Читати книгу - "Повітряний замок, що вибухнув"

— Послухайте, це має бути хтось, наділений адміністративними повноваженнями.

— Ми підозрюємо начальника канцелярії Альберта Шенке, — сказала Моніка Фігуерола.

— Ось ми і підійшли до першого каменя спотикання, — додав Едклінт. — Ми повідомили вам ім’я, але відомості не підкріплені документами. Як ви збираєтеся з цим учинити?

— Я не можу публікувати ім’я, не маючи документації. Якщо Шенке невинний, він подасть на «Міленіум» до суду за наклеп.

— Чудово. Значить, домовилися. Наша співпраця неможлива без взаємної довіри. Тепер ваша черга. Що є у вас?

— Три імені, — сказав Мікаель. — Перші два були членами «Клубу Залаченка» у вісімдесятих роках.

Едклінт і Фігуерола відразу насторожилися.

— Ханс фон Роттінґер і Фредрік Клінтон. Роттінґер уже помер, Клінтон зараз на пенсії, але обоє входили до найближчого оточення Залаченка.

— А третє ім’я, — попросив Едклінт.

— Телебор’ян пов’язаний з людиною на ім’я Юнас. Прізвища ми не знаємо, але нам відомо, що він входить до «Клубу Залаченка» складу дві тисячі п’ятого року. Ми навіть подумуємо, чи не він сфотографований разом з Мортенссоном біля кафе «Копакабана».

— А в якому контексті виникло ім’я Юнас?

— Лісбет Саландер проникла в комп’ютер Петера Телебор’яна, і ми маємо можливість стежити за кореспонденцією, що показує, як Телебор’ян плете змову за участю Юнаса так само, як в дев’яносто першому році робив це за участю Бйорка. Юнас дає Телебор’яну інструкції. І тепер ми підійшли до другого каменя спотикання, — сказав Мікаель, усміхаючись Едклінту. — Я можу підтвердити свої слова документально, але не можу передати вам документацію, не розкривши джерела. Вам доведеться вірити мені на слово.

В Едклінта зробився задумливий вигляд.

— Може, який-небудь колега Телебор’яна з Упсали, — припустив він. — Гаразд. Давайте почнемо з Клінтона і фон Роттінґера. Розкажіть, що вам відомо.

Голова правління Маґнус Берґшьо прийняв Еріку Берґер у себе в кабінеті, поряд із залою засідань правління. Вигляд у нього був стурбований.

— Я чув, що ви поранилися, — сказав він, показуючи на її ногу.

— Минеться, — відповіла Еріка і, прихиливши милиці до його письмового столу, всілася в крісло для відвідувачів.

— Ну, тоді добре. Еріко, ви пропрацювали у нас уже місяць, і мені хотілося б обговорити, як ідуть справи. Які у вас враження?

Я повинна поговорити з ним про «Вітавара». Але як? Коли?

— Я почала розбиратися в ситуації. Є дві сторони проблеми. З одного боку, «СМП» відчуває економічні труднощі і бюджет починає душити газету. З другого боку, в редакції «СМП» надзвичайно багато баласту.

— А позитивних сторін немає?

— Є. Багато досвідчених професіоналів, що знають свою справу. Проблема в тому, що є й інші, які не дозволяють їм працювати.

— Зі мною розмовляв Хольм…

— Я знаю.

Берґшьо звів брови.

— У нього є ціла низка міркувань щодо вас. Майже всі негативні.

— Правильно. У мене теж є ціла низка міркувань щодо нього.

— Негативних? Погано, якщо ви з ним не можете спрацюватися…

— Я цілком спокійно можу з ним працювати. А от у нього зі мною виникають проблеми.

Еріка зітхнула.

— Він доводить мене до сказу. Хольм досвідчений і, безперечно, один з найкомпетентніших керівників інформаційного відділу, яких я зустрічала. Разом з тим він мерзотник. Він плете інтриги і нацьковує людей одне на одного. Я пропрацювала в ЗМІ двадцять п'ять років, але з такими керівниками раніше не мала справ.

