Читати книгу - "Видозмінений вуглець"

— Ласкаво просимо на «Панамську троянду»!

Юрба невиразно загула, але поки що вона спокійно чекала. Заріз знав це і повільно розвернувся, користаючись із очікування.

— Вітаємо вас на дуже особливому та дуже елітному заході на «Панамській троянді». Ми вітаємо, я вітаю вас на найостаннішому та найкривавішому приниженні Еліаса Райкера.

Глядачі оскаженіли. Я підняв погляд на їхні затінені обличчя і побачив, що тонку шкіру цивілізації здерто, а їхня лють оголена, наче плоть під нею.

Цей гамір перекричав підсилений голос Заріза. Він утихомирював присутніх, змахуючи обома руками.

— Більшість із вас, безперечно, пам’ятає детектива Райкера за якоюсь зустріччю. Дехто з вас асоціює це ім’я з пролитою кров’ю, а може, і зі зламаними кістками.

Ах, ці спогади. Ці спогади болючі, і дехто з вас, можливо, думає, що їх неможливо позбутися.

Тепер він уже заглушив їх, і його голос відповідним чином стих.

— Друзі мої, я не можу сподіватися, що зітру ваші спогади, бо цього не пропонують у нас на борту «Панамської троянди». Тут торгують не м’яким забуттям, а пам’яттю, хоч яка вона гірка. Не мріями, друзі мої, а реальністю, — він викинув уперед одну руку, показуючи на мене. — Друзі мої, це — реальність.

Знову радісні крики. Я позирнув на Кадміна і роздратовано звів брови. Я думав, що можу померти, але не очікував, що від нудьги. Кадмін знизав плечима. Він хотів цього бою. Зарізова театральщина була лише дещо несимпатичною ціною, яку він мусив за нього сплатити.

— Це — реальність, — повторив емсі Заріз. — Сьогоднішній вечір — це реальність. Сьогодні ви побачите, як Еліас Райкер загине, впавши на коліна, і я, хоч і не можу стерти спогади про те, як били ваші тіла й ламали ваші кістки, принаймні можу замінити їх звуками, які видаватиме ваш мучитель, коли його ламатимуть.

Натовп вибухнув.

Я ненадовго замислився про те, чи перебільшує Заріз. Виглядало на те, що правда про Райкера — річ невловима. Я згадав, як виходив із «Закритого простору Джеррі», як Октай відсахнувся від мене, побачивши Райкерове обличчя. Джеррі особисто розповів мені про конфлікт монгола з копом, тіло якого я носив: «Райкер колись постійно його обшукував. Пару років тому побив його мало не до смерті». А ще був Баутіста, який сказав про Райкерові техніки ведення допиту: «Як правило, він ходить на межі». Скільки разів Райкер перетнув цю межу, щоб ось так зацікавити натовп?

Що сказала б Ортеґа?

Я згадав про Ортеґу, і її обличчя стало крихітним острівцем спокою серед насмішок і криків, які заохочував Заріз. Маючи талан і те, що я залишив їй у «Гендріксі», вона прибере Кавахару замість мене.

І цього досить.

Заріз витягнув зі своїх шат ніж із важким зазубленим лезом і підняв його. У приміщенні стало відносно тихо.

— Удар милосердя, — оголосив він. — Коли наш матадор поб’є Еліаса Райкера так, що в нього вже забракне сили підвестися, ви побачите, як із його хребта ще за життя виріжуть пам’ять і розтрощать, і ви будете певні, що його більше немає.

Він відпустив ніж і дозволив своїй руці знову опуститися. Чистий театр. Зброя зависла в повітрі, виблискуючи у фокальному грав-полі, а тоді попливла вгору, піднявшись метрів на п’ять посеред арени.

— Розпочнімо, — сказав Заріз і відійшов.

Тут настала чарівна мить своєрідного звільнення, наче там щойно було знято сцену для експерії, і ми всі тепер могли встати й розслабитися, можливо, пустити по колу флягу з віскі та подуркувати за сканерами. Пожартувати про заштампований сценарій, який нас змушують відігравати.

Ми пішли по колу, розташувавшись на протилежних кінцях арени та без жодного жесту, що бодай натякнув би на те, що кожен із нас замислив робити. Я спробував оцінити мову тіла Кадміна, шукаючи підказок.

«Біомеханічні системи „Воля Бога“ версій від 3.1 по 7 прості, але не варто їх недооцінювати, — казали нам перед висадками на Шарію. — Найважливішим для їхніх творців була сила та швидкість, і вони чудово з усім впорались. Якщо вони й мають якийсь недолік, то він полягає в тому, що моделювання боїв не має підпрограми випадкового вибору. Тому мученики з „Правої руки Бога“, як правило, б’ються й битимуться, застосовуючи дуже скромний арсенал прийомів».

Наші ж підсилені бойові системи були на Шарії останнім словом техніки: у них були вмонтовані випадкове реагування та аналітичний зворотний зв’язок. Райкерова нейрохімія і близько не відзначалася такою складністю, проте я міг би симулювати її за допомогою кількох хитрощів посланців. Насправді штука полягала в тому, щоб залишитися в живих досить надовго, щоб моя обробка проаналізувала модель бою «Волі Бога» і…

Кадмін атакував.

Між нами було майже десять метрів незайнятого простору; він подолав його, поки я ледве встиг змигнути оком, і бурею накинувся на мене.

Прийоми в нього були прості — лінійні удари та копняки, але застосовував він їх з такою силою та швидкістю, що я тільки й міг, що їх блокувати. Про контратаку навіть не думалося. Я направив перший удар назовні та праворуч і скористався імпульсом, щоб відійти ліворуч. Кадмін без вагань посунувся слідом за мною і потягнувся до мого обличчя. Я відвів голову від удару і відчув, як кулак торкнувся моєї скроні, недостатньо жорстко, щоб увімкнути силовий кастет. Чуття підказало мені, що слід зробити низький блок, і я відбив передпліччям прямий удар ногою, здатний розбити колінну чашечку. Далі я одержав удар ліктем по тімені й позадкував, ледве встоявши на ногах. Кадмін пішов за мною. Я викинув праву руку в бічному ударі, але в нього залишалась інерція від атаки, і він витримав удар майже завиграшки. Мені в живіт влучив спритний удар знизу. Силовий кастет здетонував, зашкварчавши, наче кинуте на пательню м’ясо.

Мені в нутрощі наче запхали гак. Реальний біль від удару залишився далеко позаду, на поверхні моєї шкіри, а м’язи у животі пройняло нудотне заніміння. У поєднанні з нудотою, викликаною станером, воно паралізовувало. Я, похитуючись, відступив на три кроки й гепнувся на мат, звиваючись, наче придушена комашка. Нечітко розчув, як схвально реве натовп.

Кволо повернувши голову, я побачив, що Кадмін відступив і тепер стоїть навпроти мене, прикривши очі та піднісши обидва кулаки до обличчя. Зі сталевого браслета на його лівій руці мені підморгнув слабенький червоний вогник. Кастет перезаряджався.

Я зрозумів.

Перший