Читати книгу - "Американська пастораль"

Ні, схоже, у «свисток» ішла не вся енергія. Швед стояв на широкому гранітному східці та дивився крізь двері. Чому не відчинив їх, аби просто зайти в свою кухню та сказати Оркатту, що Джессі потребує чоловікової допомоги? А тому що побачив, як Оркатт схилився над Дон, яка лущила над зливальницею кукурудзу. Першої миті Швед подумав, що Оркатт показує Дон, як треба лущити кукурудзу, хоча вона й сама це знала: він стояв позад неї і, прикривши її руки своїми, допомагав освоїти навички чисто видаляти з качанів листки та шовковисті ниті. Але якщо він просто помагає чистити кукурудзу, то чому його стегна та сідниці аж ходором ходять під куполом цієї превульгарної сорочки? Чому щока Оркатта притискається до її щоки? І чому Дон примовляє — наскільки можна прочитати по її губах — «не тут, не тут…»? Чому ж чистити кукурудзу — не тут? А де ж її чистити? За мить Швед зрозумів, що, по-перше, вони не просто разом чистять качани, а по-друге, що не вся його енергія й зухвалість, не все бунтарство, розпачі й розчарування, які підточували традиційну родову витривалість, знаходять вихід у любові до гавайських сорочок.

Так ось чому вона завжди сперечається з Оркаттом — просто збиває мене зі сліду! Глузує з його нечулості, з його походження, з його показної приязності — шельмує щоразу, коли ми лягаємо з нею в постіль. Якщо вона так каже, то виходить, що вона закохана в нього — це ж ясно як день! Зрада дому ніколи не мала стосунку до дому — це була просто зрада. «Напевне, бідна жінка запила не без причини. Він завжди дуже стриманий. Так старається бути ґречним, — казала Дон, — так виставляє напоказ усі ці принстонські манери. Хоче постійно залишатися в рамках. Культивує панську ласкавість. Живе на відсотки з родинного минулого. І в половині випадків його тут просто нема, а замість нього порожнеча».

Але зараз Оркатт був тут, просто за дверима. Перш ніж скоренько повернутись на терасу, до м’яса, що підрум’янювалось над вогнем, Швед побачив — і навряд чи це був обман зору, — як Оркатт вставляв себе точно туди, куди збирався потрапити, і, видихаючи «тут! тут! тут!», сповіщав Дон, як просувається справа. І цього разу, висновуючи з усього, він себе не стримував.

  8

За столом — застелено на свіжому повітрі, на веранді за домом, а поночіє так повільно, що Шведу здається, ніби вечір завмер, застиг і більше, як не сумно це, ніщо не зрушиться з місця, ніщо ніколи не станеться й ніщо не відкриє труну, витесану з часу, і не випустить його з цієї труни, — за столом, окрім членів родини, присутня пара Уманофф, Баррі та Марсія, і Зальцмани, Шейла та Шеллі. Лічені години минули з моменту, коли Швед дізнався, що після вибуху бомби їхню Меррі ховала в себе її психотерапевтка Шейла Зальцман. Зальцмани про це йому нічого не казали. А от якби вони це зробили — якби зателефонували одразу, щойно вона в них з’явилася, виконали свій громадянський обов’язок, тоді… Думка зависає в повітрі. Як уявити собі все, чого могло б не трапитися, якби вона не стала персоною, котра переховується від закону… І ця думка теж зависає. Він сидить за столом, внутрішньо стиснувшись — скутий, вибитий з колії, заціплений, позбавлений того благодатного дару відкритості та життєрадісності, яким був нагороджений за гіпероптимізм. Активність бізнесмена, атлета, солдата морської піхоти США, яка була його супутником усе його життя, жодним чином не підготувала його до ролі бранця, навік ув’язненого в ящик, позбавленого права думати про те, що сталося з дочкою, про Зальцманів, що їй допомагали, про те, що… так, про те, що спіткало дружину. Треба було провести весь обід, не думаючи про це, хоча лише про це він і міг думати. Треба було так прожити всю решту життя. І хай би скільки намагався він прорватися назовні, він мусив залишатись наглухо законопачений у цьому ящику, змайстрованому з часу. В іншому разі світ просто вибухне.

Баррі Уманофф, котрий грав колись в одній команді зі Шведом і певний час вважався його найкращим другом, тепер був юристом, професором Колумбійського університету, і щоразу, коли з Флориди прилітали погостювати батьки, Швед неодмінно запрошував на обід Баррі та його дружину. Зустрічі з Баррі завжди покращували настрій батькові: почасти через те, що той, син кравця-іммігранта, зміг піднестися до рівня університетського професора, і почасти тому, що Лу Левов вважав — хибно, проте Швед легко з цим погоджувався і не сперечався, — ніби це Баррі Уманофф переконав Шведа попрощатися з бейсболом і податися в бізнесмени. Щоліта Лу нагадував Раднику — так він охрестив Баррі ще в старших класах — про ту позитивну роль, яку він, завзято гризучи граніт наук, зіграв для всього сімейства Левових, а Баррі щоразу відбувався, що якби в нього була хоча б сота частинка спортивних талантів Шведа, він би і на гарматний постріл не наблизився до дверей юрфаку — і ніхто б його не примусив.

Саме в цій родині Баррі та Марсії Уманофф Меррі пару разів ночувала в Нью-Йорку, поки Швед не поклав край її самостійним поїздкам, і з Баррі ж він радився про юридичний аспект справи, коли вона зникла з Олд-Римрока. Баррі відвів його до Шевіца — мангеттенського спеца, який займався підготовкою справ до судочинства. Коли Швед попросив Шевіца визначити, що в найгіршому разі чекає дочку, якщо вона постане перед судом і буде визнана винною, той сказав: «Від семи до десяти років. Але, — відразу додав він, — якщо дія була вчинена в запалі антивоєнного протесту, випадково, попри намагання уникнути жертв… А чи знаємо ми, що все, від початку до кінця, було зроблене тільки нею? Не знаємо. Чи впевнені в тому, що це зробила вона? Не впевнені. За нею не числиться жодних серйозних політичних виступів. Суцільна риторика. Так, вона постійно сипала лютими звинуваченнями, та чи здатна ця дівчинка сама, з власної ініціативи когось убити?