— Щоб справлятися з роботою, йому необхідна тверда рука. Він відчуває тиск з усіх боків.

— Тверда рука — так. Але це не означає, що він має поводитися як ідіот. На жаль, Хольм — одна з головних причин того, що співробітників майже неможливо змусити працювати єдиною командою. Це просто якась людина-катастрофа. Він, схоже, вважає, що його посадова інструкція диктує йому правити, руйнуючи.

— Суворі слова.

— Я даю Хольму місяць, щоб одуматись. А потім зніму його з посади керівника інформаційного відділу.

— Цього ви зробити не зможете. Ваша робота полягає не в тому, щоб розвалювати організаційну структуру.

Еріка замовкла і пильно подивилася на голову правління.

— Даруйте, що нагадую, але ви найняли мене саме для цього. Ми навіть уклали контракт, що дає мені право вільно провадити в редакції реорганізацію, яку я визнаю за необхідну. Моя мета полягає в тому, щоб оновити газету, а це неможливо без того, щоб змінити організаційну структуру і сталі принципи роботи.

— Хольм присвятив «СМП» все життя.

— Так. Але йому п’ятдесят вісім, на пенсію він піде через шість років, а я не можу собі дозволити весь цей час терпіти такий баласт. Маґнусе, зрозумійте мене правильно. Відколи я переступила поріг скляної клітки, справа мого життя — підвищення якості газети і збільшення її накладу. Хольму доведеться вибирати: або працювати по-моєму, або займатися чимось іншим. Я знищу кого завгодно, хто стане на шляху до вищезгаданої мети або шкодитиме «СМП» якось інакше.

Дідько… я повинна порушити питання про «Вітавара». Берґшьо знімуть.

Берґшьо раптом усміхнувся.

— Далебі, у вас теж тверда рука.

— Авжеж, це так, що в даному разі прикро, оскільки тут краще б обійтися без силових методів. Моє завдання полягає в тому, щоб робити хорошу газету, а це можливо, лише якщо у мене буде дієздатне керівництво і співробітники, що працюють із задоволенням.

Після розмови з Берґшьо Еріка пошкутильгала назад у скляну клітку. На душі в неї було тяжко. Вона проговорила з Берґшьо сорок п’ять хвилин, ні словом не обмовившись про фірму «Вітавара». Інакше кажучи, була з ним не дуже відверта і чесна.

Увімкнувши комп’ютер, Еріка Берґер виявила, що їй надійшло повідомлення від «[email protected]». Позаяк вона чудово знала, що такої поштової адреси в «Міленіумі» не існує, їй не важко було зрозуміти, що це знову нагадує про себе її кіберпереслідувач. Еріка відкрила повідомлення.

ГАДАЄШ, БЕРҐШЬО ЗМОЖЕ ТЕБЕ ВРЯТУВАТИ, МАЛЕНЬКА ШЛЬОНДРО? ЯК ТАМ ТВОЯ НІЖКА?

Вона машинально підвела очі й оглянула редакцію. Її погляд упав на Хольма, який якраз дивився на неї. Зустрівшись з нею очима, він кивнув і посміхнувся.

«Листи пише хтось із „СМП“», — подумала Еріка.

Нарада у відділі охорони конституції закінчилася лише на початку шостої. Вони домовилися про те, що знову зустрінуться наступного тижня, а якщо Мікаелю Блумквісту потрібно буде зв’язатися з ДПУ/Без раніше, то він звертатиметься до Моніки Фігуероли. Мікаель узяв сумку з ноутбуком і підвівся.

— Як мені тепер звідси вибратися? — спитав він.

— Вам, мабуть, не слід розгулювати тут самому, — зауважив Едклінт.

— Я його проведу, — запропонувала Моніка Фігуерола. — Зачекайте кілька хвилин, поки я приберуся у