Книги Українською Мовою » 💛 Публіцистика » Проект «Україна». Галерея національних героїв 📚 - Українською

Читати книгу - "Проект «Україна». Галерея національних героїв"

274
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Проект «Україна». Галерея національних героїв" автора Андрій Юрійович Хорошевський. Жанр книги: 💛 Публіцистика / 💛 Наука, Освіта / 💛 Інше. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 112 113 114 ... 125
Перейти на сторінку:
нових захоплень, і серед іншого ще однією новинкою – кінематографом.

У ті часи «правилами хорошого тону» для кіноактрис були заламування рук, гримасування, закочування очей. Проте потім з’явилася Аста Нільсен – актриса, яка нічого цього не робила і залишалася природною на екрані. Віра Холодна обожнювала Асту, ходила на всі її фільми по кілька разів. Можливо, бажання бути схожою на Нільсен і привело Віру влітку 1914 року на Одеську кіностудію. Втім, були і прозаїчніші причини – чоловік пішов на війну, і родина, що залишилася вдома, зазнавала серйозних матеріальних труднощів.

Тоді, в 1914 році, режисер Володимир Бардін знімав в Одесі екранізацію «Анни Кареніної» Толстого. Віру запросили на зйомки, але Холодній Бардін дав тільки епізодичну роль. Проте на юну красуню звернув увагу співвласник майстерні Тіман, який дав їй рекомендаційний лист до Євгенія Францевича Бауера (Анчарова), режисера-художника конкуруючої фірми «Ханжонков і К°».

Бауер, на відміну від Бардіна, зумів розгледіти справжній талант Холодної. Він запросив її на одну з головних ролей у фільмі «Пісня торжествуючої любові» і був так захоплений грою Віри, що, не чекаючи виходу на екрани першого фільму з її участю, почав зйомки другого. Віра Холодна швидко стає знаменитою, вона не тільки «Королева екрана», але і законодавиця мод: її фото в розкішних нарядах друкують всі провідні журнали.

Зйомки йшли без перерви, Віра знімалася у фільмах Бауера, Гардіна, Петра Чардиніна, Чеслава Сабінського, В’ячеслава Вісковського («Міражі», «Життя за життя», «Тернистий шлях слави», «Забудь про камін, в нім згасли вогні», «Мовчи, смуток, мовчи», «Останнє танго» та ін.). Вона створювала образ жінки трагічної долі, яку не зрозуміли, обдурили. І це потрібно було глядачам, на прем’єри її фільмів вишикувалися величезні натовпи, а будь-яка її поява на публіці супроводжувалася бурхливими оваціями. Відомий випадок, коли в 1918 році в Єкатеринославі захоплені студенти підняли автомобіль, в який сіла Віра після прибуття поїзда, і пронесли на руках від вокзалу до готелю.

Смерть Віри Холодної була раптовою – вона померла 17 лютого 1919 року в Одесі. Офіційна причина смерті – грип-іспанка. Але цьому багато хто не вірив і не вірить дотепер. Віра ніколи не приховувала своїх симпатій до більшовиків і при цьому мала величезний вплив на начальника штабу союзних військ на Півдні Росії француза Анрі Фрейденберга, фактичного командувача силами, що протистоять червоним. Це нібито не сподобалося денікінцям, що також знаходилися в Одесі, і співробітники контррозвідки отруїли «Королеву екрана». Хоч би як там було, залишилися в пам’яті коротке, як спалах, життя і неймовірна кар’єра в кіно – чотири роки зйомок і п’ятдесят (а за деякими даними – вісімдесят) ролей. Спливли роки, а Віру Холодну – першу зірку кіно, пам’ятають і як і раніше люблять…

Шульженко Клавдія Іванівна

(1906—1984)

Одна з найпопулярніших радянських естрадних співачок

Коли в 1971 році Клавдії Шульженко нарешті дали звання народної артистки СРСР, вона скептично поставилася до цієї події. «Я і без всяких паперів – народна», – сказала вона і була абсолютно права. Співачку знали і любили у всьому Союзі…

Народилася Клавдія Шульженко в Харкові 11 (24) березня 1906 року. Коли Клаві було шістнадцять років, вона вирішила спробувати свої сили на сцені і прийшла в Російський драматичний театр, а в 1925-му перейшла на роботу в Червонозаводський театр. Паралельно з роботою в театрі Шульженко почала виступати в робітничих клубах, на літніх естрадних майданчиках.

