Читати книгу - "Твори. Том 1"

Він подумав: «Я занадто холодний. Я йолоп. Треба бути рішучим». І він спитав:

— Як ви познайомились з Форестьє?

Вона відповіла з лукавим викликом:

— Хіба ми на те їдемо в Руан, щоб розмовляти про нього?

Він почервонів:

— Я дурень. Я ніяковію у вашій присутності.

Це їй сподобалось:

— Невже? Чому ж це?

Він сів поруч із нею і присунувся зовсім близько. Вона скрикнула:

— Олень!

Поїзд їхав Сен-Жерменським лісом, і вона побачила сполохану косулю, що майнула через дорогу.

Поки вона дивилась у розчинене вікно, Дюруа нахилився й припав до волосся над її шиєю довгим і жагучим поцілунком.

Хвилину вона не ворушилась, потім підвела голову:

— Ви лоскочете, годі.

Але він не відступався й ніжно торкався пухнастими вусами її білої шкіри, пестив її збудно й повільно.

Вона здригнулась.

— Годі вже!

Він обійняв її, охопивши правою рукою голову і повернувши до себе. Потім уп’явся в її губи, немов яструб у здобич.

Вона пручалась, відштовхувала його, силкувалася визволитись.

Нарешті звільнилась і сказала:

— Та годі ж.

Він уже не слухав, цілував її жадібними й тремтячими губами, намагаючись повалити на диван.

Вона з величезним зусиллям визволилася і схопилась на ноги.

— Ну, годі вже, Жорже, годі! Ми ж не діти і любесенько можемо почекати до Руана.

Він сидів увесь червоний, охолоджений цими розважливими словами, потім опанував себе і весело сказав:

— Гаразд, я почекаю, але ви не почуєте від мене й десятка слів, поки ми приїдемо. Подумайте, зараз ми тільки ще в Пуассі.

— Я говоритиму сама, — сказала Мадлен й спокійно сіла біля нього.

Вона почала докладно розповідати, що вони робитимуть, коли повернуться. Треба буде лишити за собою квартиру, де вона жила з першим чоловіком, Дюруа одержить також, немов у спадщину, посаду й утримання Форестьє у «Французькому житті».

Зрештою, вона ще перед їхнім шлюбом упорядкувала з певністю ділової людини всю фінансову сторону їхнього подружнього життя.

Вони одружилися з умовою роздільності майна, і всі можливі випадки були передбачені: смерть, розлука, народження одного чи кількох дітей. Дюруа мав — як сам він казав — чотири тисячі франків, але з них півтори тисячі були позичені. Решту він заощадив за останній рік, передбачаючи одруження. Мадлен мала сорок тисяч франків, що їх — як сама вона казала — залишив Форестьє.

Згадавши про померлого чоловіка, вона почала ставити його за зразок:

— Він був дуже ощадливий, дуже акуратний, дуже працьовитий. Він швидко зробив би кар’єру.

Дюруа вже не слухав, його турбували зовсім інші думки.

Часом вона спинялась, поринаючі в свої інтимні міркування, потім сказала:

— Через три-чотири роки ви, безперечно, зможете заробляти від тридцяти до сорока тисяч франків на рік. Так і Шарль заробляв би, якби прожив довше.

Дюруа, якому ця лекція вже здавалась надто довгою, відповів:

— А я гадаю, що ми не на те їдемо в Руан, щоб розмовляти про нього.

Вона злегка вдарила його по щоці.

— Це правда, моя вина.

І засміялась.

Він підкреслено тримав руки на колінах, як добре вихований слухняний хлопчик.

— У вас дурний вигляд, коли ви так сидите, — сказала Мадлен.

— Це ж моя роль, про яку ви самі недавно нагадали мені,— відповів він, — і я з неї вже не вийду.

Вона здивувалась:

— Що ви, власне, маєте на гадці?

— Те, що у вас є досвід, який має розвіяти мою необізнаність, та шлюбна практика, що має просвітити мою парубоцьку невинність, от як!

— Це вже занадто! — вигукнула вона.

— Це так, — відповів Дюруа. — Я не знаю жінок, а ви знаєте чоловіків, бо ж ви вдова, отже, ви маєте навчати мене… Сьогодні ввечері — так? — але можете розпочати навіть зараз, коли хочете. Отак…

Вона скрикнула, зовсім звеселівши:

— О, якщо ви в цьому покладаєтесь на мене!..

Він промовив голосом школяра, що бурмоче свій урок:

— Так, звичайно, покладаюся. Я навіть сподіваюсь, що ви дасте мені солідну освіту… на двадцять лекцій… десять початкових… читання та граматика… десять підвищеного курсу й риторики. Я ж нічогісінько не знаю — отак!..

Вона заявила, дуже потішена:

— Ти дурний!

— Раз ти називала мене на «ти», — провадив він, — то й я піду за твоїм прикладом і скажу тобі, серденько, що з кожною миттю кохаю тебе більше й більше і що Руан, як на мене, дуже далеко…

Він говорив тепер з акторськими інтонаціями, з кумедними гримасами, що розважали молоду жінку, звиклу до манер і жартів літературної богеми.

Вона дивилась на нього збоку, і він здавався їй справді чарівним; вона вагалась між тим бажанням, що пориває руку до плоду на дереві, і розважливою думкою, що радить почекати обіду, аби з’їсти його саме тоді, коли слід.

І вона сказала, трохи почервонівши від думок, що снувались у неї в голові:

— Мій маленький учню, повірте моєму досвіду, моєму великому досвіду. Поцілунки у вагоні нічого не варті. Вони тільки псують апетит.

Потім вона шепнула, ще більше почервонівши:

— Ніколи не слід жати недостиглий колос.

Дюруа засміявся, збуджений натяками, що спливали з її гарних уст; далі перехрестився й поворушив губами, немов прошепотів молитву, і заявив:

— Я віддаюсь під опіку святого Антонія, патрона спокуси. Відтепер я немов із бронзи.

Ніч тихо насувалась, огортаючи прозорою тінню, неначе легким серпанком, неозорі поля, що стелились праворуч. Поїзд мчав уздовж Сени, і Жорж, і Мадлен задивилися на річку, що бігла поруч із залізничною колією широкою стрічкою полірованого металу, на червоні відблиски, на плями, що немов упали з неба, яке горіло пурпуром і вогнем у промінні надвечірнього сонця. Цей блиск поволі гаснув, темнішав, сумно тьмарився. І поля поринали в темряву з похмурим трепетом, тим передсмертним трепетом, який щоразу проходить по землі, коли її оповиває ніч.

Ця вечірня туга линула крізь відчинені вікна в недавно такі веселі душі молодого подружжя, що раптом замовкло.

Вони присунулись одне до одного й спостерігали згасання дня, чудового, ясного травневого дня.

В Манті засвітили олійний ліхтарик, що кидав на сіре сукно диванів жовте світло.

Дюруа обняв дружину за талію і пригорнув її до себе. Його недавня жага оберталась на ніжність, на млосну потребу заспокійливих тихих пестощів, тих пестощів, якими присипляють дитину.

Він тихенько шепнув:

— Я дуже любитиму тебе, моя маленька Мад!

Ніжність його голосу зворушила молоду жінку, озвалась у її тілі коротким тремтінням, і вона простягла йому уста, нахилившись над ним, бо він притулився щокою до її теплих грудей.

Це був дуже довгий поцілунок, мовчазний і глибокий; тоді раптовий