Читати книгу - "Повернути себе. Том 3, Олександр Шаравар"

         І ось вони жили, використовуючи різні технології, нехай і сильно застарілі, за мірками Співдружності, але все ж таки і не середньовіччя, як ми щойно бачили в місті. 

         Хвилин за двадцять ми нарешті по похмурих темних коридорах і шахтних прорізах дісталися до місця.  Таке відчуття, що ми опинилися на поверхні планети. У небі горіло штучне сонце, а навколо були розорані поля, на яких росли якісь сільськогосподарські рослини.  Поява флаєра сполошила місцевих, з пам'яті Різа я знав, що їх використовували лише в критичних ситуаціях для економії ресурсу.

       Тож щойно флаєр приземлився, як із доволі пристойного кам'яного замку вибігло з десяток людей. У всіх у них на поясі була зброя, у більшості вогнепальна, але у трьох так само, як і в Різа, були стародавні бластери.

        Ось що-що, а нас вони точно не очікували побачити. Варто було відчинитися дверям флаєра, як вони впали в ступор. Так, тут якийсь дитячий садок, але, мушу визнати, вже за секунд двадцять, коли ми вже вибралися з флаєра, вони вихопили зброю, ось тільки за мить зброя виявилася вирваною з рук і направленою вже в них.

       - Прошу вибачення за дію підлеглих,- вибіг із замку ще один чоловік, говорив він на інтергалакті, нехай і з досить сильним акцентом.

        - Я так розумію, ви Олаф? - запитав я в нього, доторкнувшись до його ментальної сфери.

        - Вірно, а ви, мабуть, новачки? - запитав він у нас,- Думаю, нам треба поговорити, запрошую вас до себе в кабінет. - звернувся він до нас,- А вас усіх чекає перепідготовка, чому регламенту не дотримуємося? - крикнув він на підлеглих, після чого повів у замок.

        - Непогано,- сказав Галон, зосередившись на мить,- Але, як на мене, ваша киснева фабрика вже на межі.  Ще кілька років такої експлуатації і все. Вона не розрахована на таку тривалу експлуатацію, а тим паче на таку високу потужність. 

         - Ви зламали нашу мережу? - здивувався Олаф. - А мене запевняли, що ніхто не зможе цього зробити. 

         - Захист хороший, але не зараз, а років триста тому. А зараз це всього дві сотих секунди на злом,- відповів Галон. - Я дивлюся, у вас і з реакторами проблеми, нестача палива. Ого, організували видобуток урану просто на астероїді.

          - Досить мудрувати, кидай нам усю інфу,- виголосив я, зупиняючи хвастощі Галона.

          - Давно новачків не було, останні років сорок тому. - змінив тему Олаф.- А ви теж не знаєте, як сюди потрапили?

          - Значить, ми не перші,- вимовив я. - І багато таких було?

          - У базах даних ідеться про півтора десятка груп людей, які невідомо звідки з'явилися, відтоді, як наш корабель приземлився на цей. - Промовив Олаф. - У всіх єдине спільне - це те, що вони не пам'ятали, як сюди потрапили. Але ви можете й самі запитати, доктор Жимир усе ще живий і завідує медициною в нас.  Решта, на жаль, загинули. 

          - Запитаємо, а тепер не могли б ви нам розповісти про монстра, що жере слабких і старих? - запитав я, скануючи його ментальну сферу. Він, виявляється, багато чого знав про це, дуже багато.- І брехати не раджу, я псіон, ти бачив.

          - Ми не знаємо достовірно, що це за істота, - відповів Олаф, насупившись, - Вона вперше з'явилася, після того, як тоді ще літаючий бот із нашого корабля повернувся з планети внизу. Тож, найімовірніше, це ми привезли монстра на корабель.

         - Планета внизу? - запитав я в нього. - До речі, де ми перебуваємо зараз? Який це сектор космосу?

         - Із цим є проблема.- відповів Олаф. - Ось найсвіжіші свідчення з камер, розташованих на поверхні астероїда,- увімкнув екран Олаф і показав на ньому світлини.- Навколо немає зірок, окрім, власне, єдиної зірки цієї зоряної системи.  Визначити координати неможливо. Одразу після нашої аварійної посадки голова служби безпеки корабля разом із другим пілотом спробували полетіти на рятувальному боті, але варто було їм покинути межі зоряної системи, як вони зникли і не поверталися. Мій батько, капітан корабля, мені багато розповідав про ті часи.

           - Що на планеті? - запитав я в нього.

           - Востаннє на поверхню спускалися більше сотні років тому. Я тоді ще дитиною був. Весь екіпаж разом із човником залишився на поверхні. Це був єдиний справний космічний корабель у нас,- із сумом додав Олаф, - Сканери корабля показують, що розумного розвиненого життя внизу немає, але є величезна кількість руїн. Точно датувати їх не вийде без досліджень, але їм не менше кількох тисячоліть. 

         - Професоре, - запитав я в нього, вибравши одну з фотографій, на якій була група пірамід у пустелі.

         - А можна наблизити ось цю піраміду?" - попросив він, - Піраміди будували багато культур і визначити їхню приналежність зазвичай дуже важко, але конкретно ці піраміди будували дзени.

           - Ви впевнені? - запитав я в нього.

           - Абсолютно, зверніть увагу на їхню форму, це надбудови, на яких розташовуються статуї повалених злих богів.  Дзени і зараз їх будують, за їхніми віруваннями, ці статуї мають налякати інших злих богів, які прийшли з війною до них.  Тут, на фото, статуї зруйновані, але ось голова однієї вціліла. Вона діаметром близько десяти метрів і зображує голову Соулкімейта, злого бога розкладання. За легендами, всі дзени, опинившись поруч із ним, починали гнити живцем. 

           - Що думаєте? - запитав я в напарників, не звертаючи уваги на Олафа, який уважно слухав нас.

          - Схоже, це все-таки Дзен,- сказала Кендра,- Я мало що про них знаю, окрім як із бази про народності Співдружності. 

           - У тебе в банках пам'яті нічого немає про них? - запитав я в Галона.

          - Тільки загальна інформація, нічого того, щоб ви не знали. Але, схоже, це справді планета дзенів і, можливо, це їхня прабатьківщина. Але пояснити відсутність інших зірок я не можу.