Читати книгу - "Повернути себе. Том 3, Олександр Шаравар"

Розділ 20

      - Вони бояться, - промовив я, знімаючи відведення очей, нам усе ж таки треба було поспілкуватися з ними і нічого небезпечного я не бачив довкола для нас, а отже, треба було, щоб вони нас бачили, - вони всі дуже сильно бояться.

       - Чого бояться? Адже нас не було видно, - запитав Галон. У цей момент його рука повернулася до нього, і він зараз знімав свідчення з неї. - Тридцять одна людина, з них шість дітей.  Нічого, що містило б у собі хоча б примітивну електроніку, не виявив.  

        - Думаю, вони бояться монстра. Адже вони живуть недалеко від місця, де монстрові залишили на прожиток старих? - вимовила Кендра. - Але нам треба поспілкуватися з ними і знайти провідника.  Нам треба в місто, там ми зможемо хоч щось дізнатися. Сумніваюся, що тут хоч щось ми зможемо з'ясувати. 

        - Слухай, Фіск,- промовив Галон,- Я не дуже хочу спілкуватися з цими деградантами. Може, просто скопіюєш усе необхідне в їхній пам'яті?- зневажливо до місцевих мешканців висловився він. 

        - Знаєш, копатися в пам'яті це не так уже й просто. - відповів я,- І, гадаю, з провідником ми все одно швидше доберемося.

        - Помри, помри, помри, помри,- почули ми раптово крик, з хати вискочив мужик, який тримав щось дрібне і металеве в руках.  У міру наближення я розглянув у нього в руках звичайну швейну голку. 

         Він немов відчував, хто з нас найбільш незахищений, і кинувся саме на професора, але я встиг відреагувати і відкинув нападника телекінезом. Хоча навіть не зроби я цього, то нічого страшного не сталося б, ну що могла зробити голка проти володаря нейромережі? Щоправда, була ймовірність, що на голці якась небезпечна отрута, але дуже сумніваюся в цьому.

        Мужик від мого телекінетичного поштовху відлетів на кілька метрів і вдарився об стіну будинку головою, втрачаючи свідомість від удару. Прийде до тями - треба буде зрозуміти, з чого це він тут напав на нас із якоюсь голкою. 

           Підтягнувши голку за допомогою телекінезу, я запустив повне сканування. Але, крім того, що це металева голка, причому з поганого заліза, і на її поверхні були звичайні для навколишньої місцевості бактерії, з'ясувати не вдалося. 

            Про всяк випадок я передав голку Галону, у нього в руці, яка є дроїдом, був справжнісінький дослідницький польовий комплекс. Було зрозуміло, що хлопця помотало по Співдружності і все найважливіше він вважав за краще носити з собою. 

          Тим часом із будинку, з якого вискочив божевільний мужик, вибігла жінка років сорока на вигляд і двоє хлопчиків років семи-восьми, які одразу ж кинулися до мужика. 

        Але, помітивши кров, що йде з розтину, вони немов на стіну натрапили і завмерли за метр від нього, саме в цей момент він якраз і прийшов до тями. Спочатку він здивовано почав озиратися, а помітивши нас, спробував втиснутися в стіну, об яку приклався, тільки після цього він звернув увагу на свою сім'ю.

          - Що таке? - запитав він у своєї сім'ї, яка на нього почала дивитися як на мерця.

          - Голова,- вимовила жінка і торкнулася його рани на голові, показуючи кров на руці.

           - Я не хочу вмирати, я не хочу вмирати, - закричав він, підхопившись на ноги, - Треба тікати, так, тікати, у місті точно є хворі, - почав якусь дурницю нести він. 

            Жінка ж дивилася з сумом на скаженого чоловіка, доторкнувшись до її поверхневих думок, я зрозумів, що вона прощалася зі своїм чоловіком, вона вважала, що він незабаром помре.  

         Раптово мужик завмер і втупився нам за спину. Повернувшись, я нічого ззаду не побачив, а ось чоловік став на коліна і почав молитися. Що відбувається, я зрозумів майже відразу.

             Я спробував доторкнутися до його свідомості, але це було марно. У нього стояв ментальний захист, як і в тих старих, на яких нападав монстр.  Раптово мені прийшла ідея, монстр, найімовірніше, напав через поранення голови, а що буде, якщо вилікувати рану?

           - Десять секунд,- холоднокровно вимовив Галон, з цікавістю дивлячись на чоловіка, що молиться. Мої супутники за своє життя бачили тисячі смертей, і смерть ще однієї людини не лякала їх абсолютно. А ось Зігнарт злякано озирався на всі боки, шукаючи монстра. Він, напевно, вважав, що той прийде за ним. Але я в цьому сумнівався. Йому хоч і було двісті тридцять два роки, хоч і мала він зайву вагу, але здоров'я в нього було відмінне. Все ж він стежив за ним і завжди проходив необхідні процедури для підтримки здоров'я. А років через двадцять він хотів пройти процедуру омолодження, на яку він, до речі, вже зібрав гроші. Тож, порівняно з місцевими, він буквально палав здоров'ям, і монстр не повинен був до нього причепитися. А ось щодо Галона я не був упевнений, у нього все ж не було більше половини тіла. 

           - Зараз я спробую дещо, - промовив і активував цілющу техніку на максимальній можливій потужності для мене. Рана буквально за секунду повністю зцілилася, а шишка на лобі розсмокталася, та й загалом він став виглядати свіжіше.

             - Дві, одна, час закінчився,- вимовив      Галон і почав дивитися на чоловіка, який залишився живим. - Що б ти не зробив, але він залишився живим. Параметри його стану здоров'я чудові. Ого, у нього гормональний шторм почався. Цікаво, цікаво, шкода, що не вдасться вивчити ефект нормально, - з жалем вимовив Галон, відвертаючись від здорового мужика. 

             У цей момент ми почули крик, що йшов із сусіднього будинку. Я відразу ж кинувся туди. Піднявшись на другий поверх, я відразу побачив джерело крику.  І воно показувало, що монстр нікуди не зник, він просто переключився на іншу жертву, почавши відлік часу спочатку.

              Сканування за допомогою нейромережі та діагностична пси-техніка показали, що жінка років сорока на вигляд мала сильну застуду, перед тим як померти, при цьому застуда явно була не смертельна.