки я вже відзначив.

Нижче Дік накарлюкав підпис.

Бастер прочитав записку Діка двічі, вдумливо постукуючи по передніх зубах, поки Аріадна стояла, очікуючи. Нарешті він хитнувся вперед, вніс зміну, додав речення, поставив ініціали і під зміною, і під додатком, розмашисто підписався під ініціалами Діка. Подаючи рожевий аркуш назад Аріадні, він усміхався.

– Ось! – вигукнув він. – А всі думають, що я такий скнара!

Аріадна глянула на форму. Бастер змінив суму з дев’ятисот сорока доларів на тисячу чотириста. Під поясненням Діка, навіщо йому динаміт, Бастер додав: «Краще візьміть ящиків двадцять як мінімум, поки є хороша партія».

– Ви плануєте сходити подивитися на кар’єр, містере Кітон?

– Ні-ні, це зайве. – Бастер знову нахилився вперед у кріслі й зімкнув долоні за потилицею. – Але передай Діку, нехай подзвонить мені, коли партія прибуде. Вибухівки там достобіса. Не хотілося б, щоб вона потрапила не в ті руки, правда?

– Звісно, – погодилася Аріадна й вийшла. Зробила це з радістю. Було щось в усмішці містера Кітона, що їй здавалося… ну, трохи моторошним.

Бастер тим часом повернувся в кріслі, щоб подивитися на Мейн-стріт, яка зараз була набагато жвавішою, ніж тоді, коли він із таким розпачем оглядав місто вранці в суботу. Відтоді багато чого трапилося, і він підозрював, що протягом наступних кількох днів станеться ще більше. І що, коли в сараї Громадських робіт – до якого він, звичайно, має ключ – зберігається двадцять ящиків високопотужного динаміту «Таґґарт», статися може будь-що. Що завгодно.

2

Туз Меррілл проїхав міст Тобіна й заїхав у Бостон о четвертій того дня. Але доки він нарешті дістався начебто місця призначення, було вже по п’ятій. То була дивна, майже зовсім безлюдна місцина в нетрях Кембриджа, поблизу центру клубка звивистих вулиць. Половина з них здавалися перекритими на середині, інша – глухими кутами. Зруйновані будівлі цієї занепалої місцевості кидали довгі тіні на вулиці, коли

1 ... 110 111 112 ... 204
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Необхідні речі», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Необхідні речі"