У 1927 році композитор Юрій Мейтус пише спеціально для харківської співачки декілька нових творів – «Червоний мак», «Гренада», які стають популярними. У Харкові доля зводить Шульженко з корінною ленінградкою Єлизаветою Анисимівною Рєзниковою, яка стає акомпаніатором і на довгі роки вірним другом, своєрідним агентом співачки. Саме вона переконує 22-річну Шульженко показати себе досвідченій пітерській публіці – Єлизавета Анисимівна і Клавдія їдуть весною 1928 року до Ленінграда. Клавдія Іванівна співала на концерті, присвяченому Дню друку, в Маріїнському театрі. Публіка проводжала харків’янку зі сцени оваціями.

Тепер став можливим і вихід у столичний світ. Зимою подруги і соратниці прямують до Москви. У поїзді Шульженко знайомиться з одеситом, уже досвідченим артистом естради Володимиром Пилиповичем Кораллі (справжнє прізвище – Кемпер). Заочно вони вже були знайомі: Кораллі виступав у Харкові, і Клавдія із захопленням дивилася на блискучого танцівника чечітки, жартівника, куплетиста. Вона стала його дружиною в 1930 році. У травні 1932-го у них народився син Ігор.

У січні 1940 року Клавдія Іванівна організовує в Ленін граді власний джаз-оркестр. Незабаром почалася війна, яка стала для Клавдії Шульженко абсолютно особливим періодом, напевно, піком творчої біографії. Її оркестр був перетворений у Фронтовий джаз-оркестр, і почалися безперервні концерти. Тільки за перший рік війни Шульженко дала близько 500 концертів, вона сильно схудла, але артистичний пайок дозволяв якось виживати.

Солдати ж душі не чули в Шульженко. Під «Давай закурим» плакали витриваліші бійці. А в кінці 1941 року в репертуарі Клавдії Іванівни з’явилася знаменита пісня «Синий платочек», яка склала конкуренцію «Катюші» як окопний гімн радянських солдатів.

У лютому 1942 року співачка знялася у фільмі «Концерт – фронту». 12 липня того ж таки року їй вручили медаль «За оборону Ленінграда», а 9 травня 1945-го – один з найпрестижніших бойових орденів – орден Червоної Зірки. У вересні 1945 року Шульженко стала заслуженою артисткою РРФСР.

Фронтовий оркестр був розформований, а сама Клавдія Іванівна зазнала, ймовірно, певної творчої кризи. Розповідають, що в 1952 році Шульженко роздратовано відмовилася брати участь у новорічному концерті, а запрошення прийшло від самого Сталіна.

Утім, Шульженко опинилася у фаворі при Брежнєві, який давно був шанувальником її таланту. У 1965 році Клавдія Іванівна взяла участь у Першому фестивалі радянської естрадної пісні, продовжила регулярні виступи у найпрестижніших заходах. У січні 1971 року Шульженко дала чотири сольні концерти в Ленінградському концертному залі. У травні того ж року їй було присвоєно звання народної артистки СРСР.

У 1976 році в Колонному залі Будинку спілок відбувся останній великий сольний концерт Клавдії Шульженко. Потім була ще одна довгограюча платівка «Портрет» (1980), книга мемуарів «Когда вы спросите меня…», зйомки в телевізійному фільмі «Вас запрошує Клавдія Шульженко» (грудень 1983 року). 17 червня 1984 року видатної естрадної співачки не стало. Вона була похована на Новодівочому кладовищі.

Карпенко-Карий Іван (Тобілевич Іван Карпович)

(1845—1907)

Драматург, актор,

1 ... 112 113 114 ... 125
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Проект «Україна». Галерея національних героїв», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Проект «Україна». Галерея національних героїв"