Читати книгу - "Відірвана від коренів"

— Я повинен бути там! — сказав Марек, збуджуючись у протесті, але королева Ганна підняла руку і він зупинився.

— Принц Марек залишиться тут і забезпечить охорону столиці з королівською гвардією, набираючи додаткові загони, які підходять, — сказала вона, повертаючись до зборів. — Він буде керуватися порадами Ради і, я сподіваюся, моїми власними. Звичайно, якщо немає заперечень, що це потрібно робити.

Наслідний принц встав.

— Ми зробимо так, як пропонує королева, — сказав він. Щоки Марека почервоніли від розчарування, але він видихнув і сказав похмуро,

— Дуже добре.

Ось так просто і швидко, здавалося, все вирішилося. Міністри почали відразу ж вести себе діловито в кожному напрямку, радіючи відновленю порядку. Не було жодного протесту, чи моменту, щоб запропонувати будь-яку іншу альтернативу; не було шансів це зупинити.

Я встала.

— Ні, — сказала я, — почекайте, — але ніхто мене не збирався слухати. Я потягнулася за останніми залишками моєї магії, щоб мій голос прозвучав голосніше, щоб змусити їх повернути назад. — Почекайте, — хотіла я сказати, і кімната попливла в чорну пелену навколо мене.

Я отямилася в своїй кімнаті і одразу ж рвонулася і сіла, волосся закрило очі і горіло горло: Кася сиділа в ногах мого ліжка, а Іва випрямилася і тепер дивилася на мене з тонким несхваленням на обличчі і пляшечкою зілля у руці. Я не пам'ятала, як опинилася тут; Я виглянула у вікно і розгубилася; сонце вже заходило.

— Ти впала в кімнаті для зборів, — сказала Кася. — Я не могла привести тебе до тями.

— Ви перевтомилися, — сказала Іва. — Ні, не пробуйте піднятися. Вам краще зупинитися з заклинаннями, і не намагатися використовувати магію знову, принаймні з тиждень. Це чашка, яка повинна бути поповнена, а не нескінченний потік.

— Але королева! — випалила я. — Вуд.

— Не звертайте на мене уваги, якщо вам так подобається, витрачайте свої останні залишки і помирайте, я не буду мати нічого проти, — сказала Іва, з ноткою презирства. Я не знала, як Кася вмовила її прийти і подивитися на мене, але побачивши холодні погляди, якими вони обмінялися, коли Іва пройшла повз неї до дверей, не думаю, що це було легко.

Я стулила очі і тепер лежала на подушках. Зілля, яке Іва дала мені, супроводжувалося теплом у моєму животі, ніби я з'їла щось дуже перчене.

— Алеш сказала мені, щоб я покликала Іву подивитися на тебе, — сказала Кася, як і раніше хвилюючись за мене. — Вона сказала, що збирається відговорити кронпринца від поїздки.

Я зібрала свої останні сили і насилу підвелася, хапаючись за руки Касі. М'язи мого живота боліли і тремтіли. Але я не могла лежати в ліжку прямо зараз, могла я користуватися магією чи ні. Тяжкість трималася в повітрі замку, як страшенний тиск. Вуд був тут, так чи інакше. І він ще не закінчив з нами.

— Ми повинні знайти її.

Охоронці біля номера кронпринца були в стані підвищеної готовності; вони наполовину хотіли перепинити нам дорогу, але я крикнула «Алеш!», вона висунула голову, поговорила з ними і вони дозволили нам пройти. Наслідний принц не був у повному озброєнні, але вже був у кольчузі, і тримав руку на плечі сина. Його дружина, принцеса Магложата, стояла поруч з ним, тримаючи на руках дівчинку. Хлопчик тримав справжній меч, обома руками, він був ще малий, щоби тримати його. Йому ще не виповнилося сім років. Я подумала що дитина може поранитися протягом дня, або поранити когось іншого, але він тримав його, як міг, як будь-який солдат. Він преклав його зі своїх долонь до руки батька зі стурбованим, підведеним вверх обличчям.

— Я не буду створювати ніяких проблем, — сказав він.

— Ти повинен залишитися і доглядати за Марішою, — сказав принц, погладжуючи його голову. Він подивився на принцесу; її обличчя було твердим. Він не поцілував її, але взяв і поцілував її руку. — Я повернуся, як тільки зможу.

— Я заберу дітей до Гідни, коли закінчиться похорон — сказала принцеса: я смутно згадала, що це назва міста, звідки вона була родом, їхній шлюб дав Пільні океанський порт. — Морське повітря буде здоровим для них, і мої батьки не бачили Марішу після її хрещення. — З її слів можна було подумати, що ця ідея тільки що прийшла їй в голову але вона сказала їх так, ніби репетирувала перед тим.

— Я не хочу їхати до Гідни! — сказав хлопчик. — Тату.

— Досить, Сташек, — сказав принц. — Якщо ви думаєте, що так буде краще, — сказав він принцесі, і повернувся до Алеш. — Чи будете ви накладати закляття на мій меч?

— Я воліла би не робити цього, — похмуро сказала вона. — Чому ви погодилися? Після того, як ми мали вчора розмову.

— Вчора мій батько був живий, — сказав князь Зигмунд. — Сьогодні він мертвий. Як ви думаєте, за кого віддадуть голоси вельможі як за правонаступника, якщо Марек піде і переможе армію Росі?

— Ви могли б відправити генерала, — сказала Алеш, але вона насправді не сперечалася; Я могла би сказати, що вона