Читати книгу - "Проект «Україна». Галерея національних героїв"

до матчів із «Барселоною» мало хто з українських уболівальників сумнівався в тому, що Шевченко – великий форвард, а вже після тріумфальної перемоги «Динамо» про нього заговорила вся Європа. Ще б пак, зробити посміховисько з легендарного клубу, який завжди вважався одним із головних претендентів на перемогу в найпрестижнішому європейському клубному турнірі… Правда, до радості перемог домішувалася гіркота усвідомлення того факту, що Шевченко рано чи пізно (швидше рано) покине «Динамо». Всі розуміли, що Андрій все-таки вже переріс рівень «Динамо».

У 1999 році Шевченко перейшов до «Мілана». Мрії, які ще не так давно здавалися абсолютно неймовірними, збулися. У «Мілані» він нарешті отримав те, чого йому не завжди вистачало в «Динамо» і в збірній, – партнерів, які завжди забезпечували його точними пасами, півзахисників, які знали, куди і коли потрібно доставити м’яч, щоб потім Шевченко, впоравшись з одним або двома захисниками, відправив його до воріт. Це твердження може здатися комусь не дуже приємним, але факт залишається фактом.

У «Мілані» Шевченко добився всього, про що тільки може мріяти футболіст. Разом з «Міланом» він вигравав чемпіонат Італії і Лігу чемпіонів, ставав кращим бомбардиром «серії А» і, нарешті, в 2004 році був визнаний кращим футболістом Європи. І все-таки залишався один момент, який буквально отруював футбольне життя Андрія Шевченка…

Відомо, що у Олега Блохіна відносини з журналістською братією складаються не дуже гладко. І тому заява новопризначеного тренера збірної, що він виведе команду на світовий чемпіонат 2006 року, була скептично зустрінута журналістами. І справа тут навіть не у відносинах Блохіна з представниками ЗМІ, а в тому, що вже дуже сильною здавалася група, куди волею долі потрапила українська команда. І ось тренер безапеляційно говорить, що Україна поїде до Німеччини, мало того – займе перше місце в своїй групі.

З кожним матчем ставало ясно, що Блохін не кидав слів на вітер. Гра за грою українці перегравали своїх суперників, причому не тільки вдома, але і в гостях. І у результаті відбулося те, що і обіцяв Олег Блохін: збірна України зайняла перше місце в групі і отримала путівку на чемпіонат світу.

Жеребкування власне фінальної частини світової першості здалося українським уболівальникам вдалим. Так, у групі була дуже сильна збірна Іспанії, але два інших суперники – команди Тунісу і Саудівської Аравії – були цілком до снаги українцям. Проте дебют збірної України на чемпіонатах світу вийшов просто катастрофічним. Іспанці каменя на камені не лишили від оборони нашої збірної, забивши у ворота Шовковського чотири м’ячі. На щастя, первинні прогнози щодо двох інших суперників виявилися вірні. Україна легко виграла у Саудівської Аравії і не без зусиль, але все-таки впоралася з Тунісом. У результаті – друге місце в групі і можливість зіграти в 1/8 фіналу.

Гра Україна – Швейцарія, як і припускали фахівці, була не дуже видовищна, не балувала глядача великою кількістю небезпечних моментів. Було ясно, що в даному випадку найважливішим для двох команд був результат. І як підсумок, основний і додатковий час закінчився безрезультатно. Доля путівки в чвертьфінал вирішувалася в серії післяматчових пенальті…

Що творилося на вулицях Києва, Харкова й інших українських міст – важко передати словами. Коли Олег Гусєв забив вирішальний пенальті, країна буквально вибухнула. І хай у чвертьфіналі не вдалося обіграти італійців, все одно – це був тріумф, приголомшливий і беззастережний.

Що ж до гри Шевченка, то він, звичайно, виконував функції лідера команди. І хай блискучі ігри змінювалися не дуже виразними матчами, але можна сміливо стверджувати, що без Шевченка українська збірна навряд чи потрапила б на чемпіонат світу і навряд чи дісталася би до чвертьфіналу світової першості.

У тому ж 2006 році Шевченко перейшов у «Челсі». Лондонська «одіссея» Андрія виявилася не дуже вдалою – на жорстку конкуренцію за місце в «найдорожчому» на той момент клубі світу наклалися травми. У 2008-му нападаючий знову опинився в «Мілані», а у вересні 2009-го повернувся в рідні пенати – в серпні Шевченко підписав дворічний контракт з київським «Динамо». 8 жовтня 2010 року Андрій Шевченко провів свій 100-й матч за національну збірну України в домашній грі проти збірної Канади. Він став першим українським футболістом, що досяг цього феноменального показника.

Час летить невблаганно. Здавалося, ще недавно на полі з’явився короткострижений хлопчисько, що виглядав навіть молодшим за свої сімнадцять років, і який змусив таки всіх нас повірити в те, що український футбол швидше живий, ніж мертвий. І ось уже Андрію Шевченку тридцять п’ять, а в цьому віці будь-якому футболістові, хочеш не хочеш, а доводиться замислюватися про те, де, як і коли завершувати свою кар’єру. А тренери змушені сушити собі голову над проблемою, ким же замінити Шевченка. Але скільки не думай, а відповідь таки одна – заміни Шевченкові бути не може. За визначенням. Адже він такий – один…

Холодна Віра Василівна

(1893—1919)

Знаменита актриса німого кіно

Віра Левченко народилася 5 (за іншими версіями – 9-го) серпня 1893 року в Полтаві, в родині вчителя словесності місцевої гімназії. У 1895 році, після смерті дідуся Віри, родина перебралася до Москви. Тут, у Москві, з’явилося перше справжнє захоплення дівчинки – в десять років Віра вперше побувала у Большому театрі і відтоді буквально захворіла балетом і прохала батьків віддати її в балетне училище цього театру. Але актриси в ті роки вважалися людьми мало не аморальними, і через рік бабуся, жінка вельми строгих правил, наполягла на тому, щоб забрати Віру з училища. Але мрія виступати на сцені, дарувати свій талант людям все одно залишилася…

У вересні 1908 року Віра побувала на прем’єрі трагедії італійського драматурга Габріеле д’Аннунціо «Франческа да Ріміні». Головну роль грала Віра Коміссаржевська – відома театральна актриса тих років. І знову захоплення мало не стало хворобою – Вірочка Левченко була настільки захоплена грою Коміссаржевської, що декілька днів ходила сама не своя, немов уві сні. Відтоді вона почала грати всі головні ролі в гімназичних виставах.

У 1910 році, на випускному балу в гімназії, Віра познайомилася із студентом-юристом Володимиром Холодним. Незважаючи на опір родичів, причому з обох боків, молоді люди одружилися. У Володимира було своє захоплення, досить рідкісне і дивовижне в ті часи, – автомобілі і гонки на них. Ця пристрасть передалася і Вірі, але незабаром, після появи дочок, про неї довелося забути. Віра вдалася до