Читати книгу - "Повернути себе. Том 3, Олександр Шаравар"

              - Цікаво, - вимовила Кендра, - Значить, варто монстру з'явитися, він уже не відступить, поки не вб'є. Змінити ж ціль можна, зціливши первісну жертву.  Зігнарт, є щось у легенді про те, що монстр милосердя змінює жертви?

              - Ні, я не пам'ятаю, пані Кендра, - ледь чутно прошепотів професор, він явно не очікував, коли погоджувався на роботу тут на постійні смерті навколо себе.

               - До речі, якщо монстр тут, то, значить, зі старими він закінчив,- виголосив Галон.  Це був очевидний висновок, люди похилого віку явно були в гіршому стані здоров'я, ніж усі тут навколо нас. Тепер ставало зрозумілим, чому їх мучили спеціально, мабуть, робили це спеціально, щоб монстр не торкався просто хворих. 

                 - Вірно, - погодився я, - А тепер варто з'ясувати, чому це на нас напав той божевільний. - Варто було нам вийти з дому, як ми виявили всю родину, що стоїть на колінах перед нами.

                 - Пане, прошу вибачити мого чоловіка, у нього було затьмарення розуму,- почала говорити жінка, принижуючись переді мною. Насправді, ніякого помутніння не було, спускаючись униз, я ще прочитав його нещодавні спогади. Виявляється, хвилин за десять до нашого приходу помер чоловік, який нещодавно зламав ногу. І ось цей мужик вирішив убезпечити всіх у селищі, встромивши голку чужинцеві в око. Це, на його думку, точно змусило б монстра з'їсти його. А те, що він старий, лише запевнило його у своєму рішенні. Але ж, виходить, він був не так вже й не правий. Якби монстр зжер Зігнарта, це дорівнювало б трьом, а то й чотирьом місцевим людям похилого віку. Адже він прожив дуже чимало. Та й та жа Кендра, адже їй насправді було сто сорок років. Скільки Галону років було, я не знав, але теж, думаю, не менше п'ятдесяти, а то й вісімдесяти років.  - Дякую вам за те, що захистили його від монстра. Як подяку ми хочемо подарувати вам Зіту. Зіто, йди сюди,- крикнула жінка і з дому вийшла дівчинка років десяти,- Тепер ти належиш панові.

                 - Жінко, та ти з глузду з'їхала,- вимовив я, усвідомивши її слова. Для того щоб переконатися, що я правильно все зрозумів, я навіть заліз до неї у свідомість. Але все було саме так, вона за порятунок чоловіка дарує мені свою дочку, дарує як рабиню, сексуальну іграшку, піддослідний матеріал.  І це вважалося дуже гарним подарунком у місцевих, якщо використовувати земний вираз, то це був царський подарунок. Мені якось одразу ж стало огидно навіть перебувати поруч із цією нібито матір'ю.

             - Ого, та ти в нас тепер рабовласник, - єхидно промовила Кендра, - Правду кажуть, що раб не хоче свободи, він хоче стати сам рабовласником. Це так твоє рабство далося взнаки? - вона явно знущалася наді мною. 

            - Заткнися, - доклав я її ментальним потиличником, через що вона прикусила собі язик.- Тут щось не так. Вона в думках згадала піддослідний матеріал, це не може бути просто так,- вимовив я і вже грубо вліз у пам'ять жінки. Жаліти її я не став, раз вона свою дочку зібралася ось так віддати, то для мене вона як особистість зникла. - А, ось воно що.

             - Щось цікаве? - запитав Галон. Він саме закінчив сканування трупа жінки,- У мене, до речі, є цікавеньке.

           - Тут, виявляється, не всі повністю деградували,- промовив я,- Є якась еліта, яка живе невідомо де і з'являється лише за піддослідним матеріалом.  Хоча ні, у місті завжди є один із них. Вона,- тут я вказав на жінку рукою,- була таким матеріалом колись і вважає нас тією самою елітою. Вона мало пам'ятає про той час, їй увесь час було погано і вона постійно непритомніла, але потім після чергової втрати вона прокинулася в каналізації, звідки й витягнув її він, - вказав на чоловіка, - і вона знає не з чуток, що маленькі дівчатка й хлопчики користуються популярністю в них, усі, над ким експериментували, були дітьми. За чутками, вони єдині можуть зупинити монстра, але лише тимчасово. З її дитячих спогадів я бачу примітивну лабораторію і працюючі екрани.  Тож вони справді можуть щось знати. 

           - Так-так, тепер хоч стає зрозумілим, куди варто рухатися з нашим розслідуванням, - промовила Кендра, - Є щось ще про цю    еліту? 

           - Один із них завжди перебуває в місті й керує ним. Тож нам треба в місто. І так, я тепер знаю, куди треба йти. - вимовив я, - Тут нам робити нічого, - з презирством я втупився на нібито матір, - Це ж треба таке, підкладати свою дочку під незнайомця. Тьху на такі порядки.

             Більше ми не затримувалися в цій невеликій громаді моральних виродків.  Так ставитися до дітей це було жахливо. Може, я й надміру драматизую, але навіть у Співдружності, яка є тим ще аморальним співтовариством людей, до дітей як до товару не ставилися в більшості випадків.

Це правда, не до всіх ставилися, ті ж аварці могли дати фору місцевим за рівнем виродків. Але щоб рідна мати ось так чинила з рідною дитиною, навіть у аварців рідко бувало, а ця ж самка людини вважала це нормою.

         - То що цікавого в тебе? - запитав я в Галона, коли ми відійшли від селища на кілька сотень кроків.

         - Треба буде провести клітинне сканування ще пари трупів, щоб бути впевненим на всі сто. Але одна особливість уже намітилася, у трупа повністю були відсутні запаси клітинної енергії, таке зазвичай відбувається на п'ятий-шостий день після смерті. Тут же відразу після смерті. Ну і друге - клітини мозку несуть на собі сліди грубого ментоскопування. - додав Галон, а ось це справді було цікаво.

          - Отже, монстр копіює собі спогади жертви. - вимовила Кендра, - Нам не можна потрапляти до монстра, - зробила вона висновок.

           - Я теж про це подумав, одна справа - місцеві деграданти, інша справа - ми. Особливо я, у мене в голові величезна кількість інформації, яка може зробити монстра набагато небезпечнішим, - постукав пальцем по лобі собі Галон.

            - Значить, ми маємо бути обережними,- промовив я.- До речі, ти кажеш, сліди саме ментоскопування? Тобто технологічного копіювання пам'яті?