Читати книгу - "Повернути себе. Том 3, Олександр Шаравар"

        Чесно кажучи, я не розумів, чому ця так звана мати хвилювалася про сина, а на дочку плювала. Тут було нескладно вилікувати рани, все ж кістки не були пошкоджені. 

          - Це огидно,- вимовив я, коли ми вийшли з квартири, в якій вони жили.

           - Цілком згоден з вами, пане Ебенезер,- підтримав мене професор. 

            - Нічого особливого, у нас до рабів ставляться гірше,- відповіла Кендра,- Щоправда, це до рабів, а не до своїх дітей. 

          Ми одразу попрямували в центр містечка, де засідало його правління. Дорогою до нас приєднався Галон. Він одразу всім нам скинув на нейромережу результати розвідки.

          Виходило, що джерелом енергії слугує теплова біоелектростанція. Туди надходять усі біовідходи мешканців міста і за рахунок бактерій починають гнити, виділяючи тепло, яке використовують для роботи генераторів.

          Багато енергії не отримати таким чином, та й електростанція працює на останньому подиху. Для того щоб змусити працювати освітлення в місті та вентиляцію, насилу, але вистачає.

          І, виявилося, наша початкова думка, що ніхто нічого не знає про техніку, була помилковою. Знають, але це привілейована каста, яка живе в місті й обслуговує життєво необхідні об'єкти інфраструктури. 

          Вони підпорядковуються всі представнику еліти, і саме він навчає їх необхідного. Щоправда, з боку це більше схоже на ритуали. Галон показав запис того, як одягали на одному механізмі ланцюг на зуби.

           Два "техніки" ставали на коліна, читали молитву і тільки після цього одягали ланцюг назад.  У них у будинках як привілей було електричне освітлення. 

          У деяких були й інші електроприлади. Щоправда, все це були примітивні саморобки.  Усе-таки добре, що в Галона є дроїд-розвідник, той склав повну мапу міста і відзначив усі джерела енергетичного випромінювання.

           Завдяки цьому ми змогли виявити місце, в якому фіксувалася не тільки електрика в безлічі предметів, а й гравітонне випромінювання. А це вже говорило про зовсім інший рівень доступних технологій. 

         І це підтвердилося практично відразу, варто було нам підійти до джерела випромінювання гравітонів,  як з даху будівлі стартував флаєр.  Ну вже ні, таке мені не треба.

         Схопивши флаєр телекінезом, мені вдалося його втримати на кілька секунд, за які Галон відправив дроїда до флаєра і за його допомогою зламав управління флаєру, і той відразу ж почав спускатися. Народ, який до цього оточував нас, розбігся на всі боки, вони явно злякалися побаченого.

         Варто було флаєру опуститися, як я завмер у здивуванні. Це був флаєр першого покоління виробництва корпорації Тііс, дивовижне було в тому, що Тііс був завойований вже більше трьохсот років тому і увійшов до складу герцогства Аплоуз.

        Я й знав про цю модель флаєрів лише завдяки нещодавно переглянутій базі антикварного транспорту.   Такий флаєр у колекціонерів коштував не менше мільйона, причому що більше оригінальних запчастин, то більша ціна.

        - Тііс, флаєру не менше ніж три сотні років,- виголосив Галон,- Не можу зрозуміти, як він тут опинився, адже ми вже дійшли висновку, що кораблю кілька тисяч років.

        - Зараз дізнаємося,- сказав я, змусивши чоловіка у флаєрі відчинити для нас двері. Усередині, крім нього, нікого не було, але ось на задньому сидінні лежав якийсь акваріум із якоюсь медузоподібною тварюкою... - Сідаємо, думаю, він не проти нас буде підвезти. Адже так?

         - Так-так, я не проти,- вигукнув він. 

         - Тоді летимо разом туди, куди ти збирався. - вимовив я.

           Він був боягузом на кшталт професора, він навіть не потягнувся до стародавнього бластера в себе на поясі, він узагалі боявся поворухнутися, щоб не спровокувати нас.

           Я продовжував контролювати його думки, щоб він не викинув чогось небезпечного для нас.  На щастя, шкодити нам він навіть не думав. Він якомога швидше хотів відвезти нас до Олафа, який був у них головний.

          Намагаючись не дуже глибоко лізти в пам'ять до Різа, я намагався зібрати уявлення про те, де ми опинилися. Якщо коротко, то виходило, що такі, як Різ або Олаф, на відміну від інших, були не Енулами, їхні пращури здійснили аварійну посадку близько трьох із половиною сотень років тому на цей корабель, на жаль, Різ подробиць не знав, бо не цікавився.

        А ось Олаф мав знати набагато більше, він зараз був одним із тридцяти осіб, у яких було встановлено нейромережу, щоправда, це була нейромережа першого покоління, до того ж старої моделі, але однаково це давало величезні переваги перед іншими.

        Різ же, дізнавшись від спостерігачів про нас, одразу помчав до Олафа, бо не знав що робити. Не забув він при цьому забрати з собою свого вихованця, який і перебував в акваріумі.

       Але головне, що я дізнався від Різа, так це те, що населення на кораблі було набагато більше, ніж ми думали раніше.  Те, про яке ми дізналися від старого, це було населення лише пари палуб, на які у них був доступ.

       Таких анклавів вцілілих, які не знали один про одного, були десятки на колонізаційному кораблі Єнулів. Необізнаність тіїсці підтримували навмисно, бо спочатку була спроба об'єднання, але вона призвела до війни і смерті десятка тисяч людей.

        Вони ж у вигляді торговців і возили продукти харчування в різні анклави. Вирощували, до речі, продукти харчування в колишніх корабельних парках. Це були величезні печери заввишки в п'ятсот метрів, завдовжки в шість кілометрів і завширшки в п'ять. 

        Загалом було відомо про два десятки таких парків, але використовували лише п'ять, бо решта були мертві. А ось у цих п'яти колишніх парках за допомогою обладнання з корабля тіїсців підтримувалися умови для росту рослин і вирощування домашньої худоби.

        В одному такому парку і жила громада тіїсців, що складалася з трьох сотень людей. Разом із ними проживало ще близько двох сотень Єнулів, які займалися сільським господарством у парках.