Читати книгу - "Діаболік"

— Пам’ятаєш, що я сказала тобі перед твоїм від’їздом із фортеці? Я сказала, що радше помру, ніж втрачу тебе.

— Як я можу таке забути? — тремтячим голосом відповіла я.

Вона знову поглянула мені у вічі.

— Я люблю тебе, Немезідо. Дуже. Мабуть... якщо бути відвертою до кінця, я люблю тебе так само, як і Тайрус.

— Я не думаю... — я замовкла. Спершу я подумала, що Донія неправильно зрозуміла почуття Тайруса до мене.

Але, можливо, це не так. Я згадала її реакцію на мою пропозицію зблизитися з Гладдіком. Тоді я вирішила, що вона засмутилася, бо не бажала ні з ким його ділити.

Мені не спадало на думку, що вона засмутилася, бо не бажала ні з ким ділити мене.

— Ти завжди була зі мною, — промовила Донія, її голос прозвучав глухо і відсторонено. — Коли мати кричала на мене, а батько пропадав на роботі, ти була поряд, і мені більше нічого не було потрібно. Коли на соціальних форумах я повинна була шукати собі партнера серед вищих Вельмишановних Панів, то розуміла, що мені ніхто не потрібен. У мене вже було все, чого я бажала. Я хотіла лише одного — щоб ми з тобою завжди були разом. Мені важко бачити, як ти дивишся на нього, Немезідо. Знати, що ти здатна на подібні почуття — це чудово, але мені боляче це бачити.

— Ох, — це все, що я змогла сказати. Я не знала, що робити. — Доніє...

Донія підняла тремтячу руку, її щоки покрилися яскравими плямами.

— Ти не повинна нічого казати. У тебе ніколи не було вибору: любити мене чи ні. Ти була змушена мене любити. Це несправедливо. Це ніколи не було твоїм особистим вибором, і я завжди знала, що не можу скористатися цим. Я ніколи не стану цього робити, ти це знаєш. Я ніколи цього не зроблю.

— Мені не потрібна машина, щоб нав’язати почуття прив’язаності... — ці слова було складно вимовити, навіть після практики з Тайрусом. — Я дійсно люблю тебе. Ти врятувала мене, коли інших Діаболіків вбили. Ти не повинна була цього робити. Ти хотіла, щоб мене звали Немезідою Імпірінс, без дан. Я завжди думала, що ти дурненька і смішна, але відколи я тут...

— Що? — в її голосі прозвучала тьмяна надія.

— Я почала розуміти, про що ти завжди говорила. Що ти мала на увазі. Я нарешті зрозуміла, якою надзвичайною ти була, — я відвела погляд убік. — Я усвідомлюю, яка ти неймовірна. Ти завжди була моєю найкращою подругою, хоча мала бути просто власницею. Ти ніколи не вважала, що я — річ. Навіть тоді, коли я сама так думала.

Очі Донії наповнилися сльозами.

— Ти вважаєш, що з Тайрусом щось не так? — запитала я, бажаючи почути відповідь. — Мені важлива твоя думка. Вона для мене важливіша, ніж усі інші.

Вона похитала головою.

— Ні, Немезідо. Не починай сумніватися в чомусь через мене. Якщо в тебе почуття до Тайруса, тоді я хочу, щоб ти була з ним щасливою. Я бажаю цього більше всього на світі. Повір мені.

— Чому ти так говориш? — раптом у мене закралися підозри. — Що ви сказали одне одному? Ти лякаєш мене.

Вона підійшла, міцно стисла мої руки і піднесла їх до щік.

— Прошу тебе, ні про що не хвилюйся. Ми просто зрозуміли, наскільки ти важлива для нас обох. Просто я дещо розгубилася, коли він почав говорити про вибір.

— Який вибір?

— Важко сказати. Думаю, йому не подобається ідея повернути мені статус Сенатора фон Імпірінс, адже це призведе до багатьох проблем. Він хвилюється за тебе. І я дуже рада, що це так. Впевнена, він знайде рішення. А тепер давай змінимо тему, — вона стисла скроні. — У мене болить голова. Не принесеш мені опіумної мазі?

Її слова не переконали мене. Я знайшла мазь, але Сайдонія була не налаштована продовжувати розмову. Вона сиділа біля вікна, із сумом вдивляючись у далечінь, і здавалося, ніби їй було достатньо, щоб я просто сиділа поруч. Я сиділа і прислухалася до її дихання — як це було раніше, у фортеці, і розмірковувала над нашою незавершеною суперечкою.

Ніщо в нинішніх обставинах не втішало мене. Мені здавалося, ніби ми втрьох на краю прірви, а під нами — бездонна, темна порожнеча, і я підозрювала, що навіть далекоглядний Тайрус не здатен розгледіти, що очікує нас на дні.

ОСКІЛЬКИ ТАЙРУС уже не планував одружуватися з Елантрою, він мав переглянути стратегію своєї поведінки із Сигною.

— До останньої хвилини, до останньої миті я вдаватиму, ніби збираюся виконати свою частину угоди, — пояснив він мені.

Спочатку він планував прибрати зі свого шляху Рандевальда, а потім — Сигну. Але зараз йому необхідно було зробити Сигну своїм союзником, щоб розповісти про зраду матері її сину — Імператору. Тоді Рандевальд уб’є