Читати книгу - "Відірвана від коренів"

Алеш почекала, поки вони усі не завмерли, а потім повернулася і продовжила скандувати заклинання вогню, знову і знову, розкинувши руки, щоб утримувати вогонь. Книга засичала і плюнула на неї мокрим зеленим плювком, відмовляючись горіти; свіжий запах весняного листя прокрався в кімнату, і я могла побачити вени, які здулися на її шиї, і шрами, що поглибилися на її обличчі. Вона дивилась над книгою на камін, але її очі часто опускалися вниз у напрямку чергової сторінки. Кожного такого разу вона притискала палець до кінця кинджала. Капала кров і вона підводила погляд вище.

Її голос став хрипким. Кілька помаранчевих іскор приземлилися на килим і тепер тліли. Сидячи втомлено на лавочці, я подивилася на них і повільно почала наспівувати стару пісню про іскри від вогнища, при якому ми розповідаємо свої довгі історії: Там була прекрасна принцеса яка полюбила простого юнака; король зробив їм чудове весілля, на якому стара баба Яга подарувала їм будинок, зроблений з вершкового масла; і в цьому будинку було багато чудес… і на цьому історія закінчувалася. — Ай! Іскор не стало. Вони пішли геть, тому що пісня закінчилася. Я проспівала її один раз і тихо додала,

— Kikra, kikra, — а потім ще раз заспівала її знову. Летючі іскри стали падати на сторінки, як дощ, кожна з них затемнювала крихітне місце, перш ніж згоріти. Вони полетіли душем, а коли посилилися ще трохи, тонкі шлейфи диму поповзли від сторінок вгору.

Алеш сповільнилася і припинила декламувати. Вогонь нарешті обійняв книгу. Сторінки згорталися в себе по краях, як дрібні тваринки тулилися докупи, щоб померти у вогні разом, з запахом перепаленого цукру. Кася ніжно взяла мене за руку, і ми відступили від вогню, поки він повільно їв книгу, немов змушуючи себе їсти черствий хліб.

— Як цей бестіарій попав до ваших рук? — закричав на мене один з міністрів, і йому вторило ще півдюжини. — Чому король був там? — Зала ради була наповнена знатними вельможами, які кричали на мене, на Алеш, один на одного, вимагаючи відповідей, які були їм непотрібні. Половина з них до цих пір підозрювала мене в тому, що я приготувала пастку для короля, і говорили тільки про вкидання мене в темницю; інші говорили, що не потрібно ніяких доказів взагалі, що тремтячий Якуб був агентом Росі, який заманив короля в бібліотеку і обдурив отця Балло, щоби той прочитав книгу. Він почав плакати і протестувати, але у мене не було сил, щоб захистити його від їхніх нападок. Замість цього мій рот розтягнувся у мимовільному позіханні, і це лише зробило їх ще злішими.

Я не хотіла бути нечемною, я просто не могла з цим нічого вдіяти. Я не могла отримати досить повітря. Я не могла думати. Мої руки все ще пекло від блискавки, а мій ніс був сповнений диму горілого паперу. Нічого з цього ще не здавалося реальним. Король помер, отець Балло був мертвий. Я бачила їх ледь годину назад, коли вони виходили з військової наради, живі і здорові. Я згадала той момент занадто жваво: маленькі неспокійні складки на лобі отця Балло; сині чоботи короля.

У бібліотеці Алеш проказала очищуюче заклинання над тілом короля, а потім священики віднесли його в собор для пильнування, поспішно загорнутого у тканину. Чоботи стирчали з кінця савану.

Вельможа продовжував кричати на мене. Це не допомогло, я й так відчувала себе винною. Я знала, що щось не так. Якби я тільки діяла швидше, якби спалила книгу одразу, коли знайшла… Я поклала обпечені руки на своє обличчя.

Але Марек поряд зі мною встав і прикрикнув на вельможу, він все ще носив закривавлені рукавички, з якими не хотів розлучатися. Він вдарив кулаком по столу перед собою.

— Вона вбила звіра, коли він міг вбити Соля і ще десяток людей заодно, — сказав він. — У нас немає часу для такого роду ідіотизму. Ми йдемо на Ридву через три дні!

— Ми нікуди не підемо без слова короля! — наважився викрикнути один з міністрів. На щастя для нього, він був за круглим столом майже навпроти і поза досяжністю руки принца: навіть тоді він відсахнувся від Марека, який ледь не виліз на стіл, його броньована рука стислася в кулак, показуючи його лють і висвітлюючи праведний гнів.

— Він не бреше, — різко сказала Алеш, поклавши руку на коліно Марека, і змусивши його випрямитися і повернутися до неї. — Зараз не той час, щоб можна було починати війну.

Половина вельмож навкруги столу зайшлася риком і дряпанням один на одного; звинувачуючи Рось, мене, навіть бідного отця Балло. Трон на чолі столу був порожній. Кронпринц Зигмунд сидів праворуч від нього. Його руки були стиснуті одна навколо одної в один кулак. Він дивився на них, не кажучи жодного слова, поки тривав крик. Королева сиділа по лівій стороні. Вона все ще носила золоту діадему Рагостока, і вперше на ній було поблискуче атласне чорне плаття. Я помітила тьмяно, що вона читає листа: гонець стояв за її ліктем, з порожньою поштовою сускою і невизначеним обличчям. Він увійшов до кімнати якраз перед цим, я так думаю.

Королева встала.

— Мої лорди. — Голови повернулись, щоб подивитися на неї. Вона підняла лист, маленькийий згорнутий аркуш паперу; і всі побачили червону печатку. — Армія Росі була помічена біля Ридви: вони будуть там завтра вранці.

Ніхто не видав жодного слова.

— Ми повинні залишити осторонь нашу скорботу і наш гнів, — сказала вона. Я подивилася на неї: це був портрет королеви, гордий, зухвалий, підборіддя підняте; її