Читати книгу - "Третя світова: Битва за Україну"

«Перчинка» книги

Острый ликбез с авторскими ремарками от экс-советника Бориса Березовского, историка Юрия Фельштинского и его соавтора, экс-советника МИД Украины Михаила Станчева о внутренней «кухне» громких убийств и покушений на убийства, таких, как убийство олигарха Евгения Щербаня, журналиста Георгия Гонгадзе и покушение на жизнь экс-президента Виктора Ющенко. В приложениях и в основном тексте книги читатель найдет как занимательные биографии персонажей — украинских политиков, так и политические сюжеты с нашумевших пленок майора Мельниченко.

Об авторах

Юрий Фельштинский — российско-американский историк, редактор-составитель и комментатор нескольких десятков томов архивных документов по русской истории. Руководитель проекта по расшифровке и публикации «пленок Кучмы». В 1978 году эмигрировал в США, продолжил изучение истории в Брандайском и в Ратгерском университетах, где получил степень доктора философии в истории.

Михаил Станчев — доктор исторических наук, профессор, академик Болгарской академии наук. Преподавал в вузах Севастополя и Харькова, выступал с лекциями в США, Франции, Германии, Италии, Японии, Болгарии.

Громадсько-політичне видання

Юрій Фельштинський

Михайло Станчев

ТРЕТЯ СВІТОВА: Битва за Україну

Відповідальний за випуск: Антон Мартинов

Редактор: Інна Корнелюк

Перекладач: Володимир Єшкілєв

Верстальник: Микола Савчук

Дизайн обкладинки: Микола Савчук

ТОВ «НФ»

Україна, м. Київ, 01032, пров. Бєлінського, 5,

тел./факс: (044) 273-29-17

e-mail: [email protected], www.nashformat.ua

Свідоцтво ДК № 4722 від 19.05.2014

Примітки

1

В. Скляренко. Звідки походить Україна? // Україна. — 1991, № 1. С. 20, 39.

2

М. Андрусяк. Назва «Україна»: «країна» чи «окраїна». Прага, 1941; Історія Козаччини, кн. 1–3. Мюнхен; С. Шелухін. Україна — назва нашої землі з найдавніших часів. Прага, 1936; Ф. Шевченко: термін «Україна», «Вкраїна» має передусім значення «край», «країна», а не «окраїна»: том 1. С.189 — Історія Української РСР: 8 т., 10 кн. — К., 1979.

3

T. Martin. The Affirmative Action Empire. Cambridge, Mass.: Harvard University Press, 2001.

4

Ф. А. Гайда. От Рязани и Москвы до Закарпатья. Происхождение и употребление слова «украинцы» // Родина. 2011, № 1; А. И. Миллер. Дуализм идентичностей на Украине // Отечественные записки. — 2007, № 34 (1). С. 84–96.

5

Linda Ellis. The Cucuteni-Tripolye Culture: Study in Technology and the Origins of Complex Society. — Oxford: British Archaeological Reports (B.A.R), 1984, 221 p.; А.Г. Корвин-Пиотровский. Трипольская культура на территории Украины. // Трипольская культура в Украине: поселение-гигант Тальянки: сборник научных трудов / Отв. Ред. А.Г. Корвин-Пиотровский, Ф. Менотти; Институт археологии НАН Украины. — К., 2008, 256 с.

6

А.А. Горький. Русские земли в XIII–XIV веках: Пути политического развития. С. 29–30; Ф.М. Шабульдо. Земли Юго-Западной Руси в составе Великого княжества Литовского. Киев, 1987.

7

В.Т. Пашуто. Образование Литовского государства. М., 1959; Э. Гудавичюс. История Литвы с древнейших времен до 1569 года / Перевод с литовского Г.И. Ефромова. — Том І. — М., 2005.

8

В.А. Артаманов. Россия и Речь Посполитая после Полтавской победы (1709–1714). М.: Наука, 1990.

9

Історія українського козацтва. Нариси у двох томах — Київ: ВД «Києво-Могилянська академія», 2006; О.Ш. Гуржій. Гетьманщина // Енциклопедія України. — Т.2. К., 2009.

10

Я.В. Бойко. Заселение южной Украины 1860–1890 гг. Черкассы, 1993.

11

В.М. Кабузан. Заселение Новороссии в конце XVIII — пер. пол. XIX в. (1719–1858 гг.). М: Наука, 1976. С. 248.

12

В.В. Богуславский. Слободская Украина // Славянская энциклопедия. XVII век: 2 т. Москва: Олма-Пресс, 2004. Т. 2 (Н-Я). С. 362, 363.

13

В. Волис. Очерк истории Ахтырского слободского полка. Харьков, Харьковский частный музей городской усадьбы, 2007.

14

См. подробнее: А.И. Миллер. «Украинский вопрос» в политике властей и русском общественном мнении (вторая половина ХІХ века), СПб, Алетейя, 2000.

15

А.И. Миллер. «Украинский вопрос» в политике властей и русском общественном мнении (вторая половина ХІХ века). С. 115.

16

Елена Борисенок. Феномен советской украинизации. 1920-1930-е годы. Москва, 2006.

17

В.М. Даниленко, Я.В. Верменич, П.М. Бондарчук и др. «Украинизация» 1920 -30-х годов: предпосылки, приобретения, уроки. Киев, 2003.

18

Трансністрія (рум. Trasnistria), або ж Задністров’я — губернаторство, утворене румунською владою у відповідності до німецько-румунського договору 1941 року на території окупованих під час Другої світової війни Вінницької. Одеської, Миколаївської областей Української РСР та лівобережної частини Молдавської РСР. Першою столицею був Тирасполь. Після завоювання Одеси адміністративний центр Трансністрії перемістився до Одеси. Губернатором став професор Георге Алексяну. Трансністрія була утворена указом генерала Антонеску 19 серпня 1941 року й де-факто була ліквідована радянськими військами 20 березня 1944 року в перебігу Дніпровсько-Карпатської наступальної операції. На Заході терміном «Трансністрія» традиційно позначалося Придністров’я.

19

Сообщение Центральной комиссии референдума СССР Об итогах референдума СССР, состоявшегося 17 марта 1991 года (рус.) // Правда, 1991, 27 марта; Декларация о государственном суверенитете Украины // Відомості Верховної Ради УРСР (ВВР), 1990, № 31, ст. 429; Постанова Президіуму ВР УРСР від 22 лютого 1991 року, № 759-ХІІ, «Про зміст бюлетеня, що вноситься Верховною Радою Української РСР на референдум 17 березня 1991 року» // Відомості Верховної Ради УРСР. 1991, № 13, С. 150.

20

Є. Юрійчук. «Раціональний вибір» громадян України шляхом референдуму в контексті національної безпеки // Політологічні та соціологічні студії: збірник наукових праць. Чернівці: Видавничий дім «Букрек», 2008. Т. 4: Проблеми національної безпеки: регіональні та глобальні аспекти. С. 216.

21

З.А. Станкевич. История крушения СССР: политико-правовые аспекты. М., 2001; П.П. Кремнев. Распад СССР: международно-правовые проблемы. М., 2005.

22

Дзеркало тижня, № 35 (763), 19–25 вересня 2009 р.

23

Указ Президента «Про фінансові-промислові групи на України» 27 січня 1995 р. № 85/95.

24

Владимир Цвиль. В центре