Читати книгу - "Повернути себе. Том 3, Олександр Шаравар"

               - Правильно, - задумався Галон, - А от сліди ментального зґвалтування свідомості я зможу відрізнити. 

             - Вибачте, - вліз у розмову професор, - Може, це й не важливо, але в мене в пам'яті спливло з історії технологій, що саме дзени були тими, хто запатентував технологію ментоскопування дві з половиною тисячі років тому. 

             - Так-так,- задумливо вимовив я,- легенда про монстра милосердя належить теж дзенам. Цей самий монстр проводить ментоскопування і ці ж самі дзени патентують технологію ментоскопування.  Вам не здається, що дзенів стає занадто багато в цій історії?

             - Можливо, що дзени змогли перемогти монстра і, вивчаючи його, навчитися копіювати пам'ять? - запитав невпевнено професор.

              - Можливо, все можливо, - промовив я, відчувши за кілька сотень метрів попереду по коридору розуми людей,- Ми прийшли, попереду люди.

               - Може, прикриєш нас відводом? - запитав у мене Галон.

               - Не варто, нам, навпаки, треба, щоб нас провели до голови міста. Здається мені, що він має знати більше місцевих жителів. - вимовив я.

        За кілька хвилин ми дісталися до людей. Виявилося, що тут у доволі великій печері метрів сто завдовжки, десять заввишки і під півсотні завширшки знаходилося щось схоже на ринок.

        Кілька сотень людей ходили між рядами кам'яних прилавків, на яких продавали всякий непотріб. Судячи з того, що там лежало, це був домотканий одяг, якісь дивні овочі, шматки якогось м'яса.

         Доторкнувшись до свідомості продавця, я ледь від огиди не вбив його. Це була людятина. Виявляється, мертвих тут не ховають, мертвих тут їдять. До речі, вбивство заради м'яса заборонене, і якщо таке трапляється, то того, хто вбив, самого пускають на м'ясо.

          Було і нормальне м'ясо у продавця, але воно було дуже рідкісним і дорогим. Сам він не знає, чиє це м'ясо, на відміну від м'яса людей, його постачають із закритих тунелів, куди має право ходити лише десяток торговців. І саме там, за чутками, знаходиться дім еліти, яка живе при вічному світлі і серед рослин.

         Місцеві ж рослини бачать лише на рідкісних невеликих фермах тут і у вигляді поставок із закритих тунелів. Попри те, що торговець продавав людське м'ясо, він виявився не такою вже й поганою людиною.

         Просто в них було прийнято в культурі і після смерті допомагати громаді своєю плоттю. Дивне суспільство, насправді, дуже дивне. Спершу на нас не звертали увагу, але вже хвилин за п'ять навколо нас утворився порожній простір, і всі замовкли, з побоюванням дивлячись на нас. 

           - Ми що, такі страшні? - пожартував Галон, насолоджуючись реакцією народу на нашу появу. 

            - Будь ласка, врятуйте мого сина,- раптово крикнула одна жінка і підбігла до нас, щоб перед нами впасти на коліна.

         - Стоп, стоп,- зупинив я її телекінезом,- Що з ним?

          - Валош зламав ногу, я чула, що людей похилого віку мало в цьому циклі жнив, а значить, монстр точно прийде за ним. Будь ласка, врятуйте мого сина. Я все віддам за це. - почала благати нас вона.

          - Адже ти    розумієш, що прирікаєш на смерть когось іншого? - запитав один із чоловіків.

           - Ти, виродку, йому зламав ногу навмисно, щоб свою сучку зберегти, всі знають, що вона в гарячці лежить уже тиждень,- з ненавистю крикнула жінка на нього.

          - Фіск, тільки не кажи, що ти зібрався йому допомагати? - запитала в мене Кендра, - У нас немає часу на це. Ми повинні якомога швидше розібратися з усім цим.

           - Я допоможу, гадаю, це приверне увагу,- відповів я на інтергалакті Кендрі,- Нам не доведеться нікого шукати. До нас прийдуть.

           - Гадаю, ти маєш рацію, - вимовив Галон, після чого звернувся до жінки,- Веди.

           Місто виявилося невеликим і досить густонаселеним. Поки ми йшли до будинку, в якому жила жінка і в якому зараз лежав її син зі зламаною ногою, я копався в пам'яті жінки, намагаючись не нашкодити їй особливо, але ж хотілося.

          Я ж казав, що суспільство тут ті ще моральні виродки? Так от, за те, щоб лікар склав кістки і зафіксував шиною їх, вона віддала лікарю свою чотирнадцятирічну доньку на ніч. Повернулася та від лікаря на ранок уся в слідах насильства, але мати на неї навіть не звертала уваги.

           Такого ставлення до дівчаток я не міг зрозуміти, поки не копнув у її пам'яті глибше. Виявляється, що тут до всіх дівчаток так ставилися. І до неї точно так само, її теж віддавали як плату за різні послуги батьки.

           Дочку вона народила якраз після однієї такої плати.  Хлопчиків же берегли набагато більше за дівчаток. Виявляється, крім монстра, тут були й інші проблеми. Війна з іншим містом тривала вже кілька поколінь, а тому хлопчики були дуже цінні саме як майбутні воїни. 

        У місті, до речі, вперше ми побачили хоч щось технологічне. На стелі на п'ятдесятиметровій висоті висіли світильники. Працювало від сили відсотків п'ять від усіх, але це дозволяло хоч щось бачити нормально.

       Хоча місцеві мали вже мутацію, вони непогано бачили в темряві й без світла.  У деяких будинках з вікон також лилося світло, воно було яскравішим. Галон одразу вирушив вивчати джерела світла, сподіваючись з'ясувати хоч щось.

У хлопчика був складний відкритий перелом гомілки. Якби я не використовував псіоніку для лікування, він би через кілька днів помер би від сепсису. Лікаря, який збирав йому ногу, хотілося підвісити за яйця. 

            За допомогою телекінезу я швидко зібрав кістки приблизно в правильну форму, після чого зцілив ногу, але не до кінця.  Все-таки зрощування кісток вимагало чимало псі-енергії і витрачати її я не збирався. А так через тиждень-півтора він буде в нормі.

        Чого не можна було сказати про його сестру. Виродок-лікар досхочу над нею познущався, він їй усе порвав унизу, спереду і ззаду. А оскільки рани ніхто не обробляв, то вона вже лежала в гарячці.