Читати книгу - "Повернути себе. Том 3, Олександр Шаравар"

           - Зігнарт, у вас багато інформації про стародавній Дзен? - повернулися ми до нього. 

           - Я був керівником аспірантури в однієї милої дівчинки, вона захищала кандидатську за стародавніми легендами Дзенів, вона провела дуже масштабну роботу із систематизації інформації в спробах знайти місцезнаходження Дзена. Я потім ще писав рецензію на роботу. -    - вимовив Зігнарт,- Тож у мене є трохи інформації про Дзена,- з перевагою на нас подивився він. Не казатиму дідусеві, що всю інформацію про Дзен я вже щойно скопіював у нього з пам'яті, нехай хоч тут відчує свою потрібність.

            - Увечері попрошу поділитися з нами всім,- попросив я професора,- Олафе, чому ви не вирішили залишитися на планеті? Адже я бачу, що планета цілком придатна для життя.

               - Монстр,- вимовив Олаф,- Мене ще не було в ті часи, але, за розповідями батька, з першої партії людей, що висадилася на планеті, назад повернутися змогли лише семеро людей. Батько був серед них.- відповів він. Як же добре бути псіоном, легкий вплив і він уже не намагається притримати жодної інформації в себе. Хоча він і загалом був досить доброзичливо налаштований до нас. Він вважав, що свіжі люди з новими вміннями, новою кров'ю і технологіями будуть корисні для їхньої спільноти. Він не вірив у те, що звідси можливо полетіти, він вважав, що всі тут приречені на смерть, а себе вважав кимось на кшталт месії, який відтягував цю смерть по максимуму. - У них після аварійної посадки був пробитий захисний контур одного з трьох реакторів, і у всіх була променева хвороба. Як уже пізніше з'ясувалося, монстр насамперед забирає хворих. 

             - Ось як,- вимовив я. - Нам потрібне місце, де ми могли б відпочити і зібратися з думками 

             - Я вас проведу. У нас є спеціально виділені кімнати на цей випадок, ними, щоправда, давно ніхто не користувався, але порядок підтримували. Увечері приходьте на вечерю, упевнений, доктор буде радий із вами поспілкуватися. - вимовив Олаф.

Насправді, Олаф не був таким уже й наївним, як він намагався показати. Судячи з його думок, він збирався якнайшвидше обплутати нас зв'язками і прив'язанностями. Уже зараз він думав, кого підіслати до нас на ніч.

        А ось до Кендри він збирався сам спробувати підкотити, і це, до речі, попри те, що в нього було три дружини і вісім дітей. Він був упевнений, що зможе підкорити її серце.  Також він уже думав над тим, куди найкраще підійдуть наші вміння. І це при тому, що він поки що про них не знав абсолютно нічого. Лише те, що я псіон, Галон комп'ютерник, а професор історик. 

При цьому про псіонів він знав лише із загальної бази знань по Співдружності столітньої давності. Чергові "новачки" поділилися тоді з ще його батьком базами знань. 

           Виділені нам кімнати виявилися поруч. Усі новачки завжди прибували групами по чотири людини, щоправда, живими до замку добиралися не завжди всі вчотирьох. Були випадки, коли новачків знаходили мертвими всіх. 

         Галон відразу просканував наші кімнати на наявність прослуховування. І воно тут було, причому не тільки у вигляді мікрофонів, а й у вигляді слухових труб.     І зараз за стіною перебували четверо людей, які мали не упустити жодного нашого слова.

         Ось тільки говорити ми не збиралися, принаймні в голос. У нас у всіх була нейромережа, і вона дозволяла спілкуватися безпосередньо між собою. Що ми і зробили, одразу ж розташувавшись у кімнаті Кендри.

          - Що на це все скажете? - запитав я в них.

          - Треба вибиратися з корабля. Думаю, те, заради чого нас послали, перебуває на поверхні планети. - вимовив Галон.

          - І як ти пропонуєш нам спуститися донизу?- запитала зі скепсисом Кендра, - Ти ж чув, що робочого транспорту донизу немає.

          - Фіск, коли втримав флаєр, ти ж діяв навіть не в десяту частину сили? - запитав у мене Галон.

           - Зачекай, ти хочеш, щоб він нас спустив телекінезом на поверхню? - запитала Кендра, - Гаразд, припустімо, я повірю в можливість цієї маячні, але в нас немає скафандрів.

           - Якщо спуск буде недовгим, то запасу всередині нашого спускового модуля повинно буде вистачити. - вимовив Галон.

               - А мене послухати не хочете? - запитав я в них. 

              - Це взагалі реально? - запитала Кендра в мене.

              - У теорії - так, - відповів я. - Але модуль, що спускається, має бути полегшений по максимуму.   Якщо разом із нами він важитиме не більше кількох тонн, то разом із раксанітовим бустом я зможу спустити нас униз. Але вгору вже ні. А тому, перш ніж спускатися, думаю, треба дістатися до рубки колонізаційного корабля. Тіїсці до неї так і не потрапили свого часу. Стометрова броня сендвіча з дюрасталі та тріуніума з горзитом.  Я зможу зробити туди вхід, і, якщо і там не буде нічого, тоді спустимося вниз. Але варто пам'ятати, назад ми не піднімемося на корабель. 

               - Думаю, так буде правильно вчинити, але й особливо прив'язуватися до корабля не варто... - промовив Галон, - Звідси ж теж немає виходу. Звідси ми ж теж повернутися не зможемо? Гадаю, варто поговорити з доктором із минулих "новачків", він за минулий час мав уже багато чого спробувати для свого повернення. І, до речі, ми визначилися з тим, заради чого нас сюди відправили?

               - Якщо судити про те, що з нами міфолог, який знає давню історію Дзена, то, найімовірніше, це якось пов'язано з    міфами, а саме - з монстром. Але конкретика,- тут я розвів руками в сторони.

               - Усі так само думають? - запитав Галон у решти, Зігнарт і Кендра згідно з кивнули,- Тоді будемо відштовхуватися від цього. 

          - А поки що пропоную нам насправді відпочити кілька годин до вечері. - запропонував я, на що всі погодилися. Йти з кімнати ніхто не став. Кендра розташувалася на ліжку разом із професором, а ми з Галоном просто на підлозі, на ковдрах із ліжка, розділятися зараз було поганою ідеєю.