Читати книгу - "Беру свої слова назад"

Отже, Жуков наказав підтягнути кораблі ближче до міста, і вони вдарили з шіснадцятидюймових гармат...

16 дюймів - це 406 мм.

Письменникам-героям Симонову і Карпову перед тим, як таке публікувати, варто було б перевірити, які гармати стояли на радянських кораблях. Так от, товариші герої, не було таких гармат на радянських кораблях. Про шіснадцятидюймові гармати Жуков казав у множині. А так казати не можна. Бо в Радянському Союзі така гармата існувала в однині.

Гармата No 1 калібром 406-мм дійсно брала участь в обороні Ленінграда. Була вона експериментальною. Перебувала на полігоні в районі станції Ржевка. Дуло довжиною 18,28 метра важило 109,4 тони. Вага снаряда 1116,3 кг. Заряд 347 кг. Така гармата розроблялася для нового покоління лінійних кораблів типу «Радянський Союз» і берегових батарей. Повна водотонажність такого лінкора 65150 тон. Кожен лінкор нового типу повинен був нести три тригарматні вежі головного калібру. Кожна вежа - майже дві тисячі тон. Якби такі вежі поставили на старі лінкори типу «Севастополь», то вони потонули б навіть без боєкомплекту. Розповіді великого стратега про шіснадцятидюймові гармати і сорок боєкомплектів на кораблях - це щось із серії про сорок бочок арештантів або про тридцять п'ять тисяч кур'єрів.

Якщо розповідям Жукова вірити, то виходить, що наш полководець був ще й флотоводцем. Наказав адміралам підтягти кораблі до міста, адмірали послухали генія і потім ударили з кораблів гарматами. А не наказав би їм стратег, так і не вдарили б.

Тим часом події розвивалися зовсім не так, як вони уявлялися після війни генію військового мистецтва.

29 серпня 1941 року о 17.00 бойові кораблі Балтійського флоту віддали якорі на Кронштадтському рейді. Поранений флот прорвався з Таллінна. Флот поніс величезні втрати і тепер був у буквальному сенсі загнаним у кут: мілководна затока, з трьох боків - земля, а з боку моря противник мінами перекрив вихід. Балтійський флот був найпотужнішим з чотирьох радянських флотів. У Ленінграді і Кронштадті на початку вересня 1941 року було зосереджено 2 лінкори, 2 крейсери, 13 есмінців, 12 сторожових кораблів, 42 підводні човни, 62 тральники, 38 торпедних катерів, 60 катерів типу «МО», 3 бронекатери, не рахуючи мінних і мережевих загороджувачів, канонерських човнів, навчальних та недобудованих кораблів, (деякі з них теж могли вести вогонь, у тому числі і з дуже потужних гармат).

Поки Ленінград тримався, у флоту залишався шматок рідного берега, до якого можна притиснутися, з якого по ньому не стріляють. Як тільки противник захопить Ленінград, флоту кінець. Флот виявиться в пастці, в повному оточенні. Як акула в акваріумі. Як вовк на ланцюзі. Як же боєць з гранатометом, замкнений в залізному сортирі.

Повторилася ситуація 1904 року. Порт-Артур - місто, порт, фортеця, морська база. А в гавані - ескадра, яку японський флот загнав у куток і не випускає в море. Якщо противник захопить Порт-Артур, ескадру доведеться топити. Єдине, що могла робити ескадра в 1904 році, - усіма силами захищати Порт-Артур, відтягуючи свою загибель. Єдиний порятунок Балтійського флоту в 1941 році - усіма силами захищати Ленінград і Кронштадт.

Серйозність становища розуміли всі. Без підказок Жукова. Тому задовго до Жукова в Ленінград прибув нарком ВМФ адмірал Н.Г. Кузнєцов. Майже постійно в Кронштадті та Ленінграді знаходився перший заступник наркома ВМФ, начальник головного морського штабу адмірал І.С. Ісаков. Головна їхня турбота - утримати Ленінград. Без Ленінграда найпотужніший з чотирьох сталінських флотів загине. Ось чому за наказом адмірала Кузнєцова негайно після прориву з Таллінна всі сили Балтійського флоту були націлені на підготовку відбиття можливого штурму Ленінграда. Уже в той же день, 29 серпня, командувач артилерії Балтійського флоту контр-адмірал І.І. Грен віддав наказ про приведення всієї корабельної артилерії в готовність до негайного відкриття вогню по берегових цілях на першу вимогу армійського командування. А берегова артилерія флоту такий наказ отримала раніше. Як тільки противник з'явився, артилерія флоту відкрила по ньому вогонь. Це сталося 30 серпня. Цього дня кораблі на Неві і гармати Морського полігону в районі Ржевки на вимогу армійського командування 28 разів відкривали вогонь по берегових цілях, випустивши 340 снарядів калібром від 130 до 406-мм. Наступного дня вогонь флотської артилерії був ще більш інтенсивним. 1 вересня противник вийшов у зону дій берегових батарей форту Красная Горка і потрапив під убивчий вогонь його 305-мм гармат.

Про участь флоту в захисті Ленінграда створений потужний пласт літератури. Розписано й пояснено, чому лінійний корабель «Марат» стояв у ковші Морського каналу, а «Жовтнева революція» - на позиції проти Стрельни, чому крейсер «Максим Горький» займав позицію біля Хлібного молу, а недобудований крейсер «Петропавловськ» - у районі Вугільної гавані. Розтлумачено і обґрунтовано розміщення кожного корабля. Враховано всі стрільби, проведені кораблями, береговими стаціонарними та залізничними батареями флоту, вказані цілі, витрата боєприпасів і результати вогневих нальотів.

Особливу увагу командування флоту надало питанню створення оборонного рубежу на Неві. Був сформований загін кораблів у складі двох новітніх есмінців, чотирьох канонерських човнів, двох торпедних і дванадцяти сторожових катерів, трьох сторожових кораблів, чотирьох бронекатерів і плавучої батареї. Цей загін під командуванням капітана 1 рангу В.С. Черокова зайняв позиції між Смольним і Усть-Іжорою. Крім того, ще в серпні в район Невської Дубровки були перекинуті шість батарей, укомплектованих матросами і озброєних знятими з кораблів 120-мм і 180-мм гарматами. Там же зайняла оборону 4-а бригада морської піхоти.

Вночі на 9 вересня, ще до появи Жукова в Ленінграді, противник намагався форсувати Неву, але був відкинутий і винищений вогнем корабельної та берегової артилерії флоту. 4-а бригада морської піхоти втримала північний берег Неви. Потім протягом всієї блокади Ленінграда німецьким військам так і не вдалося прорватися через Неву.

Минуло понад чверть століття після тих подій, і раптом Жуков оголосив, що нарком військово-морського флоту адмірал Н.Г. Кузнєцов, його перший заступник начальник головного морського штабу адмірал І.С.