Читати книгу - "Стоїк, Теодор Драйзер"

Задля зречення, необхідного для досягнення Бхакті, не потрібно нічого вбивати в собі, воно приходить так само природно, як природно поруч із сильним світлом поступово тьмяніє слабший, доки зовсім не зникне. Так і любов до чуттєвих і інтелектуальних задоволень тьмяніє і потрапляє в тінь любові до Самого Бога. Ця любов до Бога все росте й набуває форми Парабхакті, або вищого поклоніння. І тоді зникають форми, втрачають сенс ритуали, стають непотрібними книжки, образи, храми, церкви, релігії й секти, країни й національності — усі ці дрібні обмеження, усі окови понять і умовностей відпадають самі в того, хто пізнає цю любов до Бога. Ніщо більше не зв’язує його і не обмежує його волі. Так корабель, що наблизився до магнітної гори, раптом розсипається на частини — усі його залізні гвинти й скріпи магніт притягає й витягає з їхніх гнізд, дошки розпадаються і вільні пливуть по воді. Так само і божест­венна благодать знімає всі гвинти і скріпи з душі, і вона стає вільною. У такому зреченні, що допомагає відданості, немає ні жорстокості, ні боротьби, ні придушення чи пригнічення. Бхакті-йогіну не потрібно пригнічувати жодного зі своїх почуттів, він лише прагне посилити їх і спрямувати до Бога.

Лише відкинувши цей позірний, ілюзорний світ, і на­вчившись у всьому бачити Бога, можна знайти істинне щастя. Користуйся, чим хочеш, але обожнюй все. Не прив’язуйся ні до чого. Люби Бога у всьому. Так ти знайдеш шлях, що відповідає християнському принципу: «Шукайте ж найперш Царства Божого».

Бог живе в серці кожної живої істоти. Він знову й знову повертає їх на колесі своєї Майї. Лиш в Ньому шукай собі притулок. Його благодаттю знайдеш ти вищий спокій — і стан, непідвладний ніяким змінам.

Коли після закінчення певного циклу, або кальпи, все­світ розпадеться, він перейде у фазу потенції — у стан насіння — і чекатиме нового творення. Фазу існування Шрі Крішна називає «день Брахми», а фазу потенції — «ніч Брахми». Істоти, що населяють світ і підпорядковані цим циклам, то відроджуються, то знову зазнають розпаду разом зі зміною космічного дня й ночі. Цей розпад, однак, не означає «повернення до Бога». Істота просто повертається під владу Брахмана, що послав її у світ, і перебуває там у не проявленому стані доти, поки не настане час для її нового втілення.

Індуїзм приймає віру в численні втілення Бога, у тому числі — Крішну, Будду й Христа, і передбачає, що буде ще чимало інших.

І, нарешті, настав день, коли Береніс почула останні слова від гуру. Бо він знав, що її кличуть і вона має покинути його.

— Отже, я навчив тебе мудрості, яка є таємниця таємниць, — сказав він. — Обміркуй її ретельно. А потім дій, як вважаєш за найкраще. Адже, як каже Брахман, той, хто звільнився від омани і пізнав мене як найвищу Реальність, знає все, що можна пізнати. І тому він поклоняється мені усім серцем. Це найсвященніша з усіх істин, яких я тебе навчив. Хто усвідомив її, той став істинно мудрим. І мета його життя досягнута.

Розділ 79

Наступний рік Береніс із матір’ю провели, подорожуючи Індією, — вони хотіли якомога більше побачити і пізнати цю незвичайну країну. Хоча Береніс присвятила чотири роки вивченню індуської філософії, вона встигла також достатньо познайомитися з тим, як живуть тут люди, щоб зрозуміти, що народ тут обдурений і обездолений, і їй хотілося якомога більше дізнатися про цей народ до повернення додому.

Поступово Береніс із матір’ю побували в Джайпурі, Конпурі, Пешаварі, Лахорі, Равалпинді, Амрітсарі, Непалі, Нью-Делі, Калькутті, Мадрасі і навіть досягли південної границі Тибету. І що далі вони проникали в глиб Індії, то більше вражала Береніс жахлива бідність і жалюгідний стан мільйонів людей, що населяють цю чудернацьку країну. Береніс була здивована: як сталося, що в країні, що породила таку благородну й глибоку релігійну філософію, виникла і зберігається понині настільки принизлива, жорстока система соціального гніту, де одиниці ведуть королівське життя, тоді як мільйони невтомно працюють, не заробляючи навіть на хліб. Цей різкий контраст, що руйнував усі ілюзії, Береніс ніяк не могла збагнути.

Вона бачила вулиці й дороги, уздовж яких сиділи на землі брудні, обірвані, напівголі люди, з очима, повними розпачу. Деякі просили милостиню для мандрівних святих людей, учнями яких вони були. У деяких місцях жителі дійшли до останньої межі духовного й фізичного зубожіння. В одному селі майже всі мешканці села стали жертвою чуми, але ніхто не прийшов їм на допомогу, залишивши їх помирати. У багатьох сільцях звичайним явищем було те, що у невеличкому приміщенні тулилося по тридцять людей, що, звісно, тягло за собою хвороби і голод. Однак, якщо в їхніх житлах пробивали вікна чи якісь отвори, вони знову їх зашпаровували.

Найстрашнішим суспільним злом видався Береніс жахливий звичай видавати заміж маленьких дівчат. У результаті такого звичаю більшість цих дітей-жінок Індії дійшли до такого фізичного й розумового стану, що ні про яке фізичне здоров’я не йшлося, і їхня рання смерть була для них радше порятунком, ніж нещастям.

Трагічне становище «недоторканних» змусило Береніс зацікавитися походженням цього поняття. Їй розповіли, що коли світлошкірі предки сучасних індусів уперше прийшли до Індії, її населяли темніші і грубіші рисами дравіди, будівники величних храмів на півдні країни. І жерці прибульців зажадали, щоб їхня кров не змішувалася з кров’ю тубільців. Вони оголосили, що дравіди є нечистими, отже, «недоторканними». Тож саме расова ненависть поклала початок «недоторканності».

Але, як розповіли Береніс, Ганді одного разу сказав:

«Недоторканність в Індії, попри весь опір, швидко відмирає. Вона значно зашкодила індійському народові. Адже з “недоторканними” поводяться гірше, ніж з тваринами. Сама їхня тінь нібито опоганює ім’я Бога. Я засуджую недоторканність не менше, ба навіть більше, ніж я засуджую нав’язані нам британські